Данило Лукич Мордовцев - Заклятий козак

наче щось шептали за кожною відрубаною татарською головою. Козаки з дива не сходили. Татар залишилося всього кілька, між ними якийсь татарський старшина, що ламаною українською мовою обіцяв за себе окуп. Саме договорювалися за ціну, як прискочив яструбом Богдан і відрубав татаринові голову:

- Це тобі окуп за дружину, за синка, за матір! - крикнув несамовито.

Богданко зареготався страшенно й погнав добивали решту…

- Розрубав кількасот дукачів - сказав один козак.

- Запропастив кількох бранців, - обізвався другий.

- Добре, певне, йому допекли,

- Не чув, як просичав, за кого окуп бере?

- Страшно завзятий, добрий на ватажка.

Так говорили одні, відпочиваючи. Інші погналися з арканами ловити татарських коней, що порозбігалися, налякані галасом битви.

- А коли підемо на тих? - питав Богданко отамана Жолоба, вказуючи на другий бік.

- Ті до нас уже не прийдуть, а нам туди не по дорозі.

- Отамане! Мене страшно свербить рука. Як би мені так зібрати кількох охочих, перейти ріку…

- Буде з тебе! Шкода людей та коней. Я не боюся, що татари вас вигублять, але переправа… переправа, козаче! Дніпро любить своїх чубатих діток, але жартувати з ним не слід. Кого візьме в свої обійми, живим не випустить.

Не було ради. Отаманський наказ - закон!

Козаки забрали пригожу зброю, сідла, тощо, поспинали татарські коні Й пустилися додому. Вони знали, що тепер якийсь час буде спокій,

Татари з того боку Дніпра дивилися безрадно на розгром найкращої своєї частини. Вони кидали в бік козаків прокльони.

На Січі прийняли загін радісними вигуками. Про завзяття та меткість Богдана Ружинського йшли по куренях розмови:

- Побачите, що з нього ще вийде другий Байда-Вишневецький30.

* * *

Повага та значення Богдана Ружинського на Січі більшали з дня на день. Але ж бо й не дивота: де пахло походом, хоч і найнебезпечнішим, він ішов добровольцем, не вагувався йти на найбільшу небезпеку, коли була справа з татарами… А було в тому часі декілька вдалих походів на ногайські улуси31 та на турецькі оселі над берегами Чорного Моря. Та тільки вони його не вдоволяли. Йому хотілося застукати татар у їх власній хаті, у Криму.

Богданко раз у раз заохочував козаків до такого походу й таки добився того, що козацтво зажадало від старшини, щоб скликала велике коло.

Коли козацтво зійшлося, старшина ввійшла всередину кола з відзнаками свого уряду, січові литаври32 замовкли, кошовий поспитав козацтва, на що скликано велике коло?

Виступив один запорожець:

- Товариство в похід преться. Давно вже більшого походу не було, а ми не на те тільки живемо, щоб від ногайських конокрадів обганятися, сіль возити, за ордою стежити та переправ пильнувати. Цим козацтво нівечиться, втрачає силу свою и бабіє… А орда щораз нахабнішає, під Січ підходить, у наші котли заглядає. Треба татар провчити, треба їх у їх код/а застукати, треба Кримові пригадатися, що ми ще живемо…

- Добре говорить, - гукали козаки, - нам на Крим треба..

- Чи товариство згідне з цим? - спитав кошовий.

- Згідні!

- А, може, є такі, що не хотять?

- Таких у нас не буде…

- Отож вирішено йти на Крим. Та всім кошем нам іти не можна, - казав кошовий, - годі залишати Січ-матір без захисту. Ми підемо в похід усі, а ногайська орда підгляне, що на Січі пусто, нападе на нас та все дотла поруйнує…

- Добре кажеш, батьку кошовий, - обізвався старший запорожець, - не слід Січі залишати без оборони, всім кошем іти нам не можна,

- Як так, то вибирайте собі до того походу наказного33, - сказав кошовий.

- Хай Богданко буде наказним! Хай він поведе нас! - сказав один козак, і всі на це пристали..

Богданка заскочив цей несподіваний вибір. Він у першій хвилині не знав, що йому робити. Тоді один старший козак шепнув йому на вухо:

- Скидайся до трьох разів… Богданко вийшов на середину кола:

- Панове отамання і все славне товариство! - почав він казати. - Не робіть цього, не вибирайте мене недотепу, я у справах козацьких, не соромно мені признатися, темний…

- Приймай, коли ми тебе вибрали, - гукали козаки.

- Прошу я вас, братики, - кричав уже Богданко, - не вдам я вас повести, а ставати по тому перед ваш суд, та ще б мені кат легкою рукою зняв мою лицарську голову…

Тепер уже все коло заворушилося. Звідусіль посипались лайки та погрози:

- Приймай, сякий-такий сину, а то ми тебе палицями зі Січі проженемо. Бери булаву!..

За третім разом Богданко згодився, кланявся товариству на всі боки. Кошовий казав принести другу булаву й передав її Богданкові:

- Хай вона веде тебе до перемоги зі славним січовим товариством!

Богдан поцілував булаву і сказав великим голосом:

- Присягаю перед Господом Богом та перед усім славним січовим товариством, що поведу козацькі сили до перемоги і слави, цю життя не пошкодую. А коли б не сподобався Господові цей наш похід, то я певен, що не будете ви мене судити козацьким судом за поразку, бо я на полі бою свою голову покладу, не дозволю знеславити її катівською рукою…

- Не приведи Господи! - загула козацька громада.

Богданко заткнув булаву за пояс, замішався між козацьку юрбу й пішов шукати Петра

- Що ж ти, Петре, на це скажеш?

- Я ще вчора знав, що так буде.

- Я радий, що так сталося, - сказав князь. - Та як собі нагадаю, яка відповідальність на мені, то стає страшно, чи не забагато я вкусив, чи не задавлюся я…

- Тільки такої думки не припускай собі до голови, побратиме. Вона дуже небезпечна, і ти можеш направду пропасти. Коли ти пустишся вузькою кладкою через прірву, то ніколи не думай, що можеш похитнутися й упасти в безодню. Не думатимеш - перейдеш. Так і тут. Ти маєш вести похід на Крим. Не думай, що орда може тебе розбити, що ти запропастиш і військо, й себе самого. Ти думай тільки про те, що йдеш дати татарам доброго чосу34 за їх набіги на християнські землі, за кривду, що тобі заподіяли, - а тоді певне переможеш…

Така розумка мова заспокоїла князя.

«Так воно справді, - подумав собі, - я йду на Крим, щоб виконати свою присягу, я перемогти мушу».

На нараді врадили, що,