Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

самі собі комуністи-ленінці. "І чому б це така Божа милість нашому Яші?" — не раз хотів дізнатися Ілліч, а відповіді не знаходив. "Ось воно що! — зараз здогадався Ульянов. — Ця "божа овечка" думала не так, як більшовики-антихристи. Він мріяв про якусь демократичну республіку! Ви тільки гляньте на нього — і зараз сидить, як Ісус з хреста знятий". А вголос Ленін продовжував паплюжити всякими недоброзичливими словами колишнього свого дружка, аж доки присутні не зашикали на вождя пролетаріату. Ленін заспокоївся, і перебування Махна у Кремлі знову з'явилося на всесвітньому екрані.

...Махно відповів на поставлене Іллічем запитання про створення органів місцевого самоврядування:

— У Гуляйполі ми організували вільні Ради самоврядування, які на відібраних у поміщиків землях створили сільськогосподарські комуни з добровільців — селян та робітників. Гасло "Земля — селянам" ми вирішили саме так.

— Комуни суто добровільні? — уточнив Ленін.

— Так. Будь-які колективні господарства, створені насильницьким шляхом, можуть існувати лише на багнетах. Бо така природа людини — чинити опір усякому насильству.

Ленін знову взяв олівець, щось занотував.

— А що ви зробили з тими селянами, котрі не вступили у ваші добровільні комуни? — поцікавився Ульянов.

— Не розстріляли, не повісили і не обмежуємо їх ні в яких громадянських правах. Вони одноосібно ведуть своє господарство на землі, виділеній їм Радою депутатів.

— У вас є Рада депутатів і Рада самоврядування?

— Ні, у нас Рада депутатів. Та її в народі часто називають Радою самоврядування, підкреслюючи основні функції обраних депутатів. А члени Ради депутатів обираються на сходах громадян відкритим голосуванням.

— Зрозуміло. А чи є вже якісь результати вашої праці в комунах?

— У цих господарствах висока продуктивність праці, дисципліна, комунари припинили пиячити.

Ленін перевів свій погляд на Свердлова:

— Чуєш, Якове Михайловичу, в комунах не так уже й погано, як ти думав. І люди не розбігаються, не розкрадають майно і працюють, як слід. Це вже не гола теорія про комунізм, а практика життя на користь комунізму.

Ленін звернувся до Махна:

— І що ж тепер з вашими комунами?

— Нашу мирну працю перервали зовнішні й внутрішні вороги.

— Вас розбили?

— У нас немає зброї, щоб протистояти німцям і гетьманцям. Але ми не розбиті. Кулемети й іншу зброю, яка у нас була, ми сховали в надійних місцях. А повстанці й комунари розійшлися по своїх домівках — до якогось часу, щоб негайно зібратися, коли подам сигнал.

— Ви хочете, щоб Росія вам допомогла?

— Так... Але не військами, не фізичним втручанням у наші українські справи, а лише зброєю, яку ми у вас візьмемо не задарма, а за гроші чи за хліб.

Леніну така допомога Україні не підходила. Він уже давно шукав якусь нікчемну силу з цієї частини імперії, яка б офіційно попросила в Росії військової допомоги і це стало б причиною чергового втручання більшовицького уряду Москви у справи Києва, але тепер на цілком законній основі.

— А ваша Центральна Рада і гетьман запросили на допомогу німців. То чому ви так категорично відмітаєте російсько-більшовицькі війська на Україні? — Ленін усе ще прагнув загітувати Махна на свій бік. Та гуляйполець стояв на своєму, наче гранітна скеля:

— Десь я читав, що мудрий Ленін мріє про всесвітню Радянську республіку.

— Так, це моя голуба мрія, — зізнався вождь пролетаріату.

— А ми в себе на Україні мріємо про іншу республіку.

— Яку?

— Без більшовиків... Без ваших червоних комісарів... А від зброї не відмовилися б. Та ще раз підкреслюю — за плату... Щоб не бути в боргу.

Ленін посуворішав, перестав ходити по кабінету, сів за стіл.

— Ми забезпечимо вас зброєю тоді, — сказав він, — коли разом з нами битимете спільного ворога. А він у нас на сьогодні є — це буржуазна Центральна Рада, німці, біла гвардія... Яке у вас, товаришу Махно, ще прохання?

— Я хотів би, щоб ви допомогли мені перебратися через лінію фронтів на Україну, вірніше в Гуляйполе, в якому зараз хазяйнують німці й гетьманці. Я налаштований битися з ними рішуче і до перемоги.

Ленін зняв телефонну слухавку:

— Затонський! До тебе зараз прийде земляк з Гуляйполя... Махно Нестор Іванович... Зроби йому документи на вчителя й офіцера царської армії. Так... О, він дуже грамотний... А ти не сумнівайся. Я вже переконався... Аякже... Квартира у нього в Москві тимчасова. Йому надав її Яків Михайлович... Так-так... І простеж, щоб благополучно доїхав до свого Гуляйполя. — Ленін поклав слухавку і звернувся до Свердлова: — Якове Михайловичу, проведи нашого гостя до Затонського.

Тільки-но вождь залишився сам, як негайно зателефонував Дзержинському: