Зигмунд Фрейд - Психологія сексуальності, Зигмунд Фрейд

[36] У біологічних міркуваннях майже неможливо уникнути того, щоб не вдаватися до телеологічного напрямку думок, хоча добре відомо, що в окремих випадках не можна бути застрахованими від помилки.

[37] В роботі, що надзвичайно поглиблює наше розуміння значення анальної еротики (Anal und Sexual // Imago, 1861. — IV), Лy Андреас-Саломе вказала, що історія першої пред’явленої дитині заборони отримувати задоволення від анальної функції та її продуктів є вирішальною для всього її розвитку. Маленька істота має при цьому вперше відчути ворожий її потягам навколишній світ, навчитися відокремлювати свою власну істоту від цього чужого їй світу і потім здійснити перше «витіснення» можливої для неї насолоди. З того часу «анальне» залишається символом усього, що слід відкинути, усунути з життя. Необхідному пізніше відділенню анальних процесів від генітальних заважають близькі анатомічні та функціональна аналогії та залежності між обома. Генітальний апарат залишається по сусідству з клоакою, «у жінки навіть запозичений у неї».

[38] Незвичайні прийоми при онанізмі в пізньому віці вказують, мабуть, на вплив певної заборони займатися онанізмом.

[39] На вичерпне аналітичне пояснення чекає ще той факт, що свідомість провини невротиків завжди, як це ще недавно визнав Блеєр, пов’язується зі спогадами про онаністичні дії здебільшого періодів змужніння. Найгрубіший і найважливіший фактор цієї залежності становить, імовірно, факт, що онанізм є проявом усієї інфантильної сексуальності й тому здатен перебрати на себе всі почуття провини, що стосуються цієї сексуальності.

[40] Г. Елліс у додатку до своєї праці про «статеве почуття» (1903) подає кілька автобіографічних звітів осіб, які залишилися надалі здебільшого нормальними, про їхні перші переживання в дитинстві і про причини цих переживань. Ці повідомлення страждають, звісно, тим недоліком, що не містять доісторичного періоду статевого життя, вкритого інфантильною амнезією, який може бути доповнений лише за допомогою психоаналізу в індивіда, що став нервовохворим. Але ці повідомлення все ж цінні у багатьох відношеннях, і розпитування такого штибу змусили мене зробити згадану в тексті зміну передбачуваної мною етіології істерії.

[41] З повним правом можна говорити про кастраційний комплекс у жінок. І хлопчики, і дівчатка створюють теорію, що й у жінки спершу був пеніс, втрачений унаслідок кастрації. Усталене, врешті-решт, переконання у відсутності пеніса у жінки часто залишає у чоловічого індивіда назавжди зневажливе почуття до іншої статі.

[42] Багато осіб можуть згадати, що, гойдаючись на гойдалці, вони відчувають тиск рухомого повітря прямо на геніталії як сексуальне задоволення.

[43] Аналіз випадків невротичних недуг — нездатності ходити зі страху перед простором — усуває сумнів у сексуальній природі насолоди від руху. Сучасне культурне виховання, як відомо, широко використовує спорт, щоб відвернути молодь від сексуальної активності; правильніше було б сказати, що воно замінює сексуальну насолоду насолодою від руху та спрямовує сексуальну діяльність назад на один із її аутоеротичних компонентів.

[44] Обов’язковий висновок із викладеного вище вимагає, щоб кожному індивіду приписувалася оральна, анальна, уретральна тощо еротика і що констатація відповідних цим еротикам душевних комплексів не означає судження про ненормальність чи невроз. Відмінність нормальної людини від ненормальної може складатися лише у відносній силі окремих компонентів сексуального потягу і в застосуванні їх протягом розвитку.

[45] Див. мою працю «Дотепність та її ставлення до несвідомого», що вийшла 1905 року. «Попередньою» насолодою, що виникає внаслідок прийомів дотепності, користуються для того, щоб дати вихід більшій насолоді завдяки знищенню внутрішніх затримок.

[46] Дуже повчально, що німецька мова вживанням слова lust — «насолода», «задоволення» — рахується зі згада­ною в тексті роллю підготовчого сексуального збудження, яке одночасно дає певне задоволення та деяку суму сексуальної напруги. Lust має подвійне значення, означаючи як відчуття сексуальної напруги (Ich habe Lust — я хотів би, відчуваю необхідність), так і задоволення.

