Юрій Анатолійович Пономаренко - Чинність і дія кримінального закону в часі

тексту, не дозволяє багаторазово знайомитися з текстом, повертатися до потрібних положень, порівнювати їх між собою, сприйняти загальну структура закону, співставити його з іншими актами законодавства тощо[209].

Нарешті, допускаючи можливість оприлюднення законів через телебачення та радіо, Указ Президента не визначає, яким чином має практично застосовуватися оприлюднений у такий спосіб Закон до його опублікування шляхом надрукування в офіційних друкованих виданнях? В пункті 3 згаданого Указу встановлено: “громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав”. То як же суддя має “підшити до справи” слово, почуте ним від диктора телебачення чи радіо? І чи можна вважати правовою державу, в якій населення повинно узгоджувати свою поведінку із законами, опублікованими по радіо чи телебаченню, а органи державної влади не можуть керуватися в своїй діяльності такими законами?

З огляду на викладене, а також беручи до уваги статтю 22 Закону України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації”, яка недвозначно встановлює, що “Закони України … публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування” і не передбачає можливості оприлюднення законів через телебачення чи радіо, уявляється, що ці способи не повинні застосовуватися. Це тим паче так ще й у зв’язку з тим, що питання про конституційність Указу Президента “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” залишається відкритим.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, слід зробити висновок, що офіційне оприлюднення закону, як перша з двох умов, за яких закон набуває чинності, полягає в надрукуванні від імені Президента України повного і точного його тексту в офіційному друкованому засобі масової інформації, до яких на разі відносяться газети “Голос України”, “Президентський вісник” та “Урядовий кур’єр”, а також журнали “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”. Отже, в Україні сьогодні існує відразу п’ять друкованих засобів масової інформації, в яких можуть офіційно оприлюднюватися закони. Це відрізняє нашу державу від деяких зарубіжних, в яких закони можуть офіційно публікуватися лише в одному виданні. Наприклад, відповідно до статті 108 Конституції Естонської Республіки “Закон набуває чинності на десятий день після опублікування у “Відомостях Естонської Республіки”[210].

На мій погляд, вітчизняна поліджерельність офіційного опублікування законів не є позитивом. Адже неминучим її наслідком є те, що в різних офіційних засобах масової інформації закони публікуються в різні дні. Це, перш за все, змушує зацікавлених осіб відстежувати одночасно п’ять видань, що не кожен може здійснювати як фізично, так і з точки зору фінансової. Якщо ж певна особа цілком резонно розраховує на те, що передплачуючи одне офіційне видання вона буде отримувати тексти нових законів до набуття ними чинності і при цьому зможе визначити момент набуття законом чинності від дня його опублікування саме в цьому виданні, вона за певних умов може виявитися ошуканою. Так, наприклад, передплатники “Голосу України” отримали текст Закону України від 22 травня 2003 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності”, яким були викладені в новій редакції статті 176, 177 та 229 КК України, лише в № 120 вiд 2 липня 2003 року. На цей час вказаний закон був вже цілий тиждень чинним, оскільки набув чинності з дня опублікування в “Урядовому кур'єрі” № 115 вiд 25 червня того ж року. Що ж стосується “Відомостей Верховної Ради України” та “Офіційного вісника України” то вони, як правило, друкують нові закони через декілька тижнів, а то й місяців з дня їх опублікування в “Голосі України” та “Урядовому кур’єрі”. Таким чином, ті передплатники, які “вгадали” з виданням, що першим опублікує новий закон, отримують невиправдані привілеї порівняно з іншими. Крім того, особа яка отримала текст закону в офіційному друкованому виданні, що опублікувало його пізніше за інші, може цілком виправдано помилятися у визначенні моменту набуття таким законом чинності, а, значить, і у визначенні злочинності або караності своїх дій чи дій інших осіб. Це, звичайно, значно ускладнить практику застосування кримінального закону. Більше того, деякі офіційні засоби масової інформації взагалі не публікують нові кримінальні закони, тим самим позбавляючи своїх передплатників їх права на своєчасне (до набуття чинності) отримання офіційного тексту нового закону. Найяскравіший тому приклад: не опублікування в “Урядовому кур’єрі” нового КК України 2001 року.

У зв’язку з викладеним, уявляється за необхідне в найближчому майбутньому скоротити коло джерел офіційного опублікування нових законів. Подібна пропозиція обговорювалася і знаходила підтримку в юридичній літературі ще в тридцяті роки ХХ століття[211] і продовжує залишатися актуальною понині. На мій погляд, нові закони мають офіційно оприлюднюватися в одній газеті чи одному журналі. Максимум таких джерел має бути два (газета і журнал), при чому вони повинні або одночасно публікувати нові закони, або, слід закріпити правило про те, що при різночасному опублікуванні перше завжди здійснюється в якомусь одному з цих джерел, наприклад – у газеті.

Проте, такі міркування на разі залишаються виключно в області de lege ferenda. З точки зору ж de lege lato в Україні друкованими засобами масової інформації, в яких можуть офіційно оприлюднюватися закони, є газети “Голос України”, “Президенський вісник” та “Урядовий кур’єр”, а також журнали “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”. Офіційне оприлюднення кримінального закону в цих засобах масової інформації є першою з двох умов, за яких такий закон набуває чинності.

Другою умовою, яка