Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

12 розділ

   І щойно в мене полетіла перша п'ятірка яскравих атакувальних спалахів, заплющила очі і навіть спробувала відвернутися. Але тут же встромилася носом у чиїсь груди. Магічні згустки зашипіли й розчинилися, так і не досягнувши своєї мети.

   Спочатку я боялася розплющувати очі, вірячи, що переді мною зараз стоїть ніхто інший, як Сідрік. Але якось він надто ніжно й трепетно обіймає мене за плечі та притискає до себе. Хоча, неважливо хто це, головне, що врятував мене і не дозволив іншим заподіяти шкоду. А потім раптом я усвідомила, що єдиний, кому це може бути під силу, був тільки однією людиною. Адже нових атак не було, і вся вітальня перебувала в мовчанні.

 - Ваша високість, - промовив хтось із присутніх, і я одразу ж розплющила очі. Спочатку хотіла відсторонитися, але мені цього не дозволили зробити.

 - Кіра! - рявкнув Ларіон, і коли вона вийшла вперед, я нарешті змогла вивільнитися і повернутися до решти.

 - Приношу свої вибачення. Але я просто не встигла зреагувати, і про все розповісти факультету, - вона тут же опустила винувато голову.

   І почала вдавати з себе нещасну овечку. Навіть не вірилося, що можна так майстерно і красиво брехати. Але ж усе вона прекрасно бачила, і могла зупинити напад. Але просто пустила все на самоплив, і дозволила статися тому, що, власне, і сталося.

   Мені чомусь було прикро за цей вчинок. Але, з іншого боку, я навіть і не очікувала привітного прийому. До того ж, я прийшла на територію ворожого факультету. Та й зазіхнула на найдорожче, на самого короля. От тільки він мені триста років не потрібен був, нехай забирають цілком і повністю. Я тільки рада буду цьому, чесно слово.

 - Ти ж знаєш, що я не прощаю помилок, і ти не виняток. Тож готуйся до цього, а зараз йди геть з очей, поки я ще більше не розлютився, - дівчина одразу ж помчала в невідомому напрямку. А Ларіон подивився на всіх інших і продовжив. - З цього дня, ні Венді, ні її трьох подруг, ви більше не чіпаєте. За те можете попрактикуватися в магії над рештою студентів факультету світлих, - я тут же подивилася на нього з незадоволеним поглядом, і хлопець додав. - Тільки без серйозних наслідків.

 - Але, як розуміти, що студентка факультету світлих прийшла в наше крило, і при цьому залишилася неушкодженою?

 - Ваша високість, чому ви заступаєтеся за цю дівчину?

 - Хіба світлі й темні не воюють?

   Запитання сипалися з усіх боків. Але Ларіон підняв руку, щоб припинити розмови. Потім повернув мене до себе, підняв за підборіддя і нахилився до мого обличчя. Спочатку я подумала, що він мене хоче поцілувати, і так злякалася, що навіть поворухнутися не змогла.

   Натовп перешіптувався. Хтось ішов, хтось тікав у сльозах, але у вітальню так само приходили нові студенти. Те, що вони бачили, вражало і дивувало. Та я й сама зараз так очманіла, що навіть дихати боялася.

 - Ну то що ти скажеш, щодо моєї пропозиції, бути частиною нашого факультету? Згодна належати мені й убезпечити цим своїх однокурсників? Або ж з'явилася сюди, щоб знову качати права? Зараз твоя відповідь буде вирішальним моментом, від якого залежатимуть життя інших, - тихо шепотів мені на вухо хлопець. А по тілу табуном бігали мурашки, таким хвилюючим і дивним був увесь цей момент.

 - Я прийшла сюди, щоб попросити тебе зупинитися, і не шкодити нашому факультету, - чесно зізналася я.

   Ми дивилися одне одному в очі, і я розуміла, що зараз у владі чудовиська, яке може мене знищити всього одним рухом руки. Але чомусь усередині вірила, що цього ніколи не станеться. Адже я потрібна йому, дуже потрібна, і знати б ще для чого.

 - Розходьтеся, у вас сьогодні вільний від перевірок день, - усе ще нависаючи наді мною, промовив Ларіон.

   І всі присутні розбрелися хто куди. Вітальня вже за хвилину була повністю вільною, поринаючи в тишу і спокій. А я, щойно отримала свободу, одразу ж відійшла вбік. Бігти було нікуди, бо високий і широкоплечий король ворожого факультету стояв просто посередині коридору.

 - Для чого ти все це робиш? Чого хочеш добитися від мене, і чому завдаєш стільки проблем?

   Я дивилася на симпатичного, зарозумілого і владного хлопця, але абсолютно нічого не розуміла. Його кожен день, кожен момент, оточує стільки видатних і багатих красунь. Але він чомусь причепився саме до мене. І поводиться так, ніби ми вже давно знайомі, а мені просто з якоїсь причини пам'ять відшибло.

 - Мені потрібна ти, дівчина, яка все життя належала тільки мені. І була народжена для того, щоб стати для мене супутницею по життю. Зараз, можливо, ти абсолютно нічого не розумієш, і те, що відбувається, може здаватися цілковитою дикістю. Але коли все стане на свої місця, ти зрозумієш, що ми були створені одне для одного. І що порізно не зможемо існувати.

   Ларіон підійшов до мене, повільно, але впевнено. Доторкнувся до волосся, потім провів пальцями по щоці, і навіть великим пальцем по губах. Взяв за підборіддя і трохи піднявши обличчя, сам почав нахилятися. У його очах клубочилася темрява, у ній мерехтіли блискавки, зачаровуючи й водночас насторожуючи.

 - А що, якщо ти мені не потрібен? - раптово поцікавилася в нього, змушуючи зупинитися. - Що, якщо я не бажаю навчатися на вашому факультеті й належати тобі? Примусиш проти волі? Змусиш танцювати під свою дудку? - я запитально підняла брову.

 - А що, якщо я поверну ті спогади, які тебе змусили забути? Що, якщо звичний для тебе світ завалиться, відкриваючи розуму забуте? Що, якщо ненависть виявиться коханням, яке ти так завзято намагаєшся не сприймати?

 - Слухай, я, звісно, розумію, що жіноча увага тобі запаморочила голову, і ти вважаєш, що всі повинні перед тобою мліти. Але я не така, як інші, і ноги в мене не підкошуються, - я збрехала, адже зараз будь-якої миті могла впасти тільки від одного його погляду. Але намагалася всіма силами виглядати серйозною і непохитною. - Намагаєшся всіма можливими шляхами добитися мене, підпорядкувати, зробити своєю. От тільки навіть не припускаєш моменту, що це тільки відштовхує.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