Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

— Але в Млада Болеславі Ганка свідчив на вашу користь. Цього ви не заперечуватимете. Отже, ви звинувачуєте свого співробітника.

— Співробітника? Не смішіть мене! — Барон, певна річ, сприйняв це як вдалий дотеп. — Ви що ж, думаєте, що в мене такі величезні фонди, аби я міг тримати на службі цілі армії донощиків? Та вони самі за мною бігають із своїми повідомленнями і канючать гроші. Коли Ганка побачив, що справи в нього кепські і його судитимуть за зв'язок з Голаном під час страйку, то прийшов просити у мене ласки. І сам добровільно виказав усе, що знав. Можливо, й дістав за це пару гульденів від мого директора, і то лише тому, що жив у злиднях.

— А, крім того, ви знайшли для нього місце в Ліберці…

— Можливо. Про це я нічого не знаю. Хіба що Пальм сам підшукав йому роботу. Ганка після всього цього мусив порядно поводитися. В ході процесу з'ясувалося, що замолоду він був причетний до однієї вельми дивної справи…

— Хотів убити намісника…

— Так, — цього разу барон розсміявся вголос. — Вам справді усе відомо, любий вчителю. А от чи не здається вам, що саме така людина, яка вже замолоду мала потяг до вбивства, може стати вбивцею скоріше, ніж власник фабрики, котрий день у день клопочеться тільки про виробництво? Дивіться самі, переконувати я вас більше вже не буду. Я розповів вам усе, показав статуетку, пояснив. Марно витрачати час більше я не можу. Думаю, все це задовольнило вашу цікавість. Усе, що я розповів вам, чистісінька правда, і навряд чи ви дізнаєтеся ще про щось. Якщо бажаєте, я повідомлю всім, що Павлата був злодієм. Але Альбіні багато радості це не принесе, та й вам, мабуть, вона не буде за це вдячна. Прощавайте, вчителю. Думаю, що ми вже не побачимось.

Фабрикант поспішив до своєї карети, що чекала його біля воріт. Красл замислився: «Може, й справді, мене ця тутешня зненависть до Риссіга засліпила? Здається, він говорить правду. І факти усі чисто він пояснив. Знов усе звалив на Ганку».

І все-таки Красл не міг позбутися дивного почуття, наче він дозволив шулерові обіграти себе в карти.

Збудив його якийсь дивний шурхіт. Він чув кроки. Спочатку вчитель не міг згадати, де він є. Спить удома, в своїй комірчині при школі, чи у сваговському заїзді? Поступово згадав, як учора ввечері повернувся в крамницю в поганому настрої, як застав обох закоханих, що тим часом уже переглянули дещо з товарів. Як знайшли при цьому останню пляшку вина, Голан потім відкрив її на честь зустрічі з коханою. Але ніде не було нічого такого, що можна було б назвати Золотим Буддою. Красл згадав і те, як збентежило їх повідомлення про розмову з Риссігом. Вони невесело допили вино, і вчитель ледве не заснув над склянкою, його поклали на Павлатове ліжко, а Голан обережно зник у темряві, не бажаючи все-таки вірити фабрикантовому гуманізмові.

Альбіна спокійно дихала у своєму ліжку, а з крамниці чути було кроки. Він був абсолютно певен, що це не миші. Старовинний годинник над його ліжком пробив пів на другу. Невідомий у крамниці впустив на підлогу якусь бляшанку. Вона задеренчала, і на хвилину стало тихо. Однак незабаром він знов почув непевні кроки, які цього разу наближалися. Хоча б ніж який мати при собі! Вчитель не сумнівався, що в крамнині нишпорить не Павлатів дух, а хтось, хай його дідько візьме, живий і надзвичайно близький до таємниці цієї історії Проте не лишалося нічого іншого, як героїчно зустріти небезпеку. Треба хоча б захистити дівчину. Він схопив з стола порожню пляшку і обережно підкрався до дверей крамниці. Раптом таємничий відвідувач по той бік дверей зупинився, мабуть, щось йому здалося підозрілим, Красл також враз застиг на місці. Чути було, як цей «хтось» від хвилювання нерівно дихає. Або від утоми. Крізь шпаринки у дверях проблискувало світло. Він навіть присвічує там собі. Таке нахабство! А тепер, бач, хоче пересвідчитись, чи все гаразд у світлиці. Напевно, думає, що тут спить тільки одна слабка дівчина. Хтось торкнувся ручки, двері повільно відчинилися, з'явилася голова. Красл щосили вдарив, невідомий упав обличчям долі. Світло каретного ліхтаря залило кімнату.

— Ви не спите? — Альбіна прудко підхопилась на ліжку.

— Ні… — Красл виглядав дуже смішно в сорочці і довгих теплих кальсонах, які взяв з собою сюди, на холодну північ. Він хутенько надів штани. — Збудив мене оцей ось злодій. — Він показав на підлогу, звідки чувся жалібний голос. — Може, нарешті, ми знайшли вбивцю! Швидше вірьовку, поки не отямився! — Учора в крамниці учитель бачив кілька в'язок шнура для білизни.

— Та це ж тітонька Бреттшнайдер, — вигукнула Альбіна здивовано, швидко вдягла плаття, кофточку і опустилася на коліна біля Краслової жертви. — Тітонько, — вона обтирала їй голову рушником. — Пані Бреттшнайдер… Кров не дуже біжить.

— Я й гадки не мав, що це жінка, — промимрив Красл, намочуючи тим часом другий рушник.

— А ви не вбили її? Це була татова компаньйонка. Він часто їздив до неї в Ліберець, вони там мали якісь спільні справи.

Вчитель згадав, що розповідав йому Ганка про те, як Павлата разом з якоюсь ліберецькою вдовою обдирали навколишніх ткачів.

— Порожньою пляшкою важко вбити людину. Але якого дідька вона полізла сюди серед ночі? Що вона тут шукала? І як потрапила до хати?

— А в неї ж є ключі від нашої хати, — пояснила Альбінка.

— У неї є ключі? Від воріт також? Тим більше вона викликає підозру!

— В чому? — жінка, що лежала на підлозі, вперше озвалась і підвелася з гримасою болю на обличчі. —Хотіла б я знати, в чому,