Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

коли більше його взнають, то не вірять у почуті від нього історії. Розуміють, що зять не знає азів економіки чи не хоче зрозуміти очевидного: у бізнесі важливий лише чистий прибуток. Можна заробити багато грошей, але всі гроші віддати за взятий в борг товар, за банківські кредити для бізнесу, на зарплати найманих працівників, на оплату оренди, на хабарі, а то ще й на сплату податків, коли це не кримінал чи тіньова економіка. Часто комерсант, коли розрахується за все першочергове, то лишається з купою боргів. Зять перетворив свій бізнес на суцільні хвастощі, якусь благодійність, фінансову допомогу тим, хто шукає роботу й здає офісні приміщення в оренду, тож усі зароблені гроші відразу витрачав на утримання своєї комерції. Я якось спробував йому це все пояснити, але зять сприйняв це як образу. Розумів, що я натякаю на те, що у Києві він знаходився на утриманні моєї доньки та своєї мами, яка теж якось не витримала та запитала:

-А де ж ці мільйони?

Та зять так на неї глянув та заскрипів зубами, що мама перевела мову на іншу тему. Щоб справити ще більше враження на співрозмовників, зять обов’язково мимохідь згадає і про своє знайомство з бізнесменом, який після того, як украв 150 мільйонів доларів, приходив в Києві у майстерню зятя ремонтувати свій мобільний телефон і зятя було запрошено на його похорон. Чим зять не новий барон Мюнхгаузен! Пізніше з’ясувалося, що зять просто чув про такого шахрая від знайомого брехуна - англійця.

Бідолашний тужить за Києвом, де був підприємцем, зображав з себе «великого бізнесмена» та для солідності винаймав три кімнати під офіси. Зять усі гроші, зароблені у своєму бізнесі з ремонту мобільних телефонів, витрачав на сплату податків, оренди та зарплати найманим співробітникам. Зять коштом грошей дружини їв, одягався, оплачував комунальні послуги й поїздки на відпочинок. Бізнес заради хвастощів і престижу! Був неймовірно щасливий від того, що є власником бізнесу. Та в Україні будь – хто може стати власником бізнесу; можна відкрити свій бізнес, навіть, в онлайн - режимі. Тут пишатися і хвастатися потрібно Україною, в якій так легко відкрити свою справу, а не тим, що ти для престижу та хвастощів відкрив бізнес і не знаєш що з ним робити або займаєшся підприємництвом собі на збиток.

У Києві зять спав до обіду, приїздив в офіс і читав проповіді хитрим підлеглим, які розбиралися в ремонтах краще за нього, терпіли недалекого боса та усіляко йому підігравали, щоб приховувати від нього частину лівих заробітків у робочий час. Один з улюблених фокусів зятя, щоб зіпсувати домашнім настрій – не вітатися зранку та не відповідати на ранкові привітання. Коли він застосовував такий фокус і в офісі в Києві, то я розумію, що відчували його підлеглі. Не розуміли в чому справа. Чи, бува, великий бос не здогадався про їх ліві заробітки на роботі? У зятя була велика плинність кадрів, бо співробітники при першій же нагоді намагалися накивати п’ятами від його проповідей. Зять простий і довірливий. Йому хочеться, щоб усі люди довкола були ідеальними. Не розумів, коли комерсанти та співробітники в Україні його дурили та використовували.

Як і будь-яка 12-річна дитина, яка надивилася не дуже розумних фільмів, зять надзвичайно полюбляє круті фрази та вчинки, як у кінобойовиках. Якось у «фудбанку» нам надавали якихось екзотичних чи то фруктів, чи то овочів, а ми посоромилися розпитати, як їх готувати та їсти. Моя дружина по своїй простоті і наївності без ніяких задніх думок звернулася до зятя з проханням порадити, що з ними робити.

-Зараз покажу, - спокійно сказав зять, відкрив двері і швиргонув їх у сніг.

Це все дуже виглядало як епізод з кінофільму про крутих перців. Непідготовлений експромт – то як раз одна з тих рис зятя, завдяки якій його запам’ятовують і виділяють з людської маси. Це родзинка його поведінки, яку не забудеш. Коли самовпевнений зять, хай і безпідставно, запідозрить вас, що ви натякаєте на його некомпетентність, то вмить стає агресивним і жорстоким, схильним до крайнощів. Того вечора їли одну картоплю, але не наважилися піти розгрібати сніг та збирати розкидану їжу, щоб не бісити зятя. Його спонтанні рішення, імпульсивність, відсутність планування та розрахунку призводить до втрати грошей і чергової роботи. Не порахував переїзд, не підготувався до нього та в останній день купив у 3 рази дорожче меблі, матраци та багато чого в зовсім порожнє житло, хоча усе це можна було придбати заздалегідь, ще коли підписав контракт з власником будинку. Замість того, щоб вдаватися в роботу та чомусь навчитися і в чомусь розібратися кидається допомагати власнику бізнесу керувати, що завдає збитків хазяїну. Зять впевнений, що це ініціативність та, навіть, безстрашність, а насправді лише елементарна безвідповідальність та бездумність. Захотів – зробив! Навіщо думати?

Дії зятя іноді мені нагадують поведінку п’яної компанії моїх знайомих земляків: щоп’ятниці після закінчення робочого тижня добряче квасили в барі, а потім ще й ходили поплавати в приміщення з басейном, від якого в одного з них був ключ. У них уже стало традицією заходити в роздягалку, не включати світло, швидко скидати весь одяг, голяка стрімко бігти в зал і з розгону стрибати у басейн. Так зробили й того разу, але в басейні не виявилося води.

Зять любить приймати блискавичні фінансові рішення, часто невдалі, й витрачати останні гроші на своїй банківській картці. Часто бере з собою дружину й підбиває її на покупки, які обом не по кишені, але вона боїться суперечити чоловіку. В Канаді накупив уже купу різного непотребу, який тягаємо за собою з будинку в будинок. Гроші в зятя не затримуються: тільки отримує зарплату - відразу до крамниці чи сплачує рахунки. Тільки зять приїхав до Канади, то відразу за 2 тисячі доларів купив собі крутий ноутбук, щоб грати в «Танки». Щось подібне відбувалося і в Києві: якісь пройдисвіти зуміли задешево продати йому замість кухонної плитку тротуарну з майже суцільними глибокими візерунками, які неможливо відмивати. Кілька років пів тонни плитки лежали біля дверей маминої квартири, бо домашні не наважувалися пояснити зятю, що коли покладуть плитку на кухні, то це буде катастрофа.       Планування – то не для зятя. Живе сьогоднішнім днем, не розуміє, що його нинішня поведінка впливає на те, що буде з ним завтра. Дитинство остаточно зникне у зятя, коли почне щось робити для свого майбутнього. А от канадці обожнюють планувати. Багато таких, хто ще в школі