Петро Федорович Кравчук - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85

будинок відпочинку “Тунел”. У його просторі корпуси вже приїхали перші відпочиваючі. Цілюще гірське повітря, аромат польових квітів, кришталево чиста вода зробили цей будинок дуже популярним.

Рух на дорозі пожвавішав. Нас весь час випереджали, не збавляючи швидкості, монгольські водії. Вони везли у Хатгал вовну-сирець, шкіру. А назустріч мчали машини, навантажені товарами, які прибули з Радянського Союзу. Адже Хатгал — порт степової Монголії. Він лежить у південній точці мальовничого гірського озера Хубсугул. Частина товарів з Радянського Союзу надходить водним шляхом по цьому озеру.

Дорога веде в долину річки Егін-гол — монгольської Ангари. Як і Ангара, що дає вихід байкальським водам, Егін-гол служить єдиним стоком Хубсугулу.

Уже видно димар вовняномийнсї фабрики. Отже, скоро Хатгал — останній пункт нашої подорожі.

Колись Хатгал був схожий на звичайне сибірське село. Переважали в ньому поодинокі дерев’яні будинки з товстої модрини. В одному з таких будинків розмістився тоді штаб нашого топографічного загону.

Тепер Хатгал не впізнати. У відкрите вікно готелю, де ми зупинилися, було добре видно Хубсугульську затоку, яка поступово вужчала і непомітно переходила у річку Егін-гол. На обох берегах річки стояли прекрасні цегляні будинки. А трохи осторонь виднілася сучасна пристань, біля якої завантажували теплохід “Сухе-Батор”.

У Хатгала перспективне майбутнє. В Хубсугульських горах геологи знайшли великі поклади фосфоритів. Гора Уран-Душ майже вся складається з цієї цінної мінеральної сировини.

Готель був переповнений геологами, які приїхали з різних куточків Монголії та з інших країн. У них багато справ: підземні багатства починають швидко освоюватись. Народ, долаючи колишню відсталість, став на правильний шлях — шлях будівництва соціалізму.

ФАНТАСТИКА
Віктор Баранов
І ЧАС НАД ПАМ’ЯТТЮ НЕ ВЛАДЕН
Оповідання
І

Першої миті після того, як він розплющив очі, його холодною хвилею, аж сироти повиступали на тілі, огорнуло дратівливе відчуття чогось неприємного, недоладного. Ще не збагнувши, звідки й чому накотилась на нього та холодна хвиля, він якийсь час полежав з примруженими очима, прислухався до тиші, що з незвички боляче набивалась у вуха, до того дивного збудження в тілі й душі, причину якого він раптово змушений був шукати й не міг віднайти. Найприкрішим було те, що йому ніяк не вдавалося зібратися з думками, хоч як силкувався зосередитись, усвідомити себе в цьому вперше пізнаваному стані. Думки, власне, ще й не думки, лиш їх пошматовані уривки, самі зародки думок — снувалися в голові хаотично, породжуючи в свідомості неприємну порожнечу.

Він підніс руку до лоба й відчув, як долоня зросилася потом від легкого доторку до тіла — такого чужого для самого себе, що рука й чоло не впізнали одне одного. Його вразило, що рука мовби відвикла рухатись, виконувати роботу, бути слухняною й до автоматизму безвідмовно виконувати якесь бажання мозку й усього організму.

І враз він збагнув, звідки оте неприємне відчуття, яке породило в ньому таку осмуту. Він уже переживав його не один раз, коли прокидався після тривалого спання й коли чувся винуватим, ніби його зненацька застукали за шкодою, а він не знає й сам, як це сталося, що заліз у шкоду і його спіймали. Може, так бувало кожного разу тому, що він рідко коли дозволяв собі досхочу насолоджуватися сном, вважаючи його пережитком, розкошуванням, гідним хіба лиш слабкотілих і слабкодухих. Отож, прокидаючись після зайвих, украдених у самого себе годин чи навіть хвилин сну, він відчував сором, що так бездарно, без будь-якої користі змарнував час, якого йому вічно не вистачало.

