Віталій Масловський - З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський

їх прислужників. А поряд билися з гітлерівцями червоні партизани, летіли під укіс ешелони з гітлерівцями і технікою, які прямували на завоювання Сходу. Біль за народне горе проймала до глибини серця багатьох «січовиків». Вони рвалися до помсти, до розплати з ворогом. Тому-то океремі підрозділи «Січі» виходили з-під контролю отамана і намагалися захистити населення від пограбувань і катувань карателів. Це змусило Боровця-«Бульбу» маневрувати і дещо міняти свою поведінку. Він, звичайно, не поривав тісних зв'язків з гітлерівцями, однак водночас намагався показати перед «січовиками» і населенням Полісся свою «незалежність» і «самостійність». Отаман добре розумів, що для населення стала незрозумілою та затята, братовбивча війна з радянськими партизанами, які з весною 1942 р. активізували свої дії в лісових масивах Полісся, виводячи з ладу важливі стратегічні вузли комунікацій в напрямі на Київ. Під тиском цих досить переконливих обставин отаман змушений був «порозумітися» з радянськими партизанами, що діяли в краї.

В той же час отаман вів активні переговори з гітлерівцями. В жовтні 1942 року рейхскомісар України Е. Кох доручив їх ведення рівненському гебітскомісарові Баєру та шефові служби безпеки Волині і Поділля оберштурмбанфюреру (підполковнику) СС Пютцу. 6 грудня 1942 р. Боровець звернувся до Пютца з такою заявою: «Наше нелегальне становище не означає, що ми перебуваємо у стані чинної боротьби з Німеччиною. Це є тільки примусова самооборона. Ми вважаємо Німеччину тільки тимчасовим окупантом, а не ворогом України. Коли Німеччина відкинула нас від участі в цій війні як підмет, ми постановили чекати її закінчення пасивним глядачем. Цебто вважаємо за зовсім природне вам і не допомагати, і не шкодити». 109

Отаман, як бачимо, аж ніяк не збирався шкодити гітлерівцям. Зате з радянськими партизанами справи все більше загострювались. Більш-менш терпимі стосунки (в силу зазначених обставин) «бульбівців» з «червоними» тривали з весни 1942 р. до лютого 1943 р. Ось як це пояснював сам отаман:

Далі отаман «Бульба»-Боровець подає і причину, за якою, мовляв, було зірвано цей «нейтралітет». 19 литого 1943 р. начальник штабу УПА — «Поліська Січ» отаман Леонід Щербатюк — «Зубатий» попав у засідку радянських партизанів. Його і супроводжуючих розстріляли «червоні». «Зубатий» ожив, доповз до найближчого хутора, де йому подали допомогу. А вже 20 лютого бульбівська УПА офіційно вступила у відкриту боротьбу з радянськими партизанами.

Так пояснював розрив «нейтралітету» отмана «Бульба»-Боровець. Однак, із донесень розвідки радянських партизанів відомо наступне: «Довідавшись про цю угоду (мається на увазі домовленість між УПА — «Поліська Січ» і керівництвом радянськими партизанами, які діяли на Волині і Поліссі, про нейтралітет — В.М.), німці почали провокувати зіткнення між партизанами і бульбівцями. Створені ними так звані «козацькі загони» (сформовані із тих же українських націоналістів — В. М.) нападали на бульбівців під виглядом партизанів, що привело до розриву угоди бульбівців з радянськими партизанами». 111

Якими були взаємостосунки між бульбівцями і бандерівцями

Відповідь на це запитання дає сам отаман «Бульба»-Боровець у своїй книзі. Досить рельєфно і політично визначено він характеризує розкол в ОУН, який стався на початку 1940 р.:

Особливої уваги заслуговує характеристика й оцінка отаманом «Бульбою» «Акту 30 червня 1941 — го», здійсненого бандерівцями у Львові. Отаман, як відомо, не був принциповим політичним опонентом ні ОУН-мельниківців, ні ОУН-бандерівців. Деякі Націоналістичні автори намагаються показати його навіть шанувальником політичної платформи Бандери. Але це категорично не так. Як же тоді розуміти те, що «Бульба»-Боровець докладає стільки зусиль до всебічного викриття Бандери і банедрівщини, хоч сам із своєю політичною практикою нічим особливим не відрізнявся від кривавої практики бандерівців? І як розуміти те, що бандерівці насильницькими методами ліквідували збройні формування отамана?

