Йоханна Спірі - Гайді. Гайді. Пригоди тривають

ніколи не був занадто категоричним і висновки робив обережно. Він почав втішати панну Роттенмаєр, зауваживши, якщо дівчинка так уже відстала у навчанні та вихованні, то є ще й друга сторона медалі: вона прагнутиме наздогнати упущене. А якщо побудувати урок згідно з методикою, то досить швидко ситуація з дітьми вирівняється. Коли панна Роттенмаєр зрозуміла, що підтримки у пана Кандидата їй не дочекатися, і той залюбки візьметься навчати малу абетки, вона відчинила для нього двері в класну кімнату. А коли вчитель зайшов у клас, швиденько зачинила їх і зосталася в їдальні: панна Роттенмаєр мала непереборний страх перед абеткою. Залишившись наодинці, вона почала міряти кімнату великими кроками. Їй потрібно було вирішити дуже важливе питання: як прислуга має звертатися до Аделаїди. Господар, пан Зеземанн, написав у листі, що вона повинна мати ті самі права, що й Клара. Його слова й потрібно брати за основу стосунків. Несподівано плин її думок було перервано: в класній кімнаті нараз щось голосно загриміло, якісь предмети звалилися на підлогу, а потім почувся голос, який кликав на допомогу Себастяна. Панна Роттенмаєр увірвалася в кімнату. На підлозі лежали порозкидані засоби для навчання: книги, зошити, чорнильниця, на ній зверху скатертина, на якій помалу виступала чорнильна пляма. У кімнаті все порозкидане догори дригом, а Гайді ніде не видно.

— Я так і знала! — вигукнула, заламуючи руки, панна Роттенмаєр, — килимок, книжки, кошик для рукоділля — все заляпане чорнилом. Такого світ не бачив. Ця дитина приносить самі нещастя, лихо та й годі!

Пан Кандидат перелякано заціпенів і дивився широко відкритими очима на безлад. Ця ситуація не могла бути розглянутою, як медаль, що має дві сторони. В даному випадку сторона лише одна, і вона приголомшлива. Лише Клара сприймала усе це з явною насолодою.

— Ага, то Гайді наробила, але не навмисне. Не треба її за це карати. Вона дуже поспішала, коли бігла, потягла килимок за собою — все й попадало додолу. Мимо карети проїжджали, одна за одною, ось вона й дременула звідси, мабуть, ніколи карети не бачила, — весело розповіла вона.

— Чи я вам не казала, пане Кандидате, чи я вас не остерігала? Мала поняття зеленого не має, що таке нормальна поведінка. Їй невідомо, як себе на уроці треба поводити, що треба уважно слухати та тихенько сидіти. Але де ж те нещастя ходяче, де вона? Якщо кудись дременула, то за це мені Себастян відповість!

Панна Роттенмаєр збігла сходами на вулицю. Там, біля відчинених навстіж вхідних дверей, стояла Гайді й вражено роззиралася навколо.

— Та що це таке! Що на тебе найшло? Як ти посміла вибігти на вулицю просто посеред уроку! — розкричалася управителька.

— Я почула, як шумлять ялини, але ніяк не можу їх знайти. Вони чомусь більше не шумлять, — відповіла розчаровано Гайді, розглядаючи вулицю, по ній саме проїжджали карети. Стукіт об бруківку коліс та копит пролунав для Гайді, як шум вітру у верховітті, от вона, страшенно зрадівши, й вибігла на цей звук.

— Ялини? Ми ж не в лісі живемо! Що то за вибрики? Повертайся назад у класну кімнату і подивись, що ти там наробила! — управителька піднялася сходами догори, а Гайді пішла слідом за нею.

Зайшовши у класну кімнату, вона здивувалася безладу, що там панував. Коли стрімголов вибігла послухати ялини, то не зауважила з радості, що потягла за собою килимка…

— Це можна було зробити лишень раз! — грізно сказала панна Роттенмаєр, вказуючи на хаос. — Затям собі, другого разу не буде! Під час уроку сидять тихенько і нашорошують вуха. Якщо ти собі це не уясниш, буду змушена прив’язувати тебе до крісла. Зрозуміла?

— Так, — відповіла Гайді, — не треба мене прив’язувати, я буду сидіти на місці.

Вона затямила правила поведінки на уроці.

Прийшли Себастян і Тінетта й почали наводити лад. Пан Кандидат попрощався, бо проводити урок стало неможливо. Проте потрібно зауважити, що за усіма цими перипетіями, позіхати сьогодні нікому не хотілося.

Після обіду Клара завжди досить довго спала. Панна Роттенмаєр ще зранку дозволила Гайді самій обирати, чим їй у той час займатися. Отож після обіду Клару відвезли в її спальню, панна пішла в свою кімнату, а Гайді зрозуміла, що вільна. Вона чекала цього моменту й мала план, що робити. Проте, щоб здійснити задумане, їй була потрібна допомога. Дівчинка стала посередині коридору біля їдальні, розраховуючи, що в такий спосіб хтось із персоналу обов’язково їй зустрінеться. І справді, незабаром сходами почав підніматися Себастян, несучи велику тацю зі срібним посудом та столовими приборами. Все це лакей ніс із кухні, щоб поскладати в шафу їдальні. Коли він ступив на останню сходинку, Гайді стала просто перед ним і, чітко розділяючи слова, сказала:

— Вона чи він.

Себастян вирячився на неї і різко запитав:

— Що то має означати, мадемуазель?

— Я хотіла б дещо спитати, — сказала Гайді й швиденько додала: — Нічого такого неприємного, як сьогодні зранку, — бо помітила, що Себастян роздратований і вирішила: через чорнильну пляму на килимку.

— Це добре, але чому «він або вона» — хотів би я знати, — таким самим різким тоном запитав Себастьян.

— Я маю завжди звертатися до прислуги «він» чи «вона», — панна Роттенмаєр так мені наказала.

Себастян так голосно зареготав, що Гайді здивовано глянула на нього. Вона ж бо не бачила нічого смішного. А той зрозумів, що мала на увазі управителька, тому сказав весело:

— Абсолютно правильно, мадемуазель, питайтеся.

— Та не звати мене мадемуазель, — тепер уже почала сердитися дівчинка, — мене зовуть Гайді.

— Маєте слушність, але та сама дама наказала мені саме так звертатися до вас, — пояснив Себастян.

— Вона наказала? Ну тоді я, очевидно, тепер так називаюся, — промовила Гайді й зробила легкий уклін, вона зрозуміла, що