Цього разу відчуття провини було, як ніколи раніше, сильним, і це спершу викликало тривожну пригніченість, мало не передчуття близької біди, а тоді ніби струмом ударило, вмить примусивши чітко запрацювати й думку, й тіло. У стані повної фізичної і розумової готовності він знову розплющив очі, й те, що побачив, уже не здивувало його, хіба, може, додало думкам стрункості, ясності, остаточно навели в їхній недавній плутанині лад.

Просто над собою, па ледь освітленій невідомо чим стелі, він побачив щось на зразок екрана чи табло, на якому зеленкуватим заспокійливим світлом сяяли літери-слова, звернені, очевидно, не до кого іншого, як до нього:

ШАНОВНИЙ ДРУЖЕ! ЗЕМЛЯНИ РАДО ВІТАЮТЬ ТЕБЕ У XXI СТОЛІТТІ! СЬОГОДНІ — 15 СЕРПНЯ 2085 РОКУ, ДЕНЬ ТВОГО НАРОДЖЕННЯ. НЕХАЙ ЦЕЙ ДЕНЬ СИМВОЛІЗУЄ ТАКОЖ ТВОЄ НОВЕ НАРОДЖЕННЯ В НОВОМУ ЧАСІ.

ІДЕ РАЗ ПРИЙМИ СЕРДЕЧНІ ПРИВІТАННЯ ВІД ТВОЇХ НОВИХ СУЧАСНИКІВ.

Напис на стелі горів рівно доти, доки його можна було спокійно, без поквапу, з повним усвідомленням написаного прочитати.

“Отже, — подумав він, — десь поза стінами приміщення, в якому я оце перебуваю, там, надворі, вирує двадцять перше століття. А втім, чому неодмінно вирує? А може, нове століття якраз і відрізняється від попереднього тим, що людство в ньому не терзається амбіціями і розбратом, міжнаціональними й расовими непорозуміннями, смертельною загрозою ядерної чи нейтронної війни…”

За логікою становища, в якому він опинився, хіба мав він думати про минуле? Напис на екрані-табло владно кликав його в нове життя, до “нових сучасників”, і коли вже він прокинувся наприкінці двадцять першого віку, то й думав би про нього, про те, що йому, може, як нікому із землян, пощастило жити одразу в трьох століттях (хіба ж не доживе він тепер якихось п’ятнадцять років до двадцять другого віку?!). Ї від самої цієї думки праглось руху, дії, мислі. Проте всупереч такій логіці, він і.далі лежав, хоч напис на табло-екрані давно згас, передбачаючи, що прибулець з минувшини так само давно вже переймається іншими турботами. А прибулець з минулого думав про минуле.

Йому постав у пам’яті рік тисяча дев’ятсот вісімдесят п’ятий. Рівно сто літ тому. Якби його зараз спитали: а розкажи-но про той далекий рік, як ви тоді жили, про що мріяли, з чим ішли в майбутнє, — що відповів би він? Які слова знадобилися б, щоб розказати нащадкам про той час, про останню чверть століття двадцятого? Дивні були б ці слова. Гонка озброєнь. Мілітаризація космосу. Проблема трансплантації серця. Неоголошена війна проти Нікарагуа. Ракетне протистояння НАТО і Варшавського пакту. Нові спалахи дискусій про НЛО та чудовисько Нессі з шотландського озера. Колишній король футболу Едсон Арантес ду Насіменто, він же Пеле, висуває свою кандидатуру на пост президента Бразілії. Голлівуд в особі Рейгаиа в американському Білому домі. Розтерзаний Ліван, що бореться проти мілітаристського Ізраїлю. Зародження нового сонця й нової галактики, спостережене в надмогутиі телескопи. Небачені за масштабами мітинги протесту проти загрози нової війни, яка стала б світовою катастрофою.

Що ще? А втім, уже цього було б досить, аби нащадки