Пол Андерсон - Кришталеві небеса, Пол Андерсон

— Не думаю, щоб він з’явився, — сказав Боб

— Сиди тихенько, любий, — знову пошепки відповіла Джейніс, напружено вдивляючись у темряву.

Досі ніяких ознак появи злодія не було. Але ось уже цілий тиждень він приходить сюди щоночі, таємниче викрадаючи генератори, холодильники й кондиціонери. Таємниче, бо не ламав замків, не вирізав віконного скла й не лишав слідів. І все-таки якимось чудом він забирався в крамницю і кожного разу завдавав чималих збитків їхньому майну.

— Навряд чи з нашої витівки що-небудь вийде, — зашепотів Боб. — Кінець кінцем, якщо людина спроможна понести на спині генератора вагою в кілька сотень фунтів…

— Нічого, впораємось, — заперечила Джейніс з певністю, завдяки якій свого часу одержала чин старшого сержанта Жіночого мотопіхотного корпусу. — Окрім того, повинні ж ми якось припинити його наскоки: адже через це доводиться відкладати наше весілля.

Боб кивнув На свої армійські заощадження вони з Джейніс відкрили в рідному містечку універсальну крамницю й мали на меті побратися, лиш тільки дозволять прибутки. Але ж якщо зникають холодильники й кондиціонери повітря…

— Здається, я щось чую, — кинула Джейніс і зручніше перехопила патика.

Десь у крамниці почувся ледь вловимий шурхіт. Вони затамували подих. Потім долинули приглушені кроки — хтось ступав по лінолеуму.

— Коли він вийде на середину зали, — прошепотіла Джейніс, — вмикай світло.

Нарешті вони розгледіли в темній залі якусь чорну пляму. Боб увімкнув світло й крикнув: “Стій! Ані руш!”.

— Не може бути! — охнула Джейніс, мало не випустивши патика.

Боб оглянувся й конвульсивно ковтнув повітря.

Перед ними стояв крем’язень зростом на добрих три метри. На його лобі чітко проступали ріжки, за спиною тріпотіли манісінькі крильця. Одягнутий він був у шаровари з грубої бавовняної тканини індійського виробництва та білий спортивний светр з червоними літерами на грудях: “Політехнічний ім. Ібліса”. На величезних ножищах красувалися поношені білі черевики з оленячої шкіри, а ясне волосся було підстрижене йоржиком.

— Прокляття, — вилаявся непроханий гість, побачивши Боба й Джейніс. — Так і знав, що треба було прослухати в університеті курс невидимості.

Він обхопив руками живіт і надув щоки. Вмить ноги його зникли. Велетень і далі дув з усієї сили, аж поки став невидимий і живіт, одначе далі діло не пішло.

— Не вмію, — винувато сказав він і видихнув усе повітря. Живіт і ноги знову окреслились. — Хисту не вистачає. Прокляття!

— Що тобі треба? — спитала Джейніс, грізно випроставшись на всі свої півтора з невеличким лишком метра.

— Що треба? Зараз зміркую. Ага, вентилятора! — Він перейшов залу й легко підняв з підлоги великого вентилятора.

— Стій! — крикнув Боб. Він підійшов до велетня, тримаючи напоготові ключку для гольфа. Джейніс визирала з-за його спини. — Цікаво, куди це ти з ним вирядився?

— До царя Алеріана, — відповів велетень. — Він забажав мати вентилятора.

— А, забажав, он воно що! — спроквола мовила Джейніс. — Ану постав на місце! — Вона замахнулася на нього патиком.

— Але ж я тут ні до чого! — заперечив велетень, нервово потріпуючи крильцями. — Цар його забажав.

— Тоді нарікай на себе, — крізь зуби процідила Джейніс.

Після служби в армії, де вона ремонтувала мотори для джипів, Джейніс була в чудовій формі, незважаючи на малий зріст. Вона уперіщила велетня патиком. При цьому її ясне волосся безладно розвіялось.

— Гей! — вигукнула Джейніс.

Патик відскочив од голови дивного створіння, трохи не зваливши дівчину з ніг. Тієї ж миті Боб замірився ключкою, цілячись полічити велетневі ребра.

Ключка прошила велетня наскрізь і, підскочивши, впала на підлогу.

— На феру сила не діє, — зніяковіло пояснив велетень.

— На кого? — перепитав Боб.

— На феру. Ми доводимось двоюрідними братами джіннам, а по жіночій лінії нам родичі деви. — Він знову попрямував до центру зали, затиснувши вентилятор у широчезному кулаці. А тепер, з вашого дозволу…

— Це демон? — Від здивування Джейніс роззявила рота. В дитинстві батьки забороняли їй слухати казки про демонів і привидів, і Джейніс виросла тверезою реалісткою. Вона вправно ремонтувала будь-які механізми — такий був її внесок у діловій співдружності. Усе ж хоч скільки незвичайне вона передовіряла Бобові.

Боб, вихований на щедрих порціях Берроуза[20] й “Чарівника із Смарагдового Міста”, виявився легковірніший.

— Ви хочете сказати, що вийшли з “Тисячі й однієї ночі”? — спитав він.

— Та ні, — наморщився фера. — Арабські джінни доводяться мені двоюрідними братами. Усі демони кревні між собою, але я — фера, з роду ферів.

— Будьте ласкаві, — шанобливо звернувся Боб до гостя, — скажіть, для чого знадобилися вам генератор, холодильник і кондиціонер повітря?

— Охоче і з задоволенням, — відповів фера, ставлячи вентилятор на підлогу. Він понишпорив рукою у повітрі, знайшов те, що шукав, й усівся на порожнечу. Потім схрестив під собою ноги й зашнурував тугіше одного черевика. — Тижнів три тому я скінчив політехнічний коледж імені Ібліса, — почав він оповідати. — І, звичайно, тоді ж подав заяву на державну цивільну службу. Споконвіку мої предки були урядовцями, так уже в нашому роду повелося. Ну, а заяв, як завжди, була ціла купа, так що я…

— На державну цивільну службу? — перебив Боб.

— Еге ж. Це державні посади — навіть джінн чарівної Аладдінової лампи був урядовцем. Треба, бачте, тримати спеціальну пробу…

— Не тягни, — попросив Боб.

— Так ось… Заприсягніть, що це лишиться між нами… Я одержав роботу по знайомству. — Гість спалахнув з ніяковості, й щоки його стали оранжеві. — Мій батько — член пеклової ради — пустив у дію всю силу свого впливу. Мене наставили ферою Царського кубка, поминувши 4 000 фер з ученими ступенями. Знаєте, це велика честь.

Усі помовчали, й фера заговорив знову.

— Треба признатись, я не був добре підготований, — мовив він сумно. — Фера кубка повинен бути митцем у всіх галузях