Василь Арсенович Чумак - Україна і Крим: спільність історичної долі, Василь Арсенович Чумак

у всьому лише офіційний Київ, свідомо замовчують той факт, що головним гальмом ринкових реформ були, і є як стара партійна номенклатура, так і нові антиреформаторські сепаратистські сили, які і є фактичними господарями на півострові.

І ще одна проблема, про яку не лише не хочуть згадувати антиукраїнські сили в Криму, а просто нехтують нею, роблячи вигляд, що її не існує. Йдеться про те, що РРК-РПК, виборчий блок «Росія» та інші більш чи менш радикальні політичні угруповання внесли до своїх програм вимогу про проведення референдуму з метою зміни геополітичного статусу Криму, ігноруючи її нелігітимність і абсолютну невідповідність як нормам міжнародного права, так і законам Української держави.

Російські засоби інформації, роз’яснюючи те, чого варто вимагати на першому етапі наголошують, що треба домагатися «виникнення в її (України. — В. Ч.) межах повнокровної кримської автономії, задовольнити яку може лише конфедеративний (навіть не федеративний) устрій української держави»[118].

Якщо ж ні, попереджають шовіністи, то «альтернативою може бути грузинський варіант» (з таким же успіхом вони могли б сказати «придністровський», «карабаський» і т. ін. варіант. — В. Ч.). Стратегічною ж метою російських і кримських сепаратистських сил є приєднання Криму до Росії. Причому відверта підтримка і навіть підштовхування кримських сепаратистів першими до радикальних кроків веде других до безвідповідальної поведінки: «а що нам закони та всякі укази, гупнем ногою, проведем референдум і хоч до Аляски Крим приєднаємо».

При цьому за екстравагантною поведінкою і відвертою брехнею ховають істину. А правда полягає в тому, що ніякої «російської» чи «адміністративної» автономії, крім автономії титульного кримськотатарського етносу, згідно з міжнародним правом і Української держави, створювати в Криму не можна. Адже майже 90 відсотків населення в Крим заїхало протягом останніх 50 років і ні про який «народ Криму» мови бути не може. Мова йде про населення (росіян, українців, білорусів і т. ін.), громадян України, яких захищають закони Української держави і які користуються в ній правами, мають певні обов’язки перед нею. В Криму корінними етносами є кримські татари, які повертаються сюди після депортації, а також караїми і кримчаки. Імперські сили як всередині Криму, так і зовнішні насаджують татарофобію, щоб здійснити, як і в минулому, свої імперські плани. Українські посадові особи повинні, згідно з чинним законодавством, присікати пропаганду ненависті проти кримських татар, українців, провокування конфліктів проти них. Верховна Рада України має прийняти закони про відновлення прав кримських татар в Криму, створення національно-територіальної автономії в рамках республіки Крим, де повністю враховувались би права всіх етнічних груп.

Будь-які спроби політичних партій і рухів проросійського спрямування реалізувати свою нелегітимну вимогу «виходу» Республіки Крим з України і «приєднання» до Російської Федерації неминуче провокуватимуть конфлікт, в який будуть втягнуті слов’янські народи, сотні мільйонів людей і який за своїми руйнівними силами і наслідками для Європи й світу незрівнянний з подібними трагедіями в Південно-Східній Європі чи в інших країнах світу.

Проросійському політичному рухові протистоїть політична сила, що зв’язана чіткою орієнтацією збереження і зміцнення політичного статус-кво, тобто на захист цілісності України, непорушності її кордонів, на існуючий статус Криму як автономної республіки у складі України, що визнає пріоритет законів України, спільність історичної долі. Своєрідність становища проукраїнської сили полягає в тому, що вона не має суттєвого впливу в Криму (про це переконливо свідчать вибори до Верховної Ради і Президента автономії), авторитету і масової підтримки, незважаючи на наявність на півострові української етнічної меншості — близько 720.000 чоловік з 2.5 млн. жителів. Пасивність українців у Криму підштовхує російських шовіністів на радикальні дії. Таке становище пояснюється, на наш погляд, «специфічною» національною свідомістю українців Криму, їхньою незахищеністю (тут практично немає українських шкіл, газет і журналів, книг, не чути майже зовсім української мови, паплюжиться українська культура). Бути українцем у Криму стало просто небезпечно. При цьому варто зауважити, що останнім часом становище дещо змінюється, і це позитивно впливає на стабілізацію політичної ситуації. Пасивність українців у Криму пояснюється і тяжким економічним становищем, повільним впровадженням ринкових реформ, вищим життєвим рівнем російських сусідів, зокрема військовослужбовців Чорноморського флоту.

І все-таки на півострові діють місцеві філії деяких українських партій, організацій і рухів таких, як «Просвіта», Українська республіканська партія, Демократична партія України, Кримська організація Народного Руху України. Тут створено рад кримських партій і організацій, які бачать Крим разом з Україною і вважають головним завданням своєї діяльності стабілізацію економічного і політичного становища в Криму.

Ідея соборності України, непорушності її кордонів, яку підтримують практично всі загальноукраїнські партії і рухи, абсолютної неможливості «відторгнення» Криму від України, існує як аксіома і непорушна істина загальнонаціональної свідомості і державної політики України.

У тому політичному протистоянні, яке підтримується в Криму зовнішніми силами і яке до весни 1994 р. розвивалося і підтримувалося суто шляхом діалогу (кілька політичних вбивств і стихійних зіткнень не наблизили суспільство до тієї фатальної межі, за якою починається громадянська війна), особливе місце займає і особливу роль відіграє кримськотатарський національний рух.

На середину 1994 р. кримських татар тут було понад 10 відсотків, ще 400–600 тис. готові приїхати сюди в найближчі роки і майже 5 млн., як стверджує турецький професор Дейгу Сезер, поглядають сюди з цікавістю і настороженістю з турецького берега і Балкан. Усі вони з нетерпінням і надією очікують можливості реалізації права кримськотатарського народу на національно-територіальну автономію. Слід зауважити, що кримськотатарський національний рух добре зорганізований і згуртований. У червні 1992 р. на загальнонаціональному Курултаї (з’їзді. — В. Ч.) був оформлений Меджліс кримськотатарського народу, головою якого було обрано Мустафу Джемілєва. Керівництво Меджлісу має великий авторитет і вплив як серед кримських татар, так і на міжнародній арені. Якраз в руках Меджлісу сконцентровані всі важелі керівництва масовим національним рухом. Головне у роботі Меджлісу реалізація програми всебічної допомоги співвітчизникам під час їх повернення і облаштування на історичній Батьківщині, відродження національної культури, релігії, духовності, консолідація нації.

В основі постійної напруженості між Меджлісом і Києвом, Меджлісом і Сімферополем лежить недостатнє розуміння офіційними колами національних проблем кримських татар, їхніх економічних, культурних та інших запитів. Кримськотатарське питання в Криму сьогодні — це низка складних проблем, кожна з яких залишається невирішеною, болючою, вибухонебезпечною.

Так, в Української держави немає достатніх коштів для ефективної допомоги кримським татарам як депортованому народові. Росія, яка оголосила себе правонаступницею СРСР, від компенсації свого боргу практично усунулась, як й інші країни СНД, на території яких перебували кримські татари, де вони працювали і створювали матеріальні цінності. Ті невеликі кошти української державної допомоги, які до того ж постійно зменшуються внаслідок інфляції, та