Фенні Флегг - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

якого й гадки не мають про існування цієї екзотичної темної плями на мапі міста. Слеґтаун, у якому покоївка з Гайленд-авеню вночі ставала королевою вулиці, а носії та чистильники взуття диктували вуличну моду після заходу сонця. Ось вони всі, з лискучим напомадженим чорним волоссям і золотими зубами, що сяяли й виблискували в світлі кольорових неонових вивісок. Чорні, жовті, коричневі, метиси, мулати й окторони[18] живим потоком несли Артиса вулицею — усі в костюмах лимонно-зеленого й пурпурового кольорів, у спортивних двоколірних бронзово-жовтих чоботях, у тонких біло-червоних шовкових краватках; тоді як дами, з блискучими темно- бордовими й помаранчевими губами, гойдаючи стегнами, дефілювали в легких бальних черевичках і рудих лисячих хутрах…

Звідусіль йому підморгували електричні вивіски. «Більярдна для джентльменів „Магічне місто“»; «Гриль-бар „Сент-Джеймс“», «Барбекю „Небесна блакить“», «Школа косметології Альми Мей Джонс»… А потім — кінотеатр «Чемпіон», де «щастя коштує зовсім недорого, 10 центів»… Через два будинки він побачив бальну залу «Блек енд Тен», а у вікні — пари, які рухаються в танці. Бурштинове світло прожекторів ліниво ковзало по залі, на мить забарвлюючи танцівників у блідо- бузковий колір. Він завернув за ріг, і його підхопило юрбою й понесло, дедалі швидше й швидше, через велелюдну вулицю, повз магазин одягу «Хмаринки радості» («Приймаємо вживані речі»), кафе «Крихітка Делайла», більярдну «Пандора» і бар «Сходи до зірок», на вивісці якого значилося: «Будинок коктейлю», і кінотеатр «Дозвілля», який цього тижня представляв Едну Мей Гаррис у фільмі «Кольорова вистава». Поряд кінотеатр «Гранд» презентував Мері Марбл і «Маленькі чипси». Він пройшов повз кафе «Маленька Савойя», повз нові пари танцівників, чиї силуети виринали у вікнах бальної зали готелю «Діксі Карлтон», де величезна скляна куля кидала зайчики-промені по всій кімнаті… Пари танцювали фокстрот і анітрохи не зважали на чорного хлопчиська в робочому комбінезоні та з розширеними від захвату очима, якого нічна юрба несла повз кав’ярню для леді та джентльменів «Працьовита Бджілка», де пропонували «смажені на грилі вафлі й гарячі пироги, у будь-який час, і ваші улюблені гарячі сендвічі, що подаються з найкращою кавою в місті, хот-доги за 5 центів, домашній чилі, гамбургери, шинку, бекон, сендвічі зі швейцарським сиром, усе за 10 центів»; повз страхову компанію Віоли Крамблі «Над веселкою», що спеціалізувалася на поховальних послугах — вивіска у вікні заохочувала потенційних клієнтів «отримати все, поки молодий»; повз готель «Де Люкс» і «Кімнати для джентльменів».

Біля клубу-казино в «Масонській вежі» грудаста красуня, блискуча у своїй кукурудзяно-жовтій сатиновій сукні й лимонно-жовтому боа зі страусового пір’я, заверещала, замахнулася сумкою на прудконогого джентльмена, але промахнулася. Джентльмен засміявся. Артис теж засміявся й продовжив свій шлях. Він знав, що нарешті опинився вдома.

«Слеґтаун ньюз»

Розділ «Усілякі дрібнички» (новини чорних кварталів Бірмінгема) містера Мільтона Джеймса

6 травня 1937 р.

Минулої суботи ввечері містер Артис О. Піві був доправлений до лікарні «Юніверсіті Госпітел» із численними пораненнями, яких він завдав собі сам. За словами його супутниці, причиною інциденту стали намагання відкоркувати пляшку надзвичайно дорогого вина (рік і назва невідомі).

Мені лише примарилося, чи я справді бачив у нічному трамваї міс Іду Дойзер тієї ночі, коли вона завітала до клубу «Перехрестя Таксидо» в Енслі заради двох танців з Бенні Апшоу, щоб потім на його очах поїхати додому з містером Дж. Т. Вільямзом?

