Стівен Кінг - Кінець зміни

що не підозрюючи, десь відходили. Спочатку він використовував «Річ 2» для дрібних крадіжок: відмикав автомобілі й перевіряв там наявність готівки та інших цінностей. Потім у його мозку поступово почала формуватися ідея в’їхати в натовп на великій машині (а також фантазії про вбивство президента чи, може, якої-небудь понтової кінозірки). «Річчю 2» він відмикнув «мерседес» Олівії Трелоні і знайшов запасний ключ у бардачку.

Цій машині він дав спокій, запам’ятавши на майбутнє, де лежить запасний ключ. Невдовзі темні сили немовби почули його бажання — і він прочитав у газеті про ярмарок вакансій 10 квітня в центрі.

Очікувалося, що прийдуть тисячі людей.

Після того як він став працювати в «Кіберпатрулі» при «Discount Electronix» і отримав змогу дешево купувати запчастини, Брейді у своєму підвалі з’єднав сім списаних ноутбуків. Він рідко користувався більш ніж одним за раз, але йому подобався вигляд майстерні: щось ніби декорації до науково-фантастичного фільму, до якогось епізоду «Star Trek». Зібрав він і систему, яка активувалася за допомогою голосу, — задовго до того, як «Apple» зробила зіркою подібну програмку під назвою «Siri».

Але знов-таки, згаяв день, втратив долар.

Чи, у цьому разі, кілька мільярдів.

У такій ситуації кому б не схотілося порішити кілька тисяч людей?

У центрі він убив тільки вісьмох (не рахуючи поранених: декого він добряче обробив), а от на тому рок-концерті справді можна було б знищити й тисячі. Його запам’ятають назавжди. Але перш ніж він зміг натиснути кнопку, яка б випустила до самої стелі реактивний фатальний фонтан кульок для підшипників, калічачи й відриваючи голови сотням дівчат-підлітків, які лементуватимуть, верещатимуть (не кажучи вже про їхніх товстих і гіпертурботливих матусь), — хтось вимкнув йому електрику.

Оця частина його пам’яті стерлася, здається, назавжди, але пам’ятати він необхідності не мав. Це могла зробити лише одна людина — Керміт Вільям Ходжес. Ходжес мав би вчинити самогубство, як місіс Олівія Трелоні, план був такий, але якось він уник і цього, і вибухівки, яку Брейді прилаштував йому в машині. Старий детектив на пенсії прийшов на той концерт і зупинив його, Брейді, за кілька секунд до безсмертя!

Бум, бум — твоє світло згасло.

Ангеле, ангеле, вниз летиш.[24]

Збіги обставин бувають страшенно примхливими, і сталося так, що Брейді до лікарні Кайнера везла бригада «швидкої» номер 23 — з депо на Пожежній, 3. Роба Мартіна тоді там не було — він їздив у відрядження до Афганістану за рахунок уряду США, — а от Джейсон Репсіс був у тій машині й намагався зберегти Брейді життя, поки «швидка» мчала до лікарні. Якби хтось пропонував закластися, чи Брейді виживе, Джейсон поставив би на те, що він помре. Молодик відчайдушно чіплявся за життя. Частота серцебиття в нього була 175, тиск то підіймався, то падав. Але він іще залишався серед живих, коли машина номер 23 прибула до Кайнера.

Там його оглянув лікар Еморі Вінстон, старий спеціаліст у «латально-зашивальному» відділенні лікарні, яке дехто з ветеранів прозивав «Суботній клуб ножа і пістолета». Вінстон схопив за шкірку студента-практиканта, який сновигав лікарнею, балакаючи з медсестрами. Лікар покликав його нашвидку оцінити стан нового пацієнта. Студент повідомив: рефлекси пригнічені, розширена й нерухома ліва зіниця, позитивний рефлекс Бабінського на правій нозі.

— Що це означає? — спитав Вінстон.

— Означає, що в нього непоправне ушкодження мозку, — відказав студент. — Овоч.

— Дуже добре, можна з тебе буде лікаря зробити. Прогноз?

— Помре до ранку.

— Мабуть, ти маєш рацію, — сказав Вінстон. — Сподіваюся, бо від такого він ніколи вже не одужає. Але все-таки зробимо йому томографію.

— Навіщо?

— Бо така інструкція, синку. Та й цікаво мені подивитися, наскільки в нього там усе пошкоджено при тому, що він іще живий.

Іще живий він лишався і через сім годин, коли лікар Анну Сінгх із умілою допомогою Фелікса Бабіно зробив краніотомію й усунув величезний згусток крові, який тиснув на мозок Брейді і щохвилини збільшував пошкодження, душачи божественні клітини мільйонами. Коли операцію було скінчено, Бабіно звернувся до Сінгха і простягнув йому руку в закривавленій рукавичці.

— Це, — мовив він, — було просто дивовижно!

Сінгх потис руку Бабіно, але зі скромною посмішкою.

— Це була звичайна річ, — відказав він. — Я тисячу разів таке робив. Ну… разів із двісті. А справді дивовижна конституція пацієнта. Просто не віриться, що він пережив операцію. Цей придурок такі травми отримав… — Сінгх похитав головою. — Ой-йо-йо.

— Але ж ти знаєш, мабуть, що він хотів накоїти?

— Так, мені розповіли. Тероризм гігантських масштабів. Якийсь час він, мабуть, поживе, судити його за злочин так ніколи й не будуть, а помре — то невелика втрата.

Із цією думкою доктор Бабіно почав колоти Брейді — який іще не перебував у стані мозкової смерті, але був близький до того — експериментальні ліки, які він називав «церебелін» (власне, тільки в думці: на практиці препарат мав просто шестизначний номер), на додачу до потрібного за інструкцією кисню, діуретиків, протисудомних і стероїдів. Експериментальний препарат 649558 на тваринах показував багатообіцяльні результати, але завдяки сваркам бюрократів, які видають інструкції, до дослідів на людях залишалося ще багато років. Цей препарат розробили в болівійській нейрологічній лабораторії, і це додавало мороки. Коли почнуться випробування цих ліків на людях (якщо на них узагалі дадуть дозвіл), Бабіно вже житиме на Флориді у фешенебельному закритому мікрорайоні, якщо буде так, як мріє його жінка. І нудьгуватиме до сліз.

А тут відкривалася можливість побачити результати, поки він іще активно зайнятий дослідженнями з нейрології. Якщо в нього щось вдасться, то десь попереду цілком можна уявити Нобелівську премію з медицини. А поганої сторони в цієї справи взагалі немає, якщо він триматиме результати при собі до часу, поки дадуть добро на випробування на людях. Цей чоловік — дегенерат-убивця, він у кожному разі вже не отямиться. А коли якимось дивом це усе ж станеться, то свідомість у нього буде в кращому разі в такому сутінковому стані, як у пацієнта з хворобою Альцгеймера в запущеній стадії. І навіть це стане дивовижним результатом.

Можливо, ви допомагаєте комусь, хто буде після вас, містере Хартсфілде, звертався він до свого коматозника. Зробите чайну ложечку добра замість лопати зла. А якщо у вас буде негативна реакція? Може, у вас узагалі мозкова діяльність зійде нанівець (до чого вам недалеко), може, ви навіть загинете замість того, щоб продемонструвати покращення мозкової функції?

Невелика втрата. І для тебе, і, звичайно, для твоєї сім’ї — адже ти її все одно не маєш.

Та й для світу теж: світ тільки зрадіє, що