Уляна Пас - Згадай мене, Уляна Пас

Розділ 13

- Я думала, що ти не приїдеш, - кажу чесно, коли сідаю у теплий салон, і машина зривається з місця. Склянка приємно зігріває руки і здається, наче холод, котрий сковував ще кілька хвилин тому, безслідно зник. 

- Я ж пообіцяв, Ді! - кидає у мій бік швидкий погляд. - Пробач, що спізнився. Просто Аня ніяк не могла вибрати фільм, а коли відвіз її додому, виявилося, що вона загубила в кінотеатрі телефон. Довелося повертатися. 

Слухаю Рому і розумію, що Аня навмисне це зробила. Напевно, як могла тягнула час, лиш би хлопець залишився з нею і не поїхав до мене. Чомусь неприязнь до колишньої подруги росте з кожним днем. Можливо, це відбувається тому, що не подруга вона мені більше, а суперниця? 

- Про що ти хотів поговорити? - змінюю тему, тому що обговорювати його побачення - це останнє, чого мені хочеться.

- Про нас. Тобто про нашу дружбу, - швидко виправляється, а у мене щось стискається всередині. - Я дійсно хочу пригадати тебе. Здається, ми були практично нерозлучними. 

- Це правда, - кажу, як є, і роблю черговий ковток кави перед тим, як продовжити. - Я знаю тебе краще за будь-кого. А ти знаєш мене… тобто, знав. 

- Ти поспішаєш додому? З'їздьмо в одне місце, - несподівано випалює хлопець, а мене просто-таки з'їдає цікавість, що він задумав. 

- Давай! - швидко погоджуюся. - Я тільки мамі напишу, що з тобою. Щоб вона не хвилювалася. 

Дістаю телефон і швидко описую ситуацію мамі. Впевнена: вона без проблем відпустить мене з Ромою хоч на край світу. 

На вулиці ні душі, тому що холодно і доволі пізно. Але мені зараз тепло як ніколи, тому що поруч Рома і тільки зараз я розумію, як багато було втрачено в минулому. Я не можу запитати у нього про почуття, тому що хлопець і сам не пам'ятає, чи відчував щось до мене. Та я знаю, що є можливість повернути його пам'ять. От тоді все і стане зрозуміло. 

Рома покидає межі міста, і я одразу пригадую цю дорогу. Здається, він забув не все, тільки навряд чи пам'ятає, що сюди ми часто їздили удвох, коли хотіли відпочити від буденності, або ж хлопець в черговий раз переживав сварку з батьком. 

- Як тобі тут? - питає, коли авто зупиняється на відкритому майданчику, з якого видно практично все місто. - Я пам'ятаю, що часто тут бував, але чи з тобою - не знаю. 

- Зі мною, - усміхаюся і виходжу на вулицю. Холодне повітря одразу б'є в обличчя, але мені зараз просто необхідне свіже повітря, щоб заспокоїти шалене серцебиття. 

- Ді, тут холодно. Повернись в машину, - Рома також виходить на вулицю, але його джинсова куртка точно не зігріє в таку погоду. Хлопець ховає руки у кишені штанів і хмуриться. 

- Злякався холоду? - усміхаюся. - А я думала, що у тебе хороший імунітет. 

Насправді, Рома хворіє вкрай рідко. Він спортсмен і має хороші фізичні здібності. Це я можу дістати соплі від найменшого пориву вітру. Тільки зараз це хвилює мене найменше, тому що що Рома поруч і я не готова так швидко завершувати цю ніч. 

- Хочеш перевірити? - він хмикає і наближається до мене. Стає напроти і забирає з моїх рук склянку, а тоді робить ковток. 

- Гей! Це моя кава! - намагаюся забрати склянку у нього з рук, але роблю зовсім не це. В якийсь момент моя нога перечіпляється за гілку, що лежить на землі, і я падаю просто на хлопця. Йому ж доводиться пожертвувати моєю кавою і викинути її, щоб звільнити руки і спіймати мене. - Ой! 

Коли розумію, що стою в обіймах Роми і його руки зараз у мене на талії, до обличчя приливає фарба, і я радію, що тут доволі темно. Рома також стоїть, не ворушачись, і ця мить між нами точно щось змінює. Принаймні я розумію, що у хлопця особливі парфуми і його гарячий подих торкається моєї щоки. 

- Мені здається, чи ти завжди була такою незграбною? - відчуваю, що він усміхається, і мені кортить зробити те ж саме. 

- Можу сказати про тебе те ж саме! - хмикаю і, не втримавшись, піднімаю на нього погляд. Рома значно вищий за мене і зараз розглядає мене згори вниз. - Ти тричі ламав руки й один раз ногу! І все це в молодшій школі! 

- Це я пам'ятаю. Тільки… не можу згадати, як саме це сталося, - хлопець хмуриться, а мені стає боляче від того, що він забув навіть це. Наше спільне дитинство також стерлося з його пам'яті. - Розкажеш? Тільки давай в машині, а то мені реально холодно.

Рома відступає, і тепер холодно мені. Ми повертаємося у салон і наступні пів години я розповідаю йому про те, як хлопець тричі ламав руки. 

- Вперше це сталося у другому класі, коли ми грали м'яча на дорозі і ти невдало впав, коли намагався його зловити. Вдруге ти зламав руку, коли ми вирішили перевірити, чи можемо залізти на стіну розваленої будівлі. Я перечепилася, а ти мене врятував. Сам впав і добряче тоді забився. Ну а втретє це сталося, коли моя кішка залізла на дерево і не хотіла злізати. Я вмовила тебе лізти за нею, ну а далі сталася чергова неприємна ситуація.  

- Виходить, всі мої переломи пов'язані з тобою, - хмикає хлопець.

- Не всі. Ногу ти зламав, коли потрапив в аварію на автомобілі разом з батьком. Я тоді сиділа під дверима твоєї палати і сильно плакала, тому що боялася тебе втратити, - згадавши той момент, на очах знову виступають сльози. Здавалося б, що цей дитячий спогад давно забувся, а виходить, що ні. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