Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Розділ 26 : “Коли мовчать слова — говорить тіло”

Його погляд став глибшим, темнішим. У ньому вже не було сумнівів — лише бажання. Не грубе, не нав’язливе, а справжнє, пристрасне й стримане водночас. Так дивиться чоловік, який нарешті дозволив собі відчути.

Ніка тремтіла, але не від страху. Вона дивилась йому в очі, як у безодню, і сама зробила півкроку назустріч. Це був мовчазний дозвіл. Вона не хотіла думати. Вперше за довгий час — просто бути, просто жити, просто… відчувати.

Адріан ніжно торкнувся її шиї губами. Від його дотику по шкірі пробігли мурахи. Руки м'яко обійняли її талію, притиснули до себе. Їхні подихи сплелися в єдиний, серця билися в унісон.

Він розстібнув гудзик на її сорочці, не поспішаючи, наче боявся втратити момент. Ніка заплющила очі й віддала себе відчуттям — його дотикам, запаху, теплу рук, які змушували серце битися шалено. Її пальці знайшли край його сорочки, вона притиснулась ближче, вперше забувши про всі рани.

Вони більше не говорили. У цьому нічному мовчанні було все: біль, якого було занадто багато, й туга за справжнім дотиком, і страх зробити крок — але ще більше бажання його зробити.

Адріан

Її тіло тремтіло в моїх руках, як тонкий листок у вітрі. Я відчував, як гарячі хвилі бажання пробігають крізь нас обох, сплітаючись у щось більше, ніж просто фізичне тяжіння. Її подих ставав частішим, губи — солодкі й м’які, мов мед.

Я обережно поклав її на постіль, не зводячи очей. Хотів, щоб вона бачила — я не просто бажаю її. Я відчуваю її. Розумію. Ціную. Її погляд зустрів мій, у ньому тремтіла довіра й щось глибше — жага бути нарешті почутою, прийнятою, коханою.

 Пальці ковзали шкірою, ніжно, ледь торкаючись, змушуючи її здригатися. Її тіло було справжнім витвором мистецтва — тепле, тендітне, чуттєве. Я схилився до неї, вкриваючи шию поцілунками, які повільно спускалися нижче, викликаючи в неї тихий стогін.

— Адріане… — прошепотіла вона, злегка притискаючись до мене, немов хотіла впевнитися, що ця ніч — не сон.

Мої руки ковзали її талією, стегнами, кожен дотик був мов молитва. Ми повільно роздягали одне одного, оголюючи не лише тіла, а й душі. Коли я ввійшов у неї — обережно, з трепетом — вона притиснулася до мене, обіймаючи так міцно, мов боялася, що я зникну. Наші тіла зливалися в одному ритмі — ритмі довіри, ніжності, пристрасті.

Я ловив кожен її стогін, кожен подих. Вона не стримувалась, і це зводило мене з розуму — вона відкрилась мені повністю. Я вивчав її шкіру вустами, губився в її шепоті, відчував, як її пальці ковзають по моїй спині, залишаючи сліди, мов від полум’я.

Ми втрачали час. Було тільки “тут і зараз”. Її ім’я злітало з моїх вуст, мов молитва. А коли вона вигнулася в екстазі, а її нігті вп’ялися в мої плечі — я розчинився в ній остаточно. Ми досягли вершини разом — у єдності, яку не зруйнує жоден ранок.

Після — тиша. Вона лежала поруч, голова на моїх грудях, пальці ковзали по моїй шкірі. Її подих заспокоївся. Я погладжував її волосся, не відпускаючи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