Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

— А як розпізнати, хто - друг, а хто - ворог?

— Запам'ятайте, що там немає друзів. Жити стане легше і безпечніше, - дав я пораду Еріел, спостерігаючи, як вона попрямувала до кошиків і почала діставати з них тарілки.

Я відвів наших коней в тінь дерев, де вони з радістю почали щипати зелену, молоду траву. Повернувшись до дівчини, я сів на край покривала, зігнувши ногу в коліні та обійнявши її рукою. Я скоса спостерігав за неспішними діями Еріел. Бутерброди, фрукти, овочі та солодощі. Справжній пікнік.

— Цьому Вас також навчали у пансіонаті? - запитав я, кивнувши на наш «накритий стіл».

— У дитинстві батьки нас часто брали на пікніки з братом. Сумую за тим безтурботним часом. І зізнатися… не думаю, що імператор захоче провести ранок у такий спосіб. А Ви? Любите пікніки? Ранкові прогулянки?

Я відвів погляд і озирнувся. Над озером залишки туману розсіювалися. Згадав, наскільки тут завжди була приємна, прохолодна вода. Так і захотілося підбадьоритися. Як раніше.

— Ранкові прогулянки, - відповів я чесно.

— Ви рано встаєте, це звичка? - не замовкала Еріел, простягаючи мені тарілку, наповнену різними смаколиками.

— Скоріше так, ніж ні.

— Я лізу в особисте життя? Ваші відповіді стали доволі сухими.

Я ліг на покривало, поставив біля себе тарілку і спитав:

— Краще розкажіть про себе, Еріеле. Чого Ви чекаєте від життя у палаці? Від ролі коханки імператора?

Дівчина також зручно примостилася поряд, лягла на живіт, упершись на лікті, вона задумалася.

— Мої батьки померли за імперію, мій брат… його раптова і дурна смерть обірвала йому всі його плани та мрії. Я виросла в сім'ї, де імперія ставилася на перше місце. Якщо я зможу допомогти, за задумом Ерлоу, я буду рада.

Я не хотів говорити про себе, про своє життя, але ... тепер я міг би змінити її думку і мету.

— Я втратив дружину та дитину, Еріеле. Заради імперії. Я врятував країну, але якою ціною?

— Якби… можна було повернути час назад, чи вчинили б Ви інакше?

— Так, - різко відповів я. – Жодне людське життя не варте цього лайна!

Дівчина замовкла і помітно засмутилася. А потім просто знизала плечима і сказала:

— Мені нема кого втрачати. Напевно, для таких цілей підходять такі люди, як я. Самотні. Сироти.

— Я розчарований у Вас, Еріеле.

Дівчина різко повернула голову.

— Чому?

— Я не сподівався почути від Вас таку безглузду дурість! Ви можете стати дружиною та народити дітей. Можете стати для когось сенсом життя. А Ви волієте віддати своє життя на благо примарної імперії?

— Вона не примарна, графе…

— Вона завжди буде в небезпеці, на порозі зрад, війни чи зрад, Еріеле.

— Ви щойно розчарували мене. Не чекала почути від такого дорослого і мудрого чоловіка таку нісетницю, - суворо заявила дівчина і подивилася в цю мить так само, як колись моя дружина.

Цей закид, цей осуд, коли вона запевняла, що я роблю все правильно, що я маю продовжувати боротися. І я тоді послухався її. І втратив її. Назавжди.

Еріел зробила розгніваний вигляд, і різко відриваючи виноградинки, закидала їх у  свій ротик. Вона... чудова в такому настрої. Немов дитина. У душі виникло якесь дивне, сильне почуття. Я хотів захистити її, наче… не дати повторитись жахливій помилці. Мене лякала думка, що з нею щось станеться. І навіть не міг зрозуміти себе, звідки виникла така впевненість, що їй загрожує небезпека. Може, я знаю, що в палаці не може бути безпечно в принципі?

— Ерлоу казав, що буде далі, коли Ви досягнете своєї мети, і заручини з принцесою будуть розірвані?

   — Все залежатиме від ситуації. Я хочу… стати другом для імператора…

— Щоб знати всі його плани та думки для Ерлоу?

Вона ковзнула поглядом по моєму обличчі.

— Ви йому довіряєте? Він казав, що Ви друзі.

Що це ще за запитання? Вирішила щось дізнатися?

— Він був і залишається моїм другом. Нас багато що пов'язує.

Дівчина перекинулася на бік і, трохи нахмуривши брівки, на диво серйозно запитала:

— Ви казали, що у палаці не може бути друзів. Як же вийшло, що вони у Вас з'явилися?

Я ніколи не думав над цим питанням. Після багатьох зрад, Ерлоу, Грей ніколи не підводили мене і доводили свою вірність. Можливо, якби я починав свій шлях зараз, то прислухався до своїх порад і не вірив нікому, жив би без друзів. Але я більше вважаю Ерлоу та Грея – подарунком долі, можливо, випадковістю, не знаю, просто мені з ними пощастило. Але чекати Еріел від тих людей, що залишилися у палаці такої ж підтримки та дружби не варто. То був би великий ризик. І я думав зараз як правильно відповісти дівчині, щоб вона зрозуміла мене правильно і не припустилася помилки, довірившись своєму ворогові.

— Він перший, хто довів мені свою відданість і вірність. Мені пощастило з твоїм дядьком, Еріеле. Але уяви, що було, якщо я помилився б у ньому?