Фолько Квілічі - Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі

не луснув з досади, що не взяв з собою кіноапарат. А тут ще Мазіно, як на гріх, кудись заподівся разом з фотоапаратом.

Сцену, яка відкрилася моїм очам, справді треба було б сфотографувати. На восьмиметровій глибині вода набагато прозоріша, і я бачу майже біля себе якусь велетенську масу. Це багатоколючник. Завдовжки він такий, як Вайлаті, і відповідної товщини — справжній морський слон, тільки що замість іклів стирчать два гарпуни. Це Бруно встромив їх йому в голову. Але сталеві гарпуни для цієї потвори все одно що дві зубочистки. Риба й уваги на них не звертає. Коли Вайлаті стріляє в багатоколючника втретє, той ліниво б'є хвостом, наче даючи зрозуміти, що ця смішна мурашка-людина, яка вовтузиться поруч, Занадто вже докучає йому своїми голками, і відпливає на недосяжну відстань.

Вайлаті повертається на поверхню і відчайдушно лається. Пропало два гарпуни… з рук вислизнула така здобич! Навіть сфотографувати не вдалося! Сидячи в човні, ми деякий час дорікаємо один одному.

Раптом чуємо далекий крик. Він долинає з того місця, де полюють Букер та Цекка… Кричать ще, тепер вже голосніше. Що там? Вайлаті заводить мотор, і ми прямуємо на крик, який одразу ж замовкає.

Через кілька хвилин Букер вже тягне багатоколючника в човен. Це той самий велетень, на якого полював Вайлаті. Після останнього пострілу нашого начальника він втік, але, на своє нещастя, надумав сховатися у найнезручнішому кутку архіпелагу, де саме орудував Букер разом зі своєю групою.

На великій глибині рибу помітив Цекка і здаля не міг зрозуміти, що це за тварина. І не дивно, бо щоб впізнати в такому велетні багатоколючника, треба підійти до нього зовсім близько. А до того ж з голови рибини стирчать довгі роги! Важко одразу припустити, що це два гарпуни Вайлаті.

«І що за риба така дворога?»

Цекку мало не вхопив грець, коли він пірнув, підкрався ближче і переконався, що має справу з багатоколючником. Уявіть собі, будь ласка: в наших морях мисливець, коли зустрічає екземпляр багатоколючника вагою близько двадцяти п'яти кілограмів, негайно стає героєм сезону! А цей важить щонайменше…

— Букер! Букер! Раймондо!

Цекка кулею вилетів на поверхню і кличе Букера, який має надпотужну рушницю.

— Багатоколючник на цілий центнер!

— Що-о-о?

— Багатоколючник на цілий центнер!

Букер прожогом пірнув. Але, як він сам розповів потім, «ця субмарина зникла в каламутній воді».

Багатоколючник вдруге вислизнув з наших рук, але втретє… Знов-таки Цекка помітив його втретє у затінку під скелею. Негайно покликали Букера, і на цей раз битва закінчилася перемогою людини.

Не сходячи з місця, розробили план нападу, за яким Букер вирушає низом праворуч і атакує з флангу, а Цекка залишається над скелею, щоб слідкувати, куди сховається багатоколючник. якщо йому вдасться втекти.

Ось Букер підкрався до рибини… Постріл!

Влучив точно в голову! Букер хапає гарпун… і древко залишається у нього в руках. Воно переломилося саме там, де на. нього надівається стальне вістря. Багатоколючника поранено тричі! І жодних результатів. Букер наважується і рішуче проштрикує пальцями очі рибині, щоб хоч так витягти її на поверхню. Але в цей момент багатоколючник так б'є хвостом, що приголомшений мисливець летить шкереберть кудись убік, наче більярдна куля. Проте Букер, увесь подряпаний і майже непритомний, не здається.

Він виринає^наверх і хапає «секретну зброю» власного виготовлення. Це гарпун, у якого ратище і вістря суцільні, зроблені з одного шматка сталі — найдосконаліший з усіх гарпунів, сконструйованих Букером. Цей постріл буде смертельним, але все ж таки ще не останнім.

БАГАТОКОЛЮЧНИК ТЯГНЕ БУКЕРА ВГЛИБ

Раймондо знову під водою. З'являється і багатоколючник. Значить, не втік світ за очі, а тільки обігнув скелю і сховався в іншій ущелині. Букер прикладається до рушниці… Постріл! Гарпун глибоко впивається в тіло риби, і одразу ж ще один спис летить за ним слідом. Браво, Цекка! Він блискавично зметикував, що його слабенька рушниця не має такої сили, щоб пробити товсту луску та череп багатоколючника (череп, як виявилось потім, мав товщину три сантиметри!), і вистрілив у рану, зроблену букеровським гарпуном.

Тепер починається заключна фаза полювання — підйом здобичі на поверхню. Риба витримала п'ять пострілів і все одно не піддається зусиллям трьох дужих чоловіків. Залишаючись все такою ж величною, вона одним сильним рухом відкидає далеко від себе кожного, хто насмілюється наблизитись до неї. Букер з товстим канатом у руках кидається на багатоколючника. Той сильно б'є хвостом, намагаючись втекти вглиб, щоб сховатися там у щілині. Але мисливець міцно тримає гарпуни, що засіли в тілі риби, і поки вона тягне його за собою, вчетверо намотує канат навколо її голови біля зябрів.

Потім Букер вискакує на поверхню. І там він, Цекка та Енца, втрьох, починають щосили тягнути канат наверх. Минає кілька хвилин важкої і небезпечної праці (багатоколючник б'є могутнім хвостом направо і наліво), велетенську рибину вантажать у човен, і трохи згодом вона вже на борту «Форміки».

Нокра, 12 лютого

Краще, мабуть, іноді зовсім не докучати Всевишньому різними проханнями…

Спускаюсь я під воду і помічаю зграю досить великих акул-чорноперок — щонайменше по два метри завдовжки. З десяток їх крутиться майже на самому дні біля невисокого мадрепорового бар'єра, що тягнеться навколо острова Нокра.

Я пірнаю з наміром перехитрити їх і підплисти якнайближче. Та досить було тільки поворухнутися, і акули кидаються врозтіч, зникають у глибині. Тоді я прикладаю рушницю, стріляю у якусь рибину і напівмертву кидаю її на дно. Акули знов зацікавлено збіглися. Сильно відштовхуюсь і, чіпляючись за грунт, швидко пливу до колонії губок, які утворили на дні півметрову чашу.

Обережно підкрадаюся до трьох акул,