Надійка Гербіш - Теплі історії до шоколаду

• Якщо ми щось робимо, то критика буде обов’язково. Сприймати її так, наче вона нас не стосується взагалі — так легше оцінити ситуацію об’єктивно й справді взяти потрібні поради на замітку. Гіркоту відкинути, навіть якщо вона присутня в словах того, хто критикує. Усі ми — створіння емоційні й часом бовкнемо щось зайве. І продовжувати рухатися вперед так, наче ми ніколи раніше не помилялися!

• Запалити аромалампу. А запалена свічка й ніжний аромат, скажімо, апельсинової, лимонної чи грейпфрутової олійки додають затишку.

• Побільше спати! Якщо ранок ну ніяк не вдається відсунути «на пізніше», то подрімати зайву годинку ввечері. Наприклад, у мене з’явилася чудова звичка засинати, поклавши голову коханому на груди, поки він ще працює (тільки то було до того, як я почала писати намистини! тепер Костик засинає раніше). А ще, коли хочеться, спати з дітьми, не намагаючись переробити всі справи нараз, поки малеча солодко посапує.

• Коли навалюється дуже-дуже-дуже багато роботи й невідкладних справ, варто розбити всю цю гору на шматки. Один шматок зроблений — час відволіктися і потішити себе. Тоді наступний. І не забувати ставити плюсики біля виконаних завдань у планівниках — цей скромний процес теж приносить насолоду!

— Адо! Мені тепер якраз дуже хочеться працювати! Твоя підпільна діяльність принесла пишні плоди. Мене взяли! — вигукнула Інна, як тільки подруга дочитала свій «список радості».

Дівчата хором взялися вітати Інну, обіймаючи її й засипаючи питаннями. Тортики й чаї принесли, Терезка прокинулася і одразу перетягнула ковдру уваги на себе, у кафе стало багато галасу й сміху.

Новин у дівчат було багато і, насправді, лише радісних. Як тільки котрась починала говорити про сумне, подруги одразу почали вишукувати в тому щось хороше також.

— Як твоє здоров’я? — врешті зважилася запитати Андріану Люда.

— Дуже добре! Лікарка тішиться, що ми вчасно помітили те маленьке «недопрацювання» і каже, що все йде краще, ніж вона очікувала! Однак, приписала мені цілих двадцять уколів!

Інна, яка терпіти не могла уколів, сплеснула руками й скривилася, наче від болю.

— І як ти це переживеш? Потрібна група підтримки? — запитала дівчина. — Я дуже сподіваюся, ти не попросиш нас давати тобі уколи або на те дивитися. Чи тебе колотиме Костик?

— Ой, Костик брався. Але він мене жалів, і я себе жаліла коло нього, тож плакала, боялася і брикалася. І він відмовився від такої почесної ролі.

— Ти натякаєш, що таки проситимеш когось із нас? — з жахом прошепотіла Інна, трохи кепкуючи, а трохи щиро боячись. — Нехай то буду не я. Я не поцілю, куди треба.

— Я можу! — втрутилася Олеся.

— Або я! — Люда засміялася і поспішила запевнити дівчат, що в тому немає нічого страшного. — Не робіть з мухи слона! Подумаєш, комарик вкусить.

— Ні-ні-ні, — Андріана натхненно вертіла головою з боку в бік.

— Я навчилася сама собі давати уколи!

Запала тиша, посеред якої Інна зробила вигляд, наче знепритомніла. Але швидко отямилася і попросила подругу не розповідати подробиць.

— Отак часом здобуваються нові вміння, — підсумувала розважлива Олеся й всадила Терезку Аді на руки. — А тепер потримай малу й забудь про всі уколи на світі. А я піду чепуритися. Привід для свята ми вже вигадали: день, коли Андріану оголосили найкращою проколювальницею крихітних дірочок на попі. Якщо комусь треба буде, матимемо, до кого звертатися!

Розділ 4

Андріана відчувала неприємну важкість у плечах. Їй страшенно хотілося спати, і вона весь час потирала скроні, аби хоч якось протриматися «на плаву» до кінця дня. Гори писанини, яку вона називала бюрократичним мотлохом, здіймалися довкруж: на письмовому столі на роботі, на столі й етажерці вдома, у теках комп’ютера та в голові. Жінці здавалося, що вона котить догори Сізіфову каменюку, і це аж ніяк не додавало натхнення.

Вона любила своїх студентів, колектив, можливість ділитися досвідом і знаннями з юними «світлими голівками», як жартівливо називав їх Костик, можливість жартувати й підбадьорювати, вселяти віру й ділитися маленькими таємницями Всесвіту. Але як тільки справа доходила до «бюрократичного мотлоху», Аді хотілося, не зволікаючи, написати заяву на звільнення й покласти на директорський стіл, і так майже до стелі завалений паперами.

На щастя, близилися вихідні — а ще дівчатка чекали від Ади нової порції радості. Тож вона приготувала крем-суп з грінками до приходу Костика, запалила аромалампу з грейпфрутовою олійкою, увімкнула музичне радіо (бо навіть маленькі дози інформації у вигляді новин і прогнозів погоди її мозок зараз відмовлявся сприймати), запарила собі чаю з пелюстками волошок та троянд і взялася за писанину:

• Частіше спостерігати за зоряним небом. Після такої величі важко знову повернутися до буденних дріб’язкових думок.

• Час від часу затуляти собі зовнішній світ: вимкнути телефони, радіо, телевізори, закрити ноутбуки, відкласти газети, журнали, навчальні книжки… і просто побути з тією людиною, яка нас найбільше зараз потребує — навіть якщо та людина виявиться власним «я» (До речі, на дверній ручці нашої з Костиком спальні з боку коридору висить весела помаранчева табличка «HAPPY NOW. PLEASE DO NOT DISTURB» — зараз нічого не потребуємо; будь ласка, не турбуйте. Я привезла її колись із американського готелю. І дуже її люблю).

• Іще про веселі кольори. Слід влаштовувати собі часом кольоротерапію. І не варто дивуватися потім, що усмішка наче приклеїлася до обличчя!

• Частіше переглядати старі фотографії — там стільки всього радісного! Подейкують, що сімейні консультанти радять подружжям частіше дивитися власні сімейні альбоми — так романтика «юних» відносин ніколи не стане банальною рутиною. І фотографуватися заново!

• Якомога частіше проживати безкомп’ютерні дні — не так, щоби себе буквально за волосся відтягувати від пошти та стрічки новин й потай (від себе!) страждати. Ні, таке не рахується. Просто заповнити весь день чимось настільки приємним і захоплюючим, щоби навіть не згадати про «павутиння». Після таких днів так солодко спиться!

• А ще — побільше спілкуватися з позитивними, надихаючими людьми. Такими, які не пускають з носа дим, а, навпаки, вірять у себе, в інших, у майбутнє, у любов, у щастя. Неважливо, про що — розмовляти. І частіше їм усміхатися.

• Гойдатися на дитячих гойдалках і кидатися кольоровими м’ячами. Як там хтось казав: найгірше, що може зробити людина — подорослішати? То чистісінька правда!

• Тепло одягатися — найкраще в одяг із простих тканин. Тілу приємніше, та й не будемо «бити струмом» тих, хто захоче нас обійняти.

• Слідкувати, щоби обличчя й руки завжди були зволоженими хорошим кремом чи олійкою — бо тільки-но вони починають шершавіти, з’являється неприємне