Мирослава Білич - Діамантовий шрам, Мирослава Білич

Якщо вже помилятися, то нехай це буде за велінням серця.

Байрон

Іванка. 2017 рік

Із фізичною слабкістю я вже змирилась, і, схоже, з психологічною теж доведеться. Самотньо сидіти у кімнаті мене вистачило рівно на добу. Найдовшу і найнуднішу добу у моєму житті, коли хвилини йшли довше за століття. Якщо минулого вечора я мала над чим подумати і згадувала своє життя, то сьогодні вже не залишилось думок. Та й жодного кутика у кімнаті не лишилось, якого б я не оглянула. Страшно це – у клітці бути, хай і в золотій. Якщо і далі так поводитись, то збожеволію за наступні чотири дні. Про те, що щось може піти не так і я буду вимушена залишитись тут довше, і думати не хотіла.

Я переодягнулась у нові речі, копію моїх. Одразу стало зручно і приємно, бо вони коштують як річ, а не як половина моєї квартири. Волосся закрутила у тугий пучок на потилиці. Перед тим як вийти з кімнати, довго вдивлялась у власне відображення і все ж упевнилась, що вчиняю правильно. По-іншому я не вмію.

Обід приносили рівно о дванадцятій годині, тож треба виходити, бо у мене лишилось десять хвилин. Сподіваюсь, Руслан зараз внизу і я матиму змогу сказати йому те, що запланувала. Мов грабіжниця, я підкралась до дверей і вийшла з кімнати, сходами теж спускалась беззвучно. Руслан сидів за столом, один, і я зраділа, коли побачила його. Як завжди, поважний і весь у чорному.

Він помітив мене вже біля столу і, здається, приємно здивувався, бо всміхнувся. Із обличчя зникла похмурість, як же красиво перемінились риси. Жестом вказав, щоб за стіл сідала, я так і зробила. Одразу сказала те, що хотіла, поки відважність не встигла вислизнути.

- Я прийшла попросити пробачення. Я шкодую через свою поведінку і негативні, безпідставні висновки щодо Вас.

Чомусь, я думала, що він прийме мої вибачення. Однак реакція здивувала, бо Руслан розчаровано мене розглядав. Я теж на нього дивилась, хоч і почувалась зайвою за цим столом. Стало цікаво, про що думає, та запитати я не наважилась.

- Тобі немає за що перепрошувати. Кожна людина має право на свій погляд, і це нормально, що він не збігається з поглядами інших. Втім я радий, що ти прийшла, бо мені сумно одному на лікарняному.

Я знову намагалась знайти у ньому негатив, і вкотре помилилась. До сьогодні не спілкувалась із таким чоловіком, і це викликало велику цікавість. Та я, окрім Сергія, і не спілкувалася з іншими чоловіками заради їхньої ж безпеки. Хіба з Василем Степановичем, та це геть інше.

- Як Ваша нога?

- Вже трохи краще, хоча лікар каже, що поганенько заживає.

- Думаю, це через ставок. Дякую, що врятували мене, не знаю, чим я керувалась, коли з вікна стрибала...

- Зачекай! - Різко мене перебив. - Від цього моменту будемо спілкуватись на «ти», бо так зручніше. А про втечу тобі не варто шкодувати, ти намагалась себе захистити і це нормально. Та й мені сподобались твої обійми.

Я зніяковіла й опустила погляд від цього зізнання. Сама згадувала той момент і зі страхом розуміла, що теж сподобались його дотики. Це все дуже неправильно, однак не могла з собою нічого вдіяти, думки про цього чоловіка самі лізли в голову. І вони зовсім не погані і не пов’язані з викраденням чи ворожнечею з Сергієм. Мені цікаво з ним спілкуватись і бути поряд. Читати захопливий погляд і приймати короткі знаки уваги. А ще щоразу дивуватись від непередбачуваної реакції на мої слова і вчинки.

- Пообідаймо і я покажу тобі трохи дім. Може, знайдеш для себе якесь заняття.

Я усміхнулась і кивнула, погодившись. Як же добре, що не відправляє до кімнати помирати від нудьги. Хоча він і не відправляв, сама себе там замкнула невидимим замком.

- Смачного!

- І тобі, Іванко!

Їжа була дуже смачною і вишуканою, як і завжди у цьому будинку. Я була б рада теж так навчитись готувати. Потім Руслан провів мені екскурсію домом. Показав басейн і зауважив, що купив для мене купальники, а я їх і не помітила. Не підходила до пакетів, щоб не захопитись речами. Потім провів до тренажерної кімнати, ігрової і ще з десятка різних приміщень, одне вишуканіше за інше. Руслан сміявся, що давно вже не заходив до деяких кімнат і забув, що вони є у його будинку.

Екскурсію ми завершили у вітальні, яка вже стала трохи знайома і мені.

- Ну як, щось сподобалось?

- І так, і ні. Мені дуже подобається вітрина з кришталевими вазами. А от колекція холодної зброї на стіні навпроти – лякає.

Руслан взяв мене за руку і провів до стіни, на якій висіли мечі, ножі і моторошно красиві леза у вигляді зірочок і квіток. А ще батоги, зроблені зі шкіряного плетіння і маленькими лезами на кінці. Якщо так просто дивитися збоку, то це дуже красива і витончена робота. Робота, якою можна захоплюватись і дивуватись її відточеності, продуманості і небезпечності. Однак люди їх виготовили не для того, щоб висіли на стіні, а щоб приносили нестерпний біль, від уявлення якого з’являється крижаний піт на шкірі, а волосся стає дибом. Я ніколи не дивлюсь історичні фільми саме через війни і холодну зброю. А тут вона справжня за кілька сантиметрів від очей.

- Ти напружилась?

- Так, мені моторошно дивитись на ці жахливі предмети.

- А мені так само важко дивитись на вази навпроти...

Обережно відвернув мене від однієї стіни, щоб показати іншу. Велику вітрину з безліччю коштовних ваз. Як же на них можна дивитись із болем?

- Я дуже мало пам’ятаю зі свого дитинства, батьки померли дуже рано – і виріс я у дитячому будинку. Єдиний спогад, що залишився, приносить мені лише біль. Якось батько прийшов додому п’яний і почав сваритись із мамою без причини, просто щоб зігнати злість на комусь слабшому. Вона заховала мене за собою і теж сварила його за згубну звичку. Ми жили бідно, і єдиною цінною річчю для мами була кришталева ваза, яку вона купила за останні гроші ще дівчиною. Батько замахнувся і розбив її, а потім просто пішов. Мама збирала уламки, різала пальці і ридала над розбитою вазою. Тоді я пообіцяв, що куплю їй безліч кращих і дорожчих, тільки б вона не плакала. Я купив, багато, від найкращих майстрів, найдорожчі вази, які лише можна знайти. Однак вона їм не зрадіє і не побачить вже ніколи. Смерть не питала про наші домовленості й обіцянки, забрала її так рано. Тепер я маю купу золота, коштовного каміння, грошей і інших матеріальних благ...