Радий повідомити, що в кожному популярному оркестрі країни є двоє-троє хлопців з Бірмінгема, і це завдяки винятковій музичній освіті, наданій нашим любим професором Фессом Вотлі. Наших людей добре приймають на музичній сцені. І не забуваємо, що наш старий друг Кеб Келловей збирається вшанувати наше магічне місто своєю присутністю.

Цього тижня в «Театрі пустощів» на нас чекають чудові розваги…

Понеділок — четвер: 5-зіркова програма

«Гавриїл ХХ століття» Ерскін Гокінз

у виставі

«ШИНКА З ПЕРЦЕМ»

ТАКОЖ:

УСІ ДОСЯГНЕННЯ КОЛЬОРОВИХ СПОРТСМЕНІВ

В ОДНОМУ ОГЛЯДІ

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

2 березня 1986 р.

Поїдаючи дерев’яною ложечкою порцію ванільного морозива, місіс Тредґуд ділилася з Евелін спогадами про Велику депресію…

— Чимало людей померло з тієї чи іншої причини. Удар був дуже тяжким. Особливо по чорних, у яких ніколи не було багато в кишені. Сипсі казала, що половина населення Трутвілля замерзла б на смерть або сконала б від голоду, якби не Залізничний Білл.

Це ім’я Евелін чула вперше.

— Хто такий Залізничний Білл?

Місіс Тредґуд мовби здивувалася:

— Хіба я ніколи не розповідала вам про Залізничного Білла?

— Та наче ні.

— О, то був відомий злодій. Кажуть, він був чорний чоловік, що прокрадався на потяги урядового забезпечення і вночі скидав із них їжу та вугілля. А на світанку чорні, які мешкали уздовж колій, приходили і все підбирали, тікаючи з тим крамом якнайшвидше.

Не думаю, що вони коли-небудь спромоглися його впіймати… ба навіть з’ясувати, хто саме це був… Ґрейді Кілґор, залізничний детектив і друг Іджі, унадився щодня заходити до кафе. Коли Іджі сміялася: «Кажуть, Залізничний Білл досі на волі. Що з вами, хлопці?» — він просто казився від люті. Здається, вони в різний час кинули на ті потяги ще двадцятеро людей і пропонували довічний безкоштовний проїзд залізницею «Ел енд Ен Рейлроуд» будь-кому в обмін на інформацію про злочинця. Але ніхто цього не зробив. Через цього Білла Іджі просто задражнила Ґрейді до смерті. Але вони завжди залишалися добрими друзями. Він був членом клубу «Маринований огірок»…

— Якого-якого клубу?

Місіс Тредґуд засміялася.

— Клубу «Маринований огірок». Цього божевільного збіговиська, яке започаткувала Іджі разом із Ґрейді й Джеком Баттсом.

— Що це за клуб?

— Ну, вони називали це клубом сніданку й розмов, але насправді то була зграя наброду, який Іджі мала за друзів і збирала всіх разом. Вона, і хтось із залізничних робітників, і Єва Бейтс, і Смоукі Відлюдько. По суті, усе, що вони робили, це дудлили віскі та вигадували небилиці. Дивилися прямо у вічі й брехали, коли краще було правду казати.

То була їхня улюблена розвага — плести побрехеньки. До того ж божевільні побрехеньки. Якось повертається Рут із церкви, а Іджі саме сидить зі своєю компанією. І каже: «Рут, ти тільки не засмучуйся, але, поки тебе не було, Кукса проковтнув двадцятидвокаліберну кулю».

Рут уже було розхвилювалася, аж тут Іджі продовжила: «Не хвилюйся, з ним усе гаразд. Я щойно відвела його до Дока Гедлі, він дав йому півпляшки касторової олії і сказав, що його можна забирати додому, головне — бути обережними і ні в кого з нього не цілитися».

Евелін засміялася. Місіс Тредґуд сказала:

— Ось, можете собі уявити, наскільки Рут була не в захваті від цього клубу. Що ж до Іджі, то вона була в них президентом і завжди скликала таємні наради. Щоправда, Клео казав,