Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

Дайюй відповіла.

— А друге?

— Другого немає.

Баоюй сміючись сказав:

— Зараз я придумаю. Давай назвемо тебе Чорнобривка. Дуже гарне ім’я!

— Але воно ніяк не пов’язане з першим, — втрутилася в розмову Таньчунь, що теж була тут.

— У книзі «Опис людей давнини й сучасності», яку я недавно прочитав, говориться, що в західних країнах є камінь «дай», що замінює фарбу для брів, — сказав Баоюй. — А в сестриці брови тоненькі, немов підведені. Чим же їй не підходить це ім’я?

— Знову придумуєш? — засміялася Таньчунь.

— Так усе ж придумано, крім «Чотирикнижжя», — зауважив Баоюй і звернувся до Дайюй: — У тебе є яшма?

Ніхто нічого не зрозумів. Але Дайюй одразу зміркувала: «Він запитав, тому що яшма є в нього», і відповіла:

— Ні, у мене немає яшми. Та й у кого вона є?

Заледве вона вимовила ці слова, як Баоюй, немов божевільний, зірвав із шиї яшму, жбурнув на підлогу й почав кричати:

— Подумаєш, рідкість! Тільки й чутно: яшма, яшма. А про мене не згадують! Дуже потрібний мені цей мотлох!

— У сестриці теж була яшма, — прикрикнула на нього матінка Цзя, — але її мати, коли померла, забрала яшму із собою, мовби на згадку про дочку. Сестриця поклала в труну всі улюблені речі матері, і тепер твоя покійна тітка, дивлячись на яшму, згадуватиме дочку. Дайюй не хотіла похвалятися, тому й сказала, що в неї немає яшми. Надягни яшму й не бешкетуй, а то ще мати довідається!

Матінка Цзя взяла яшму з рук служниці й надягла Баоюю на шию. Юнак одразу притих.

Прийшла годувальниця й запитала, де буде жити панянка.

— Переселіть Баоюя в мій флігель, у теплу кімнату, — відповіла матінка Цзя, — зиму панянка проживе під блакитною запоною, а навесні ми підшукаємо їй інше місце.

— Дорога бабусю! — сказав Баоюй. — Навіщо ж вас турбувати? Я можу спати на ліжку за запоною. Мені там буде зручно.

— Добре, — подумавши трохи, погодилася матінка Цзя й розпорядилася, щоб за Дайюй і Баоюєм постійно доглядали мамки й служниці, а інша прислуга чергувала б уночі у передпокої. Фенцзє наказала натягнути там світло-коричневу запону, перенести атласний матрац, парчеву ковдру, словом, усе, що необхідно.

Із Дайюй приїхали всього дві служниці: годувальниця мамка Ван і десятилітня Сюеянь.

Сюеянь була занадто мала, мамка Ван надто стара, тому матінка Цзя віддала внучці ще свою служницю Інге. Крім того, у служінні в Дайюй, як і в Інчунь, не беручи до уваги годувальниці, чотирьох мамок і двох служниць, що відали її гардеробом, прикрасами, а також умиванням, були ще четверо чи п’ятеро дівчаток, вони мели підлогу й виконували найрізноманітніші доручення.

Мамка Ван та Інге прислужували Дайюй під блакитною запоною[40], а нянька Лі, годувальниця Баоюя, і старша служниця Сіжень прислужували Баоюю.

Сіжень, власне, була у служінні в матінки Цзя, і справжнє її ім’я було Хуа Жуйчжу. Але матінка Цзя обожнювала Баоюя й поступилася доброю та відданою Жуйчжу онукові, побоюючись, що інші служниці не зможуть йому догодити. «Хуа» — значить «квітка». В одному з віршів зустрічається рядок: «Ароматом приваблює квітка людей...» Баоюй прочитав цей вірш і з дозволу матінки Цзя став називати служницю Сіжень — Та, що приваблює людей.

Сіжень була віддана Баоюю так само, як і матінці Цзя, коли їй прислужувала. Всі її думки були зайняті цим розпещеним хлопчиком. Вона постійно усовіщала його й щиро засмучувалась, якщо Баоюй не слухався. І от увечері, коли Баоюй і мамка Лі заснули, а Дайюй та Інге все ще не спали, Сіжень зняла із себе прикраси й безшумно ввійшла в кімнату Дайюй.

— Панянко, чому ви дотепер не лягли?

— Сідай, будь ласка, сестрице! — люб’язно запропонувала Дайюй.

— Панянка дуже засмучена, — сказала Інге. — Плаче й говорить: «Не встигла приїхати й уже засмутила брата. А якби він розбив свою яшму? Хіба не я була б винувата?!» Ледве я її заспокоїла.

— Не побивайтеся, панянко, — мовила Сіжень. — Ви не те ще побачите! Але чи варто через дрібниці журитися? Не беріть все близько до серця!

— Я запам’ятаю те, що ви мені сказали, сестри, — озвалася Дайюй.

Вони поговорили ще трохи й розійшлися.

Наступного ранку Дайюй, відвідавши матінку Цзя, прийшла до пані Ван. Пані Ван і Фенцзє щойно прочитали листа зі Цзіньліна й про щось шепотілися з жінками, які приїхали від старшого брата пані Ван.