В своїй книзі Боровець зауважує, що водночас із ейфоричним проголошенням «Акту 30-го червня 1941 року» банедрівці поширюють («пустили в масовий обіг») копію іншого документа під назвою «Акт консолідації українських політичних сил» (очевидно, мається на увазі документ Українського націоналістичного комітету (УНК), прийнятого 22 червня 1941 р. в Kpaковi, який «Бульба» сприймав за бандерівський, і зазначає, що цей документ було «підтасовано до загальних подій… з великою майстерінстю»).

Враження від «Акту 30 червня» у Боровця неабияке:

При цьому отаман іронізує:

Далі ж «Бульба»-Боровець зауважував:

Що ж до Ганса Коха, представника Абверу в так званих «українських справах», то тут отаман серйозно помилявся, бо позиція цього «знавця українських справ» добре відома: не маючи жодних вказівок відносно цього питання з боку керівництва Абверу і вермахту, він, зрозуміло, не міг щось декларувати від свого імені.

Досить цікаві зауваги Боровця стосовно самого «Акту 30 червня 1941-го»:

Які ж позитивні та негативні моменти «державного акту» Бандери?

Так, принаймні пояснюють цей акт його автори. А тепер поглянемо на його інші моменти:

І на завершення Боровець зауважив: «Акт… був доказом повного політичного анальфабетизму його авторів».

В цих оцінках, погодьтеся, чимало доказового і справделивого.

На завершення вище зазначеного «Бульба»-Боровець досить передбачливо застерігав, що:

Сказано, як бачимо, щиро і справедливо.

Чому бандерівці ліквідували УПА — «Поліську Січ»

Відповідаємо на це запитання застереженнями самого отамана «Бульби»-Боровця з його книги «Армія без держави». Автор справедливо зазначає, що на початку війни «український антикомуністичний військовий рух централізованим порядком поширювався на всю Україну з трьох головних баз»:

Отаман тут же зауважує, що претензійність ОУН-бандерівців на початку і в ході війни щодо всього політичного життя в Україні не мала меж. Бандера прагнув прибрати під своє крило всі органцізації військового характеру. «Бандерівці… домагалися від нас, — писав отаман, оповідаючи про події літа 1941 р., — щоб УПА (тобто УПА — «Поліська Січ» — В. М.) офіційно визнала їх «владу» та підпорядкувался наказам політичної лінії їх партії. Коли ж головна команда УПА в цьому домаганні їм категорично відмовила, заявляючи, що вона підпорядкована, тоді вони почали цю суто армійську формацію усіляко продовжувати, називаючи її «анархічною атаманією», «демократичною гниллю» і т. ін».

3 кожним місяцем напруга взаємостосунків між бандерівцями і бульбівцями наростала. Коли ж весною 1942 р. окремі підрозділи «Поліської Січі», вийшовши з-під контролю Боровця, вступають в епізодичні сутички з гітлерівцями, які проводили масові реквізиції селянської худоби та іншого майна, та визволяли групи молоді, призначеної для вивозу на рабську працю в гітлерівську Німеччину, «натомість, — вказує «Бульба»-Боровець, — група С. Бандери, якою керував тоді Микола Лебідь, стояла за пасивний опір без партизанської диверсії. На противагу бойовій пропаганді УПА група Бандери-Лебедя видала в червні 1942 року антипартизанську