Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

Далі, за С. Бандерою, їхня група «пробиралася бічними дорогами, здалека від головних шляхів, стараючись оминати зустрічі, як і з польськими, так і з німецькими військами. Ми користали з допомоги українського населення. На Волині і в Галичині, вже від Ковельщини, ми зв'язалися з діючою організаційною мережею ОУН, яка почала творити партизанські відділи, дбаючи про охорону українського населення, заготовляючи зброю й інші бойові припаси для майбутньої боротьби», – свідчив Степан Бандера.

Таким чином, згідно із С. Бандерою, вони спочатку опинилися на південний схід від Бреста – на території, окупованій на той момент СРСР…

Залишимо осторонь питання про правдивість і цього свідчення. Наприклад, тому, що місце утримання Бандери секретом не було. Принаймні для однієї людини: 9 травня 1939 р. Бандера «отримав 10 злотих від о. Леонтія Куницького зі Львова (вул. Руська 3, пом. 2)». Якщо о. Куницький знав, де сидить син його співбрата по служінню о. Андрія Бандери, то можна уявити, що про це могли знати й інші. Ну, а про такі дрібниці, як ото, що Львів розташований точно на південь від Бреста, – я взагалі не згадуватиму.

Крім того, особисто мені важко уявити, як можна «охороняти» українське населення, яке, не відаючи своєї скорої трагічної долі, квітами та піснями зустрічало червоних убивць, грабіжників та ґвалтівників. Запитую себе про інше: як група у складі десяти, можливо 15 осіб могла на очах радянських окупантів збирати «зброю й інші бойові припаси для майбутньої боротьби»? Запитання йдуть одне за одним…

Микола Климишин, який за присудом Варшавського суду відбував довічне ув'язнення в тій самій тюрмі, свідчить щось цілком протилежне! Знову довга цитата: «В десятому дні німецько-польської війни (тобто 11 вересня. – Д. Я.) злодії в Берестейській тюрмі (а не невідомі націоналісти, «які якось довідались», що він там сидить «у суворій ізоляції». – Д. Я.) відкрили Бандері двері до його камери. Він захопив з собою якесь цивільне вбрання і негайно вийшов поза мури в'язниці, не завважений ніким. За кілька днів він добирався до Львова, до якого вже наближалися московсько-більшовицькі війська. Поладнавши пильні справи Організації, подався через Раву-Руську на захід. Про це повідомила мені пані Ірина Хом'як-Кравців, яка в той час також вийшла з тюрми і йшла до Львова, а по дорозі зустрілася з С. Бандерою. Оповідав про це і сам Бандера».

Можливий маршрут групи націоналістів після звільнення з Брестської в'язниці (за С. Бандерою): А – Рава-Руська; В – Львів; відстань: 63 км

Можливий маршрут С. Бандери: А – Рава-Руська, Брест; В – Краків; відстань: 317 км

Далі, свідчить Климишин, Бандера опинився в Кракові «у другій половині жовтня чи в першій половині листопада 1939 р.».

Саме тут, «у крамниці поміж університетом і ринком… ми купили два вбрання: для мене – чорне, а для Бандери – сіре…Може й псевдонім Сірий, якого він уживав, узяв він собі від кольору того вбрання».[75]

Така от версія. І що цікаво: викладена вона в збірці документів та матеріалів, упорядником якої є… сам Микола Посівнич.

Нарешті, ще одна версія самостійної цінності не має, адже ґрунтована на невідомих нам свідченнях невідомих членів ОУН. Викладена вона у книзі вже відомого читачеві Мудрика-Мечника, який говорить: від членів ОУН, звільнених з польських тюрем, стало відомо: «Степан Бандера вийшов з тюрми у Сєдльцях і прямує до Львова через Сокаль, де провів нараду з провідними діячами Округи».[76]

Перший. Період другої половини вересня – другої половини жовтня 1939 р. – це єдиний період у житті Степана Бандери та його товаришів, коли вони на власні очі могли побачити, бодай побіжно, реали УРСР, реали сталінського раю, на який невдовзі перетворилася вся окупована Радянським Союзом сучасна Західна Україна.

Другий. Абсолютно незрозуміло, як вимордовані багатолітнім ув'язненням люди без документів, без цивільного одягу, без грошей, без знання німецької та російської мов спромоглися впродовж приблизно 45 календарних днів подолати сотні кілометрів (більше 650 км – за М. Посівничем, майже 330 км – за С. Бандерою, 380 км – за М. Климишиним) у запіллі німецьких та радянських військових частин?

Перетинаючи лінію фронту?

Перетинаючи неодноразово демаркаційну лінію між двома агресорами?

Пересуваючись місцевостями,