Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

На жаль, навіть для обдарованих учнів навчання в Школі небезкоштовне. Школа — це щось відокремлене в магічному Ордені. Її утримання коштує величезних грошей. Частина коштів йде із загальної скарбниці Ордена, частина — від кланів, є пожертви магів, але більша частина від тих, хто хоче навчатися. Як плата за заняття. Звичайно, вартість навчання обдарованих менша, ніж простих людей, але все-таки чималенька сума. Цю суму сплачує або сама людина, якщо хоче вчитися, або його сім’я, або клан, який бере його під свою опіку. Коли чарівник знаходить володаря Зерна, але клан не бере його до себе і не сплачує за його навчання, то він все одно зобов’язаний привезти таку людину на загальний відбір учнів. Там його візьме до себе або інший клан, або сама Школа, або Орден.

І ось двадцять років тому я знайшла тебе. Тоді ти був не готовий стати магом. Зараз ти пройшов в житті багато випробувань, багато чому навчився і став мудрішим.

— Ліно, а чому тоді я не був готовий? — перебив її Нік. — Зазвичай, судячи з вашої розповіді, людей або дітей в будь-якому віці відправляють в Школу, якщо у них є Зерно.

— Ну, по-перше, не у будь-якому, — відповіла вона. — В Школу вступають не раніше вісімнадцяти років. Тобто, коли людина вже майже закінчила формуватися як особистість і може нести відповідальність за свої вчинки. Та й Зерно зазвичай починає проявляти себе приблизно в цьому віці. Правда, коли знаходять маленьких дітей, наділених даром, то їх бере під опіку клан. Чекають до вісімнадцяти, трохи навчаючи магічним навичкам, щоб у Школі швидше і легше опановували знання. З таких, як правило, виростають віддані клану маги. А чому тебе відразу не відправили вчитися? Все через твоє Зерно, точніше через його колір.

— І що ж у мене за такий колір, що мені треба було цілих двадцять років дозрівати? — не втримався від іронії Нік. — Я, напевно, дуже відстаю у розвитку, якщо так довго добирався до рівня вісімнадцятирічних?

— Зовсім не смішно, теж мені гуморист. Раніше в тебе виходило краще, — відповіла Ліна. — А тепер серйозно. Тобі неймовірно пощастило з даром, хоча, з іншого боку, це ще й величезний тягар. У тебе дуже рідкісний дар. У тебе Зерно золотого кольору. Такі маги народжуються дуже і дуже рідко. Таких магів називають Бойовими Магами. Я так думаю, що на весь магічний світ зараз не більше десяти таких набереться. У нашому Ордені Дихання, наприклад, тільки один Бойовий Маг, та й той уже дуже старий і практично з’їхав з глузду.

— Цікаво, — не втримався Нік, — що ж роблять ці ваші Бойові Маги?

— Вони захист та опора магічних Орденів. Вони керують арміями, захищають держави, ведуть війни, виконують найскладніші бойові завдання. Тільки вони можуть як слід організувати інших магів. На жаль, не може командувати арміями чи вести війну маг, наприклад, повітряної стихії. Навіть найсильніший. Проблема магів в їх спеціалізації. Золоті маги мають відгук у декількох видах магії. Але не це найцінніше в них. Найголовніше, що вони вміють організовувати і вести за собою людей. Та головне — не тільки магів, а й простих майстрів, лицарів, військових. Але для того, щоб вирости в Золотого, володар такого Зерна повинен бути готовий до цього. Він мусить дозріти. Інакше можна отримати безконтрольну сильну магічну потвору. Ось тому я стільки й чекала.

— Оце так! — все, що зміг видавити від подиву Нік. — І що, ви серйозно думаєте, що зі стокілограмового ледачого старого телепня може вийти Бойовий Маг? Ну, це ж смішно!

— Ніку, невже ти вважаєш мене божевільною старою ворожкою? Я магістр магії. Та ще й спеціалізація у мене якраз, щоб у людях розбиратися. Мені сто п’ятдесят чотири роки! Я більше двадцяти років провела в походах з Бойовим Магом. Тож вже можу визначити, вийде з тебе маг чи ні. Все залежить тільки від тебе. У тебе є Зерно. У тебе вже є життєвий досвід. І у тебе є те, чого немає ні в кого у всьому магічному світі. У тебе є величезні знання, отримані в дуже розвиненому індустріальному світі. Ось тепер ти повинен подумати. Чи хочеш ти так кардинально змінювати своє життя? Щось ми з тобою засиділися сьогодні. Вже пізня ніч, підемо вечеряти і відпочивати.

Ну, яке ж наполегливе і нахабне це сонце! Ні закриті очі, ні ковдра на голові зовсім не допомагали. Воно, як вода, проникає всюди. Але бажання чинити йому опір і ще трохи полежати все рівно було сильнішим. Правда, через десять хвилин ця гра набридла Ніку і він відкрив очі. Дивно, він зовсім не пам’ятав, як дістався до кімнати. Йому здалося, що він заснув вчора ввечері прямо за столом під час вечері. Та згадав завдання Ліни про ранкову пробіжку і його ще більше потягло назад у ліжко. Але прохолодна вода з крана змила залишки сну та лінь.

Поснідавши, Нік попрямував до лісу. Сірий друг нетерпляче бігав на краю галявини, вже змучений очікуванням. Нік підійшов до нього і пригостив пиріжком. Прайм із задоволенням його ковтнув, але все рівно почав підштовхувати його до стежки. Нік все ще сподівався, що з першого разу його ніхто не буде змушувати старатися, але вовк отримав з цього приводу зовсім інші вказівки від Ліни. Спочатку він просто підштовхував Ніка, але помітивши, що той не реагує і продовжує просто прогулюватися, почав гарчати. Нік, збагнувши, що жартувати з ним ніхто не збирається, почав потрохи переходити на біг, якщо це можна було назвати бігом. Переконавшись, що його супутник зрозумів завдання, Прайм із задоволенням став бігти поруч, іноді забігаючи далеко вперед, не витримуючи повільного темпу свого двоногого друга. Вже десь за десять хвилин Ніку почало не вистачати повітря, а ноги весь час запліталися. Ось тепер було дуже добре зрозуміло, до чого призвело його сидячо-лежаче життя. Повітря відмовлялося залітати в легені, піт струмками котився по обличчю, сил бігти далі зовсім не було. Він зупинився, щоб віддихатися. Прайм підбіг, щоб змусити його бігти далі, але, подивившись на це жалюгідне видовище, просто