Зигмунт Мілошевський - Безцінний

верхівка недолюблювала, такі першорядні твори. Для Франка це мало велике значення, всі пам’ятки генерал-губернаторства він вважав своїми, мабуть, наполягав на цьому, але фюрер і Поссе мали абсолютну першість. Кажуть, що на момент окупації німцями Франції польські зібрання втратили своє значення, тільки це ніяк не стосувалося ЛРР. Кажуть, що, замучений Франком, Поссе заради святого спокою позичив йому картини й, напевно, захотів би їх повернути, якби музей у Лінці все ж таки був створений. Кажуть також, що це був подарунок Гітлера для вірного слуги, який завзято реалізовував політику партії, перетворюючи колишню Польщу на розплідник невільницької робочої сили. А може, просто Франк мав на когось компромат, і цього вистачило.

Так чи інакше, доблесна трійця зависла у Вавелі, і тут починаються загадки й таємниці.

Так, звичайно, забери піцу. Я скористаюся нагодою й сходжу до вбиральні.

Авжеж, починайте, я зараз прийду.

14

Салат із курчати-гриль, мусу з авокадо і маринованих у бальзамічному оцті цибулинок був чудовий, такий чудовий, що американському держсекретареві, якого дехто називав чотиризірковим нездарою, певні речі повкладалися в голові. Ніколи не довіряв людям з Пентагону, з усіма їхніми нашивками, девізами, присягами, істеричною міфологією і казарменою дружбою до могили, оповитою гейським душком. Їхні мундири були схожі на купальні костюми для плавання в каламутній патріотичній ідеології, а іноді потрібно було бути просто ефективним.

Секретар належав до тих людей, які платять юристові, навіть якщо дружина працює в найкращій юридичній фірмі, і які переплачують за будівництво будинку чужим, навіть якщо брат має будівельну фірму. Він не вірив у добрі послуги, надані знайомими, друзями чи родиною. Вірив, що добру послугу і добрий товар можна мати лише тоді, коли дістанеш тверду готівку, укладеш надійний контракт і з залізною витримкою простежиш за його виконанням.

Саме так збирався зробити зараз, даючи зелене світло останній фазі операції «Гугеноти».

15

На чому це я зупинилась? Ага, загадки й таємниці. Юнак висить разом із Пані і Самарянином у Вавелі й слухає. Попервах про тріумфи, про непереможну армію, про Норвегію, Голландію і Францію, про те, як німці увійшли на територію Радянського Союзу, як дійшли аж до Сталінграда. Він одним із перших довідується про остаточну розв’язку. А потім, із надходженням відомостей про бої на східному фронті, про висадку союзників на Сицилії й пізніше — в Нормандії, про повстання у Варшаві, наш Юнак стає дедалі самотніший. Оскільки Франк швидко втратив віру в тисячолітній рейх і зрозумів, що устрій повоєнного життя є важливішим за поширення нацистської ідеології, він досить рано, ще в сорок другому, почав висилати награбовані, пардон, збережені зібрання до своїх маєтків у Баварії. Робітники розповідали про таємничі металеві скрині, до яких нікому не можна було наближатися. Конспірологічних теорій навколо цього існує безліч, утім, це не є темою на сьогодні.

Найбільші скарби Франк тримав біля себе до кінця.

Улітку сорок четвертого такий собі Вільгельм Палез’є, уповноважений губернатора у справах творів мистецтва, або, іншими словами, найбільший злодій на окупованих територіях, знайшов місце для евакуації найцінніших зібрань: палац Манфреда фон Рихтгофена у місцевості Зайхау, нині Сихів, маленькому селі між Леґницею і Валбжихом. Вони думали, наївні, що для того, щоб почуватися безпечно, досить вивезти щось на територію Німеччини.

Потім починаються ускладнення. Німці тікають від радянців, намагаючись вкрасти якнайбільше, але щодня мусять коригувати свої плани, міняти повні скарбів потяги на вантажівки, потім на легкові машини, а насамкінець, — на те, що поміститься у валізі. Логічно було б припустити, що тоді, на зламі сорок четвертого і сорок п’ятого років, ЛРР не полишають Ганса Франка, що губернатор тримав найцінніші твори як свій останній поліс безпеки. Разом виїздять з Кракова 17 січня, проводять з Вільгельмом Палез’є тиждень у Рихтгофена в Сихові, сортуючи скарби та висилаючи їх у подальшу дорогу.

А тепер увага. Я розмовляла колись із донькою Рихтгофена, тоді малою дівчинкою. Їй було всього кілька років, але вона добре запам’ятала ті дні, мабуть, через атмосферу страху, небезпеку, чутні вже звуки радянської артилерії. Розповідала, що одного дня мати витягла її з ліжка й звеліла одягтися. Потім вони спустилися до «великої зали», як вона висловилася, бо мати хотіла показати їй картини, настільки прекрасні, що вдруге вона такі не побачить.

Що бачила? З її опису випливає, що Рубенса, зрештою досі не знайденого, і «Пані з горностаєм» Леонардо, «Портрета Юнака» там не було, я показувала їй знімки, вона божилася, що такої картини не бачила.

З Сихова наші герої вирушають далі через Дрезден до Баварії, де 4 травня Ганса Франка заарештовують американці. Його поплічника у злодійстві Палез’є теж невдовзі хапають; підлещуючись до союзників, він повідомляє, де на віллі Ганса Франка заховано Леонардо й Рембрандта, і справді, дві картини там є. А де Рафаель? Де Юнак? Тут починаються спекуляції.

Гіпотеза номер один, підтверджена сином Ганса Франка, Нікласом. У своїх спогадах, написаних на основі батькових нотаток, він припускав, що під кінець війни Юнак був на віллі у Фішгаузені і, як це незворушно описує Франк-молодший, «потім десь зник, напевно, висить у якійсь сільській хатині після того, як мати виміняла його на масло». Варіант із сільською хатиною малоймовірний, значно вірогідніше, — якщо, звісно, Рафаель фактично перебував у Фішгаузені, — що його потайки заховали американці. Які люблять хвалитися, як вони рятували твори мистецтва, і не люблять нагадувань, що не завжди поверталися за океан з порожніми руками.

Гіпотеза номер два, підтверджена Едуардом Кнайслем, віденським консерватором, який допомагав пакувати зібрання в Сихові й транспортувати їх до Баварії. Кнайсль у шістдесятих роках зізнався ФБР, що відразу після війни бачив Юнака в домі Палез’є. Згодом, на жаль, раптово втратив пам’ять і відмовився від цих зізнань, але припустімо на мить, що Рафаеля привласнив підручний Франка Вільгельм Палез’є. Це цікава постать, бо він єдиний відповідав перед судом за грабіж творів мистецтва на території Польщі. Американці передали його нашим, наші блискавично його засудили — якщо комусь цікаво, під час процесу він страждав на цілковиту амнезію, — й посадили на кілька років до Монтелюпіха[29].

Що з ним було далі? Нічого, бо після вироку не прожив навіть двох місяців. Не повірите, але за офіційною версією, поширеною тоді червоними, в ув’язненні його вбив американський шпигун. Звідки він там узявся? Знову не повірите, але приїхав до Польщі, супроводжуючи потяг, яким до нас із американської окупаційної зони поверталися викрадені німцями скарби. Мушу визнати, що навіть в умовах сталінської пропаганди версія про імперіалістичних шпигунів, які вбивають німецьких бандитів