[47] Необхідно усвідомити, що поняття «чоловічий» і «жіночий», зміст яких на загальноприйняту думку здається таким недвозначним, належать у науці до найзаплутаніших і підлягають розкладанню щонайменше у трьох напрямках. Кажуть «чоловічий» і «жіночий» то в сенсі активності та пасивності, то в біологічному, а також в соціологічному сенсі. Перше з цих трьох значень — найсуттєвіше й єдине, що застосовується в психоаналізі. Відповідно до цього значення, лібідо в тексті вище називається чоловічим, тому що потяг завжди активний, навіть тоді, коли поставлена пасивна мета. Друге, біологічне, значення чоловіого й жіночого припускає найчіткіше визначення. Чоловіче та жіноче характеризуються тут присутністю сім’яних клітин або жіночих яєчників і зумовлених ними функцій. Активність і побічні її прояви, рельєфніший розвиток мускулатури, агресивність, значна інтенсивність лібідо зазвичай зливаються з біологічною мужністю, але не пов’язані з нею обов’язково, бо є породи тварин, у яких цими властивостями наділені жіночі особини. Третє, соціологічне, значення отримує свій зміст завдяки спостереженню над реально існуючими чоловічими та жіночими індивідами. Ці спостереження у людей показують, що ні в психологічному, ні в біологічному сенсі не зустрічається чистої мужності чи жіночності. У кожної особи окремо спостерігається суміш її біологічних статевих ознак із біологічними особливостями іншої статі та поєднання активності та пасивності, байдуже, залежать ці психічні риси від біологічних чи ні.

[48] Психоаналіз показує, що є два шляхи знаходження об’єкта: перший, описаний у тексті, який відбувається, спираючись на прообраз раннього дитинства, і другий, нарцисичний, який шукає власне «Я» і знаходить його в іншому. Цей останній має особливо велике значення для результату процесу, але не має прямого зв’язку з обговорюваною тут темою.

[49] Ті, кому ці погляди здадуться «блюзнірством», нехай прочитають розбір взаємин між матір’ю та дитиною у Г. Елліса, що майже збігається за своїм змістом із наши­ми (Das Geschlechsgefuhl, — 16 с.).

[50] Поясненням походження дитячого страху я зобо­в’язаний трирічному хлопчику; якось я почув, як він із темної кімнати просив: «Тітонько, балакай зі мною: я бою­ся, бо так темно». Тітка відповіла йому: «Що тобі з того? Адже ти мене не бачиш». — «Це нічого не означає, — відповів малюк, — коли хтось промовляє, то з’являється світло». Отже, він боявся не темряви, а того, що йому бракувало коханої людини, і міг обіцяти, що заспокоїться, як тільки отримає доказ її присутності. Той факт, що невротичний страх являє собою продукт перетворення лібідо, отже, відноситься до лібідо, як оцет до вина, і є одним із найвизначніших результатів психоаналітичного дослідження. Подальше обговорення цієї проблеми див. у моїх лекціях «Вступ до психоаналізу», де, однак, все ж не подане оста­точне пояснення.

[51] Порівняй сказане про вибір у дитини: «ніжна течія».

[52] Обмеження інцесту належить, імовірно, до історичних надбань людства і, подібно до інших моральних вимог табу, зафіксовано у багатьох індивідів органічним спадком (порівняйте мій твір «Тотем і табу», 1913). Усе ж психоаналітичне дослідження показує, як інтенсивно іще кожен окремо в період свого розвитку бореться зі спокусами інцесту і як часто піддається їм у своїй фантазії та навіть у реальності.

[53] Фантазії в період статевого дозрівання мають зв’язок із припиненим у дитинстві інфантильним сексуальним дослідженням і охоплюють ще частину латентного періоду. Вони можуть бути цілком, або здебільшого, несвідомими, і тому часто неможливо точно встановити терміни їхньої появи. Вони мають велике значення для виникнення різних симптомів, оскільки є безпосереднім їхнім попереднім щаблем, тобто є ті форми, в яких знаходять своє задоволення витіснені компоненти лібідо. Тим самим є те, що лежить в основі нічних фантазій, які досягають свідомості у вигляді снів. Сни часто є лише