Семюель Беккет - Уот

Зважте при цьому й те, що потреба в собаці виникала не тоді, коли йому заманеться забігти, ні, а у певний обмежений час, а саме між восьмою і десятою годинами вечора. І причина полягала в тому, що о десятій будинок замикали на ніч і аж до восьмої ранку було невідомо, залишив містер Нот щось у чаші чи ні, і якщо залишив, то скільки саме. Бо хоча містер Нот і мав звичку не лишати ні атома зі своїх обіду й вечері (в такому разі собаці не перепадало нічого), ніщо не могло завадити йому не лишити ні атома зі свого обіду, а от од вечері, якщо не всієї, то хоч частини її, — відмовитися (у цьому разі собака з’їдав вечерю або частину вечері), так само ніщо не завадило б йому відмовитися від обіду або частини обіду, але до атома вишкребти всю вечерю (в цьому випадку собака одержував весь обід або частину обіду), або міг з’їсти частину обіду, а трошки згодом — частину вечері (у цьому випадку собака зжер би як рештки обіду, так і вечері), а то й взагалі не торкатися ні до обіду, ні до вечері (тоді собака, якщо, звичайно, його ніде й ніщо не забарило, міг би нарешті нажертися по саме нікуди).

Яким же способом можна було звести докупи собаку і їжу по тих днях, коли містер Нот не доїдав свою порцію або зовсім не торкався її і всю страву або її наявну частину висипали собаці? Уотові було дано інструкцію такого змісту: по тих днях, коли лишалася якась їжа, всю цю якусь їжу, не гаячи часу, слід віддати собаці. Ця проблема повинна була непокоїти містера Нота у ті давні часи, коли він починав мурувати свій дім.

Це була одна з багатьох проблем, котрі мусили його тоді непокоїти.

А як не містера Нота, то когось іншого, про кого і згадки не лишилося. А як не іншого, то інших, тих, про кого ні сліду, ні згадки тепер немає.

Так Уот заходився міркувати про те, як же саме вирішував цю проблему містер Нот, а як не він, то хтось інший або інші, одне слово, як вирішувалася ця проблема зведення докупи собаки і їжі містером Нотом або тим, іншим чи іншими, коли вона їх непокоїла у ті давні часи мурування господи, бо припустити, що цією проблемою переймалися ті, кого вона не турбувала, Уот аж ніяк не міг.

Але перше ніж міркувати про це, він спинився й подумав, що, очевидно, проблема зведення докупи собаки і їжі вже якось вирішувалася тим або тими, хто задовго до цього мудрував над рецептом страви для містера Нота.

А подумавши так, він задлявся ще на одну мить і, перше ніж остаточно зупинитися на найбільш, на позір, вірогідному рішенні, він не зміг не зважити бодай деякі з тих, що були, на позір, менш вірогідними.

Але, перше ніж задлятися ще на мить, він поквапився зауважити, що автор чи автори того рішення, яке згодом узяло гору, могли свого часу розглянути й менш вірогідні рішення і через брак переваг відкинути їх як не досить доречні. Могли, а могли і не розглядати.

1. Було, очевидно, знайдено надзвичайно захарчованого собаку, якому з цілком очевидних причин, усе зваживши, відповідним чином дозволили забігати на подвір’я.

Надія на те, що такий собака існує, була вельми слабка.

Та й шанси знайти такого собаку, навіть якщо він існував, були жалюгідно малі.

2. Був, очевидно, вибраний котрийсь із кепсько годованих довколишніх псів, якому з дозволу його власника хтось із служників містера Нота висипав рештки їжі містера Нота по тих днях, коли містер Нот щось залишав у чаші. В такому випадку хтось із служників містера Нота мусив, нап’явши пальто і капелюха, дибати з теплої хати у чорну і густу, мов смола, пітьму, що ж, цілком імовірно, або у зливу, це теж не виключено, і плуганити потемці під холодним дощем, з казанком у руці, закоцюблений і схожий на опудало, під самісіньку собачу буду.

Але ж де певність, що, коли він туди дійде, собака сидітиме в буді? А що, якщо він десь на всю ніч завіється?

І де певність, навіть якщо служник з казанком страви застав собаку, що той нагуляв апетит і подужає зжерти все, що йому принесли? А що, як собака за день уже повністю вгамував свій голод? Та й хто може поручитися, що коли собака десь під ранок або серед ночі прибіжить, то він буде такий голодний, що вмить упорає весь казанок страви? А що, як за ніч він наб’є собі десь повен кендюх, бо саме для цього він і завіявся?

3. Наймався, очевидно, кур’єр чи посланець, це міг бути чоловік, хлопчик, жінка чи дівчина, який приходив надвечір і в певну годину, скажімо, о восьмій годині п’ятнадцять хвилин, по тих днях, коли було що віддавати собаці, щоб він відносив ту їжу собаці, будь-якому, і стояв над ним доти, доки той усього не з’їсть, а якщо собака не зможе або не схоче доїдати, то віднести залишки іншому, будь-якому, і стояти над ним доти, доки той усього не доїсть, а якщо і цей не зможе або не схоче доїдати, то віднести залишки іншому, будь-якому собаці, і так далі, доки страву не буде спожито геть-чисто усю, до останнього атома, і лиш тоді із порожнім казанком повертатися до господи.

(Цього служника можна було б використовувати для чищення чобіт чи черевиків, перш ніж він вийде шукати собаку з повним казанком, хоча, звичайно, вщерть повним його не назвеш, чи коли він повернеться з порожнім казанком, або в ту мить, коли він дізнається, що сьогодні собаку годувати нема чим. Це була б велика полегкість для садівника, такого собі містера Ґрейвза, і дозволила б йому весь той час, який забирали в нього чоботи й черевики, займатися садом. А чи не дивно, ще й як дивно, що люди про деякі речі кажуть: вони повні, хоча вони аж ніяк не повні, а про непорожні речі ніхто й ніколи не каже, що вони порожні? А причина, мабуть, полягає в тому, що коли хтось щось наповнює, то аж ніяк не по вінця, бо так незручно, а коли щось спорожняють, то до останньої крихти, перекидаючи посудину догори дном, ще й миють її, коли є потреба, вкладаючи в це завзяття і навіть лють.)

Але де взяти певність, що кур’єр