Марія Євтушенко - Попелюшка з Франківщини, Марія Євтушенко

25

Мирослав

 

   Ви любите сонце, як люблю його я? Коли перші промені, щойно встигнувши визирнути з-за горизонту, дарують своє тепло світові, що охолов за ніч, нічого при цьому не вимагаючи натомість. Це чудова пора, саме для пробудження, щоб насититися умиротворенням на весь день. Є такий вислів: “Хто рано встає, тому бог дає”, у правдивості якого я не маю жодного сумніву. Раніше я думав, що це відбувається тому, що ті, хто встають раніше, просто встигають більше зробити за день. Тепер розумію, що все набагато глибше. Суть не в тому, що ти встигаєш більше. Ти всього отримуєш більше: і приємних емоцій, і першого сонячного тепла. А ще, привчивши себе до раннього підйому, починаєш помічати, як у твоїх днях стає більше самого життя.

   Дотримуючись цієї філософії, а також давно укорінених своїх звичок, я вилажу з теплого ліжка. Хоч вставати, відверто, ліньки, але цій рисі свого характеру я успішно даю раду. Натягую на себе одяг і, поспіхом умившись, поспішаю на вулицю. З жалем думаю про те, що відпустка добігає кінця. І мені відчайдушно хочеться надихатись чистим сільським повітрям. Ех, знав би я, що побачу, сидів би у відведеній мені кімнаті, носа назовні не висунувши. Тому що видіння, яке постає переді мною, до запаморочення прекрасне. Казка — ось перше, що спадає на думку, коли я бачу її.

   Олена. Її ім'я має грецьке коріння, походить від імені бога Геліоса і буквально означає “сонячне світло”. І, дивлячись на неї, я переконуюсь, що це саме так. Верхи на білосніжній кобилі, в білому одязі та з розпущеним світлим волоссям вона схожа на богиню, що зійшла з небес. Сонячні промені пестять її шкіру, додаючи казкового сяйва. Легкий, ще по-нічному прохолодний вітерець тріпає волосся, немов граючи з ним. Біла кобила, як символ первісної звіриної могутності, гарцює, бадьоро тріпає гривою, але скинути вершницю не намагається. Мабуть, визнає право тієї бути зверху. Ось вона, сила розуму — подолати первісні інстинкти й взяти над ними гору. В Олени це виходить. А ось у мене не дуже. Тому що дивлюся я на неї — й зовсім не про інтелект мої думки. Вони далеко від філософських міркувань про красу небесну, даровану богами. Думаю про земне і ближче до тваринних інстинктів. Особливо, коли мій погляд привертають довгі ноги, що з силою стискають боки кобили. І накриває усвідомленням, що дівчина у нічній сорочці, а отже, на ній більше нічого немає, крім жалюгідного шматка тканини. І хоч сорочка на ній пристойна, я навіть готовий подумати, що дісталася їй від бабусі, моя уява вже мчить уперед галопом! 

   Доводиться терміново опановувати себе. У всіх сенсах. Тому що зараз хочеться підійти до неї ближче. Провести долонею по гладкій шкірі, переконуючись, чи вона справді така шовковиста, якою здається. Зазирнути в очі кольору літа й побачити у них відбиток сонячних променів, які у душі її ховаються. Пропустити крізь пальці ці довгі неслухняні локони. А потім намотати на кулак і стиснути. Не сильно, до краю, щоб ці губи, які так манять, злегка розтулилися, випускаючи видих. А чаклунські очі розширилися здивовано. І в передчутті. Доторкнутися до її губ своїми, обережно, куштуючи на смак.

   Що може бути краще, ніж цілувати юну красуню на світанку? Напевно, тільки спостерігати за нею. Дивитися на неї, поки вона не бачить, і спостерігати цю її непідробну радість. Ось ти яка, дівчинка Олена. Ось ти справжня. Відкрита, щаслива, сонячна. Така, у променях якої хочеться зігрітися. Особливо такому втомленому від холоду цього світу циніку, як я. Хоча б ненадовго забути про все і просто дивитися, як дівчина радіє таким простим речам. Мабуть, катається вона вже давно, тому що тканина нічної сорочки волога і прилипла до спини.

   Трясу головою, намагаючись відігнати недоречні думки. Причина всьому — моя депресія через розставання з нареченою. Я на інших жінок і дивитись уже перестав. Ніколи не був прихильником випадкових зв'язків. А користуватися послугами жінок легкої поведінки — нижче моєї гідності. Все це лише вплив гормонів. І раннього ранку. І краси Олени. Так, знову не туди.

   Ох, Мир, на речі треба дивитися тверезо. І оцінювати ситуацію так само. По-перше, мені з нею ще працювати. По-друге, вона надто молода для мене. Не те щоб сім років — це велика різниця у віці, але все ж таки вона є, і відчутна, коли ти затятий тридцятирічний вовк, а вона — юна і наївна дівчинка двадцяти трьох років від народження. Ну і що, що повнолітня? Це не робить із неї жінку, яка мені підходить. І чому я взагалі думаю про подібне зараз? Я її практично не знаю. Але ось у чому впевнений на всі сто, так це у тому, що не буду псувати свої плани та обставини, що так вигідно складаються, заради миттєвого пориву. А тому, зайвий раз переконавшись, що Олена зайнята своєю кобилою і не помічає мене, повертаюся до будинку. Зараз мені потрібен холодний душ, щоб мізки прочистити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно