Віталій Масловський - З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський

(«Карпатський») і Мирослав Прокоп («Володимир»), той самий Прокоп, що тепер є одним із «найвизначніших» історіографів «національно-визвольної боротьби».

В статті є чимало об'єктивної інформації. Так автор констатує:

Що ж до перших формувань націоналістів, то автор посилається на оунівські публікації:

Як бачимо, автор в «народні месники» зачисляє і «шуцманів», і «батальйонщиків», які стріляли своїх рідних, і «урядовців», тобто тих «коляборантів», які ще недавно служили в органах окупаційної влади, а тепер опинились у формуваннях УПА. Така постава, звичайно, не дивна для пропагандиста ідей укарїнського інтегрального націоналізму.

Проте далі Володимир Макар справедливо зазначає:

Отже, пропагандист із центру проводу ОУН-бандерівців констатує тут, що вперше організаційно відділи УПА заявили про себе щойно в лютому-березні 1943 р.; ці виступи були спрямовані не проти німецьких окупантів, а проти червоних партизанів; поки-що йшлося про «сфери впливу» між загонами УПА і загонами червоних партизанів.

Отже, автор тут, як бачимо, закамуфльовує головну причину втечі «української» поліції в ліси між 15 березня і 10 квітня 1943 р. Він вказує, що «головною причиною цього кроку була небезпека масового роззброєння й арештування, чи навіть розстрілу шуцманів-українців німцями». Це абсолютно не відповідає дійсності. Бо ж головною метою масового переходу «української-«поліції в ліси по команді проводу ОУН-бандерівців була необхідність скріпити органцізіційно (кадрово) і зміцнити збройно перші формування УПА на Волині і Поліссі.

УПА-«ПОЛІСЬКА СІЧ»

Як саме виникла УПА

Відповідь на це запитання непроста. Тут існує багато суджень, політичних комбінацій і оцінок. Та й під цією назвою виступали два націоналістичних збройних формування, які й досі не можуть поділити свої «заслуги».

В «Енциклопедії українознавства» 104 вказано: «Перші загони УПА — «Поліська Січ» створив з вибухом німецько-совєтської війни отаман Т. Боровець-Бульба в районі Олевського на Поліссі для боротьби проти большевиків. Вони діяли незалежно від німців проти решток розбитих совєтських військ…»

Розглянемо, як вони діяли «незалежно» і проти кого діяли?

Почнемо з Василя Боровця («Тараса Бульби») та з його книги «Армія без держави», яка нещодавно перевидана у Львові. Тут Боровець відверто зазначає, що на початку війни «націоналісти всіх напрямків беззастережно орієнтувалися на гітлерівську Німеччину». Однак ставлення до гітлерівців в Україні було різне: «…Революційне підпілля Центральної та Східної України (що було, безперечно, надто сумнівним в його реальному існуванні — В. М.) далі діяло з великою обережністю, чого не можна сказати про Західну Україну, особливо Галичину. На цих землях політичне життя одразу почало прибирати відкриті форми». 105

Що ж це за «революційне підпілля», яке з приходом гітлерівських загарбників «одразу почало набирати відкриті форми» в Галичині? На це питання чітко відповідав сам Боровець-Бульба, тут же уточнюючи, що політичною лінією всіх угропувань націоналістів в Західній Україні була орієнтація на гітлерівську Німеччину. Але тактика була така: «Перемагає твереза концепція: перечекати цю фазу війни на поверхні пасивно, а в підпіллі вести активну роботу».

Тут же Боровець підкреслював, що з цієї концепції випадає ОУН-бандерівців, бо це організація, яка хоче здійснити все і негайно. І при цьому наводить наказ «міністра» з «уряду» Стецька І. Климіва — «легенду», тодішнього керівника крайової екзекутиви ОУН. Ось що наказував цей провідник:

Однак сам Боровець-«Бульба» чинить в даній ситуації ще «оригінальніше»: «На тлі такої невиразної політичної ситуації України … народжувалась наша нова революційно-партизанська армія. Від 22. 06. 1941 р. автоматично перестало існувати Українське Національне Відродження (підпільна організація в Олевську, Сарнах та в інших населених пунктах Полісся, створена Боровцем-«Бульбою» напередодні війни і підпорядкована «президенту» Української Народної Республіки (УНР) за кордоном А. Лівицькому — В.М.), а на його місці зродилася Українська Повстанська Армія. Я сам перестав бути «Байдою», а прибрав собі нове військово-революційне ім'я й почав підписувати всі накази та документи «Отаман Тарас Бульба». 106

Ця «революційна» УПА під назвою «Поліська Січ» аж ніяк не була «партизанською», а звичайним поліцейським підрозділом, що діяв в інтересах німецько-фашистських окупантів. Ось як про це пише сам Боровець-«Бульба»:

І все це в перші тижні війни! Що ж сталося? А сталося те, що під привабливу назву і демагогічні гасла «Поліської Січі», яка мовляв, бореться за «незалежну» Україну, збіглося чимало «козаків» — незадоволених радянською владою місцевих селян ще з часів громадянської війни, романтично настроєних юнаків, а то й кримінальних злочинців місцевого і немісцевого значення, які бажали задовольнити свої корисливі інтереси.

А що ж творили ті «січовики-бульбівці»? Зупиняли на шляхах («полювали», як писав Боровець-«Бульба») окремих червоноармійців, які відставали від своїх відступаючих частин, виловлювали відступаючих разом з радянськими військами біженців із Бреста, Ковеля, Луцька, Рівного та інших міст, радянських активистів, що намагалися евакуюватися, усіх, хто пробивався в напрямі на Київ, і тут же ліквідовували.

Однак про це найкраще скаже сам Боровець-«Бульба»:

І ще: «Поліська Січ» уже своїми першими бойовими операціями здобула собі велику справу й розголос по Україні». (Виділено мною — В. М.)

Як бачимо, гітлерівці ставляться прихильно до «бульбівців» чи «бульбашів», як називали «міліцію» Боровця-«Бульби» волиняни, бо ті робили велику послугу окупантам — очищували Волинське Полісся від «червоних». А «бульбівці» були задоволені такою «толеранцією», «привілейованим становищем» (але перед ким?), бо мають офіційний дозвіл бешкетувати в усьому лісовому просторі, «вишколювати кадри» братовбивців. Цілком зрозуміло, для кого вони «здобували славу»!

Вже наприкінці липня 1941 р. отаман «Поліської Січі» — «міліції» звітував «президентові» УНР Лівицькому у Варшаву, де перебував під крилом гестапо його штаб. А звітувати було чим і про що. «Очищені» від «червоних» цілі райони Полісся, пограбовані і ліквідовані тисячі біженців — радянських активістів, євреїв, сімей офіцерів і службовців, червоних партизанів, які створювали тут осередки і бази антигітлерівської народної війни. «Президент», як відомо, порадив діяти більш наполегливо. «Ми домагалися від німців, — продовужвав Боровец — «Бульба», — визнати «Полліську Січ» як окрему національну військову частину».

З цією затією отаман носився перед керівництвом рейхскомісаріату «Україна», дислокованому тоді в Рівному. «Генерал Кітцінгер погодився лише на піввійськову — півміліційну акцію спеціально для Полісся», — зазначав Боровець-«Бульба». А «Тарасові Бульбі» хотілося значно більше.

Чого домагалися «бульбівцi»

Справа в тому, що «козакам» «Поліської Січі» (звичайно, не всім) хотілося дещо іншого, ніж її отаману. Бо навколо горіли села, гітлерівці насильно реквізували селянську худобу та інше майно, відправляли на рабську працю в гітлерівську Німеччину волинських юнаків і дівчат, гинули рідні люди від куль гітлерівських катів та