Арістотель - Метафізика

змісті, проте уявлення — не те саме, що чуття. Далі, варто подиву те, що вони перебувають у сумнівах щодо того, чи є [5] величини й кольори такими, якими вони здаються здалека, чи такими, як зблизька? чи такими, якими вони здаються здоровим, чи такими, як хворим? чи є важчим те, що здається таким слабким, чи те, що сильним? І чи є істинним те, що уявляється тим, хто спить, чи тим, хто не спить? Та ж очевидно, що вони так не думають, [10] адже ніхто, якщо йому вночі спаде на думку, що він в Афінах, тоді як він в Лівії, не піде до Одеона. Далі, щодо майбутнього, як каже також Платон[60], звичайно, не однаково важливими є думка лікаря і того, хто не знає мистецтва лікування, наприклад, щодо того, одужає хворий чи не одужає. Далі, з-поміж самих [15] чуттів не однаково важливі чуття непідхожого предмета і властивого самому почуттю, тобто чуття предмета, що відповідає іншому почуттю, і його власного предмета, — а натомість щодо кольорів важливий зір, а не куштування, щодо смаку — куштунок, а не зір. Із цих почуттів кожне в один і той самий час відносно одного й того самого ніколи не каже, що водночас ідеться так і не так. Але і в інший [20] час чуття вагається не стосовно враження, а стосовно того, звідки походить враження. Наприклад, одне й те саме вино, або тому, що воно змінюється, або через зміни в тілі, може здатися то солодким, то несолодким. Але є сама солодкість як така, коли вона є, ніяк не змінилася, але завжди чуття правильно її пізнає, і те, що є солодким, необхідно буде таким. Однак ці вчення все це відкидають, позаяк для них не існує ніяких сутностей й нічого не буває з необхідністю; адже необхідне не може бути і таким, і іншим, тож якщо щось існує з необхідністю, то воно не може бути і таким, і [30] не таким.

Узагалі, якщо існує тільки чуттєве, то не було б нічого, якби не було живих істот, бо не було б чуттів. Справді, те, що не існувало б ані того, що сприймається чуттями, ані відчуттів, можна припустити (адже це враження того, хто відчуває), але те, що не існували б самі субстрати, що справляють чуттєве враження, навіть незалежно від чуттів, [35] неможливо. Адже чуттєве сприйняття, певно, не є сприйняттям самого себе, а натомість існує щось інше окрім чуття, що необхідно йому передує. [1011а] [1] Позаяк те, що рухає, за своєю природою передує тому, що воно рухає; і це не стає менш вірним, якщо це говориться про них обопільно.

6

І серед тих, хто справді дотримується такої думки, і тих, хто тільки так говорять, є й такі, що запитують, [5] хто має судити, чи є людина здоровою, і взагалі, хто має судити правильно про кожну справу. Такі сумніви подібні до питання, чи ми спимо, чи не спимо. Всі ці питання зводяться до одного й того самого: ці люди вимагають, щоб все мало обґрунтування[61]; адже вони шукають начало і намагаються здобути його [10] через доказ, тоді як з їхніх дій видно, що вони не впевнені. Але, як ми казали, в цьому їхня помилка: вони шукають обґрунтування того, що не може бути обґрунтованим; адже начало доказу не може бути доведеним.

Отож ті, хто справді так думає, можуть легко в цьому переконатися (адже це не складно зрозуміти). [15] Натомість ті, хто шукає просто словесної герці, шукають даремного. Вони бажають, щоб їм казали протилежне, і зараз же самі говорять протилежне. Якщо не все є відносним, а натомість дещо існує і саме по собі, то все, що здається, не може бути істинним, бо все, що здається, здається комусь; тож той, хто говорить, що все, [20] що здається, є істинним, робить усе суще відносним. Тому також тим, хто шукає словесної герці й водночас вимагає обстоювати свою думку, слід зважити на те, що те, що здається, не існує, а натомість здається тому, кому здається, і тоді, коли здається, і остільки, оскільки здається, і так, як воно здається. Якщо ж вони обстоюватимуть свою думку, але не зважатимуть на це [25], то швидко виявиться, що вони суперечать самим собі. Справді, одне й те саме може на вигляд здаватися медом, а на смак — ні, і хоча ми маємо два ока, одне і друге можуть бачити не одне й те саме, якщо вони бачать неоднаково. Тим, хто через згадані раніше[62] причини каже, що [30] те, що здається, є істинним, а от тому й все є однакового хибним і істинним, адже не всім здається одне й те саме або одній і тій самій людині не завжди здається одне й те саме, а навіть і протилежне в один і той самий час (адже, коли ми схрещуємо пальці, то дотик каже, що пальців два, а зір — що один). Однак на це можна відповісти, що це так, коли здається не одному й тому самому чуттю, і [35] стосовно того самого, і в однаковий спосіб, і в один і той самий час; тоді те, що здається, було б істинним. [1011b] [1] Проте, з цієї причини ті, хто стверджує таке не через сумніви, а заради герці, мали б з необхідністю казати, що істинним є не щось, але для когось. І, як було сказано раніше, їм з необхідністю все доводиться робити [5] відносним і стосовно думки, і стосовно чуттєвого сприйняття, тому ніщо не виникло й не існуватиме, без того щоб комусь це спочатку не спало на думку. Одначе якщо щось виникло й існуватиме, то вочевидь не все є відносним стосовно думки. Далі, якщо є одне, стосовно одного або стосовно чогось визначеного, і якщо одне й те саме є і половина, і рівне чомусь, то, певно ж, воно є рівним не подвійному самому собі. Якщо стосовно того, що думає [10] людина, і те, про що думають, є одним і тим самим, то людина буде не тим, що думає, а тим, про що думають. Якщо ж кожна річ існуватиме стосовно того, що думає, то останнє існуватиме стосовно безконечної за видом кількості речей.

Отже, про те, що найбільш достовірне з усіх положення — те, що протиставлені одне одному твердження не є істинними воднораз, і що випливає для