Марина Кічка - Вона

і Марі завжди винила в усьому себе. Насправді то було цілу вічність тому. Але щоразу кожна смерть, за яку Марі була відповідальна, залишалась з нею назавжди. Вона майже завжди забувала скільком людям допомогла і чомусь не могла пробачити жодної смерті. Зараз усе простіше, достатньо лише назвати істоту яку Марі вже легко впізнавала, а Андрій передусім знав, за якими прикметами шукати. Простіше й для Марі, вона чомусь вже не може так сильно страждати як мала б.

Марі швидко поклала слухавку і збігла по сходах. За хвилину вона стояла перед дверима і збиралась постукати. Вона вже піднесла руку до дверей, але чомусь не наважувалась. «Хоч би він ще був. Як поглянути йому в очі. Як він?» — подумала вона.

Марі постукала і майже тієї ж миті двері відчинились.

— Доброго ранку. Добре, що я вас застала, — з останніх сил Марі намагалась зробити вигляд, що вчора нічого не сталось.

— Доброго ранку, — Тарас дивився на Марі, так ніби бачить цю дівчину вперше.

— Мені потрібно поїхати.

— У якому сенсі? Куди? — Тарас ніби цього й очікував, що Марі просто поїде від них наступного ранку. Вона змінилась в обличчі, як він міг подумати, що вона просто візьме й поїде? Утече? Насправді він погано її знав, Марі ніколи не здавалась. І цього разу не збиралась це робити. Хоча справді раділа, що може поїхати на деякий час.

— Русалка. Потрібно допомогти. Бо ті бідні хлопці, всі перетопляться, біжучи за примарною красою.

— Але як ви можете поїхати? — не розумів Тарас. Для нього це звучало так, ніби Марі дійсно просто тікає.

Марі відчувала всю лють, яку Тарас намагався придавити, вона відчувала як він злиться на неї.

— Це всього на всього на декілька днів. До вашого дня народження ще майже місяць, а я не можу сидіти склавши руки. Зрозумійте мене, не можу, — Марі намагалась впіймати погляд Тараса, але він з усіх сил намагався не дивитись на неї. Адже йому здавалось, якщо він погляне їй в очі, усе полетить шкереберть.

— Так добре, — Тарас розумів, що присутність Марі в домі тільки погіршить ситуацію. — Їдьте. Стосовно грошей домовтесь із Назаром.

Тарас обійшов Марі в дверях, ніби її там вже не було. І від цього серце Марі стислось якимсь несамовитим болем, що зненацька охопив її. Краще б він на неї розкричався. Краще б говорив, що вона не може поїхати, що вона має залишитись, краще б заборонив їй їхати. Але тільки б не робив вигляд, що її не снує.

— Я повернусь, — Марі промовила, ці слова Тарасу в слід, але він, ніби їх не почув.

Марі ж сама просила його про це ще декілька годин тому. Але чомусь навіть уявити не могла, що їй буде так погано. У неї виникло таке відчуття наче вона втратила щось вкрай важливе. Таке вона відчувала давно, відколи перестала спілкуватися з Анною, чи зрозуміла що втратила сім’ю. Але ж то були рідні люди, яких вона знала досить довго. А чому це відбувається зараз, Марі не могла збагнути.

Розділ 22
Пригода ціною в життя

Була вже майже північ. І Анні з Андрієм, що стояли біля багаття, раптом спало на думку, що все це могло бути просто сном. Андрій поглянув на Анну, яка впіймавши його погляд на собі, прочитала в його очах те саме питання, що весь час блукало в її голові. Та їхній спокій припинив нестерпний крик. Крик Марі. Андрій з Анною зірвались з місця і помчали на крик.

Усе, що відбувалось потім миттєво пролетіло повз, але ніби все життя забрало. Знаєте, в житті кожного з нас настає принаймні один карколомний момент, коли щось кардинально змінюється, і ми опиняємося на іншій життєвій дорозі. Та інколи вона дуже відрізняється від попередньої. Настільки, що ті, що йшли з тобою поруч раніше, не можуть рухатися далі, вони залишаються там, на тій стежці. А деякі, просто міцніше беруть тебе за руку і йдуть далі. Оце і є визначальна лінія життя. Люди. Які стискають руку сильніше і ті, що її відпускають.

Марі нестерпно верещала, а Андрій, Анна і Дмитро бігли так швидко, як тільки могли. Ще декілька секунд і вони побачили Марі, яка опинилася в річці і вочевидь тонула. Вона була не глибоко, води було їй напевно по пояс, але той розпач, який охопив Марі, не давав їй думати. Вона падала у воду і виринала з неї. Вона тонула. Хоча це було не можливим.

Анна з Андрієм рвонули в воду. Підбігши до Марі, вони заціпеніли на хвилину. У декількох метрах від неї, щось відбувалось. Ще секунда, — і там ще хтось тонув. Що робити??? Анна поглянула на Андрія. Їм навіть говорити не довелось.

— Я попливу туди, — Анна рішуче повернулась в бік потопаючого.

— Ні!!! — Андрій не міг цього дозволити, але розумів, що вона краще за нього плаває і це наразі розумніше.

— Я… — вона навіть не знала, що хотіла сказати. Попрощатись чи сказати те, чого ніколи раніше не говорила. Та Андрій перебив її.

— Тільки будь обережною, — промовив Андрій.

Анна миттю стрибнула у воду. Андрій сильніше схопив Марі. Він витяг її на берег але, що далі? Їй не кращало, здавалось, життя покидає її тіло. Андрій із розпачем схилився над Марі і щосили намагався привести її до тями.

— Марі… Марі! — тримав її за плечі Андрій.

Марі поволі непритомніла, її крики і конвульсії припинились, і зрештою вона обм’якла в руках Андрія. Андрій кинув лютий погляд на Дмитра, який стояв і панічно набирав якісь номери. На крик збігались люди, але ніхто нічого не робив, всі просто витріщались і щось коментували… Андрій лютував, від того, які люди байдужі одне до одного.

— Анна!!! Де вона??? — Андрій розривався, він не знав, що йому робити? Він вдивлявся у воду, в якій майже нічого не міг розгледіти