Мері Лі - Замiж за старого, Мері Лі

Глава 19

Оля разом з тіткою Оленою сиділи на кухні, розмовляючи про все і ні про що. Доводилося підшукувати різні теми, щоб скоротати черговий день. Дмитро поїхав і нічого істотного не відбувалося, все йшло своєю чергою.

- Нічого розкисати. - Підбадьорювала себе Оля. - Минуло небагато часу, щоб остаточно зануритися в зневіру. Ось дочекаюся, коли діловий бізнес-мандрівник повернеться, тоді можна буде розпитати про справи в місті, про батька, про розпліднику, в кінці кінців.

Все ж не покидали думки, що саме Дмитро став тим самим спонсором, який посприяв облаштуванню притулку для тварин. Оля стільки сил доклала, щоб притулок процвітав, тому за будь-яку сторонню допомогу вона б була вдячна. Якщо у Олі і Дмитра благодійність виявиться спільним інтересом, тоді додасться ще один плюсик в скарбничку нареченого. Адже, коли людина готова безоплатно допомогти ближньому своєму, то він заслуговує поваги. А, якщо мова йде про турботу беззахисних тварин – місце в Раю забезпечено. Саме так вважала Оля.

До речі, про тварин ... загавкала Симона. За її гавкотом вже можна було безпомилково визначити, хто прийшов у гості. Оля стрепенулася, ледь почула заливисті звуки собаки. Дівчина глянула на тітку, та розуміюче посміхнулася і кивнула головою в бік дверей. Без зайвих слів Оля встала зі стільця і всім своїм виглядом намагалася показати, що зовсім не поспішає назустріч гостю. Надто уповільнена ХОДА, гордовита постава і кирпатий ніс викликали веселий напад сміху у тітки Олени.

- Гаразд вже, досить блазнювати. Я-то знаю, з яким нетерпінням чекала Дмитра. А це ж він завітав, не сумніваюся навіть. - Посміхнулася жінка. - Давай швидше двері відчиняй. Поки тут ходиш, як бариня, наречений твій вже, швидше за все, до порога дійти встиг.

Оля награно невдоволено пирхнула і поспішила до виходу з дому. Коли вона відчинила двері і переступила поріг, то чітко побачила знайому фігуру. Дмитро відкрив хвіртку, і пройшов повз Симони, що продовжувала завзято гавкати і виляти хвостом. Тварина раділа візитеру, який посміхаючись, нахилився і пошарпав по холці собаку. Від такої ласки Симона протяжно заскулила.

- Так-так, це хто у нас тут приїхав? - Промовила Оля, підходячи ближче до Дмитра. - Зовсім не поспішаємо привітатися зі своєю нареченою? - Дівчина здивувалася власними словами, що прозвучали дещо двояко. Вони вирвалися мимоволі, і залишалося сподіватися, що Дмитро не вважатиме її приставуньей. Неначе Марини йому мало було, ага…

- Ну, тобто я хотіла сказати, що рада тебе бачити. - Нервово захихикала Оля, уявляючи, як безглуздо зараз виглядає.

- Здрастуй, Оля. - Усміхнувся Дмитро, обійнявши дівчину за талію. - Я теж радий споглядати мого горобчика. - З цими словами чоловік притягнув Олю ще ближче і відобразив на її вустах поцілунок. Дмитро відчув, як наречена боязко відповідає на його ласку.

Дивно, але чомусь складалося враження, що у Олі раніше не було серйозних відносин. Ну, або кавалери виявилися так собі. Подібні висновки напрошувалися через відчуття недосвідченості дівчини, яка хоч і намагається цілуватися, але насправді тикається, як кошеня. Дмитро посміхнувся від такого порівняння, що змусило Олю відсторонитися і здивовано поглянути на нього.

- Над чим смієшся? – Дівчина Насупилась.

- Та так. Подумав, Як мені пощастило з нареченою. Коли б я не заявився, завжди з радістю зустрічає. - Дмитро взяв Олю за руку і потягнув за собою. - Пішли пройдемося. Я якраз розповім про свої плани.

Ось він шанс задати накопичені питання. Оля, натхненна майбутньою бесідою, пішла слідом за Дмитром. Так, за руку вони вирушили на прогулянку.

- У місті я зустрічався з Анатолієм Павловичем. - Почав Дмитро без тривалого вступу. - У компанії відбулися неприємні події, про які не буду вдаватися в подробиці. Одне скажу, що разом з твоїм батьком ми владнали наслідки неправильних дій наших працівників.

- Їх звільнили? - Запитала Оля.

- Так, вони були заздалегідь попереджені, що халтуру в нашій компанії не потерпимо. - "Нашої", це слово продзвеніло в голові у дівчини.

Чи означає Це, що вони вже об'єднали бізнеси? Виходить, батько бачить саме в Дмитра свого наступника? Але ж весілля-хороший привід полегшити татові передачу справ іншій людині, але не кому-небудь чужому, а зятю. Виходить, вона-просте сполучна ланка.

- Не кажи дурниці. - Гримнув Дмитро, що йде зовсім поруч з Олею, чому вона здригнулася. Зовсім не помітила, як почала міркувати вголос. - Ти багато чого не знаєш, а я дав обіцянку, що сам нічого розповідати не буду. Настане день і все встане на свої місця. Тобі лише потрібно набратися терпіння і довіритися мені.

- Як я можу довіритися, коли ти темниш? - Насупила брови Оля і спробувала відняти руку у Дмитра, але той не дав, утримуючи її не боляче, а чіпко. - Відпустивши.

Цього разу чоловік розтиснув пальці і випустив руку нареченої.

- Я хочу запевнити, що ти мені потрібна. - Раптом зупинився Дмитро і Олі довелося зробити те ж саме. - Я бачу тебе поруч з собою ні один день, ні два, а все своє життя. Я довго шукав тебе, тому відпустити не зможу. Інакше це буде дурістю з мого боку.

- Я тебе не розумію. - Дівчина не знала, як реагувати на подібну заяву Дмитра. У цьому чоловікові стільки всього вміщалося одночасно: веселість, строгість, впевненість в собі, манери... тепер ще й таємничість додалася.

- Якщо згадаєш, я говорив тобі, що за допомогою детективів міг стежити за твоїм життям. - Посміхнувся Дмитро, і, здавалося, до нього повернулася та сама веселість, яка піднімала настрій самій Олі. - А, коли став проводити з тобою час, то усвідомив, що…

Раптом Дмитра перервав жіночий крик, від нього вуха зверталися в трубочку. Навіть пташки, які співали не так далеко, злякано стрепенулися і полетіли, куди подалі. Потім ор змінився гучними риданнями, що заглушають навіть легкий вітер, чий подих приємно лоскотав. Тепер, здавалося, що звуки, що видаються від кричущої дами, качали гілки дерев.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