Гюнтер Грасс - Кіт і миша

Кожну сутану, стихар чи ризу, як складені у шафах, так і розвішані на гачках, він власноручно перекладав лавандовими мішечками. Коли мені було років тринадцять, він одного разу провів мені своєю невеличкою безволосою рукою від потилиці попід сорочкою, аж до спідніх штанів, але потім різко забрав руку, бо штани були не на резинці, а затягувалися спереду шнурочком. Я ніяк не відреагував на цей доторк, бо дружня і підкреслено молодіжна манера отця Ґузевскі завжди викликала мою симпатію. Ще і сьогодні я згадую про нього з благодушною іронією; і тому більше ні слова про ці випадкові і невинні доторки, які загалом намагалися відшукати лише мою католицьку душу. Він був нічим не кращим і не гіршим пастором за сотні інших, опікувався старанно добраною бібліотекою, але його паства складалася в основному з робітників, які не дуже прагнули читати. Він не був надміру ревним у виконанні своїх обов'язків і вірив не фанатично, а з обмеженнями, наприклад, сумнівався у вознесенні Пресвятої Діви Марії, і вимовляв кожне своє слово з однаковою підкреслено єлейною інтонацією, незалежно від того, чи йшлося про Кров Христову, чи коли розмовляв у захристі про настільний теніс. Мені здавалося трохи нерозумним, коли він ще на початку сорокового написав заяву на зміну прізвища і вже через рік називався Ґузевінґ, отець Ґузевінґ, і всі почали так його називати. Хоча мода на германізацію прізвищ, які звучали по-польськи, із закінченнями на — кі, чи — ке, або — а, — як Формелла, — була тоді досить популярною: Левандовський ставав Ленґнішем, пан Ольчевські, наш м'ясник, перетворився на м'ясних справ майстера Ольвайна: батьки Юрґена Купки хотіли назватися на східнопрусський лад — Купкат, але їм з якихось невідомих причин не дозволили. Можливо, приклад, коли був Савел, а став Павел, надихнув такого собі Ґузевського, і той захотів перетворитися на Ґузевінґа, але на цьому папері отець Ґузевскі і далі називатиметься Ґузевскі. Бо ти, Йоахім Мальке, не змінював свого прізвища.

Коли я вперше після літніх канікул під час заутрені прислужував біля вівтаря, то знову побачив його, і він знову змінився. Вже на самому початку служби, коли Ґузевскі молився перед престолом, я побачив його у другому ряду перед вівтарем Діви Марії. Але уважніше я зміг роздивитися Тебе лише поміж читанням Апостола і «Алілуя», а вже аж під час читання Євангелія я мав час, щоб придивитися до його погляду. І навіть якщо його волосся і далі було розділене посередині на проділ і змащене цукровою водою, тепер воно виросло десь на довжину сірника. Глазуроване і застигле, воно опускалося над вухами двома дашками; він міг би грати на сцені роль Ісуса, склав руки до молитви приблизно на рівні чола, тобто лікті ні на що не спираються, а під дахом долонь — відкрита, оголена і нічим не захищена шия, яка все видавала. Комір його сорочки викладений на комір маринарки: ніякої краватки, китичок, ніяких амулетів чи викруток, ніяких штучок з його багатого арсеналу. Єдиною геральдичною твариною була його неспокійна миша, яку він ховав під шкірою, ця миша колись привабила кота, а мене спокусила кинути кота йому на шию. Окрім того, на шкірі поміж борлаком і підборіддям можна було роздивитися сліди від порізів під час гоління. Я так захопився, що мало не пропустив початок євхаристії.

Під час причастя Мальке поводився не настільки екзальтовано. Він опустив складені для молитви руки до ключиць і підставив їх собі до обличчя, з його рота виривалися такі хрипи, ніби у нього всередині кипів на маленькому вогні казанок із савойською капустою. А щойно взявши облатку, знову повівся несподівано, раніше він так ніколи не робив. Зворотний шлях до свого місця у другому ряду, цей умиротворений шлях, що його він досі, як і кожен після причастя, проходив прямо, без жодних додаткових гаків, він раптом розтягнув і перервав, бо спершу поволі, на прямих ногах, які майже не згинав, пройшов до вівтаря Діви Марії, перед яким упав на коліна, але не на лінолеум підлоги, а на килим із грубої вовни біля сходів вівтаря. Складені до молитви руки простягнув якомога вище, над очима, над своїм проділом, у мовчазному жаданні до гіпсової фігури, трохи більшої за людський зріст, яка стояла на посрібленому місяці, сама, без немовляти, як діва з дів, із по-прусськи синім плащем, оздобленим блискучими зірками, який падав з її плечей додолу. Вона склала на пласких грудях руки з довгими пальцями і дивилася у стелю колишнього спортзалу скляними випуклими очима. Коли Мальке піднявся з колін і торкнувся пальцями свого коміру сорочки, на килимі, там, де стояли його коліна, залишилися два круглі червоні сліди.

Отець Ґузевскі також звернув увагу на нові риси у поведінці Мальке. Я не питав його про це. Із власної ініціативи, трохи стурбований, так, ніби хотів поділитися своїми важкими думками, він відразу ж після служби заговорив про надмірну ревність Мальке у питаннях віри, про небезпечні зовнішні прояви цього і про те, що його, отця Ґузевскі, це вже давно непокоїть. Він сказав, що поклоніння Мальке Діві Марії більше нагадує язичницькі ритуали, незалежно від того, яка внутрішня потреба приводить Мальке до вівтаря.

Він чекав на мене біля дверей захристя. З переляку я мало не скочив назад, за двері, але він узяв мене за руку, посміхнувся у своїй новій, невимушеній манері і заговорив. Він, який завжди був таким небагатослівним, розмовляв зі мною про погоду — бабине літо, золоті нитки у повітрі, і тим же світським тоном, не понижуючи голосу, повідомив мені:

— Я, до речі, записався добровольцем. І сам собі дивуюся. Ти ж знаєш, що я про це все думаю: казарма, ігри у війну і все це перебільшене солдафонство. Вгадай, у які війська. Неправильно. Від військово-повітряних сил уже давно ніякого пуття. Десантники? Ой рятуйте мене, як смішно. Ще скажи, що я хотів би на підводний човен. Ну, нарешті! Це ще єдині війська, які мають шанс, хоча я і буду здаватися собі дитиною у такій штуці, краще було б, звичайно, зробити щось корисне або щось смішне. Ти ж знаєш, я колись хотів стати клоуном. У дитячому віці всілякі ідеї з'являються. Але я і сьогодні не маю нічого проти цієї професії. Бо до всього іншого я якось байдуже ставлюся. Ну, що зробиш, школярство є школярство. Яких тільки дурниць ми раніше не вигадували. Пам'ятаєш? Я так і не зміг ніколи звикнути до цієї своєї штуки. Мені здавалося, що це якась