Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

- Король факультету темних пішов у наступ. І якщо його не зупинити, то тут ні Сідрік не допоможе, ні декани наших факультетів. Остання така міжфакультетська війна королів закінчилася дуже плачевно. Багато хто постраждав, багато хто віддав богам душу. Але зараз королі значно сильніші за попередніх, усе може виявитися значно страшнішим за те, що було тоді, - Вімла сіла на край ліжка і замислилася.

- Чи варто боротися проти непосильного ворога і жертвувати іншими? Все одно рано чи пізно доведеться підкоритися, або ж і далі дивитися, як гинуть друзі. Як мучаться однокурсники, і як радіє той, хто все одно отримає бажане, - видихнула Сунра.

- Дівчата, ну ви що, пропонуєте здатися Ларіону і танцювати під його дудку? - трохи сторопіла Ріна. - Думаєте, він буде вбивати заради досягнення своєї мети? Думаєте, деканат дозволить гинути студентам? Адже ми живемо в сучасному світі, адже ми...

- Ви маєте рацію, він не зупиниться. Усе, що було до, це просто демонстрація сили і своїх можливостей. І щоб у підсумку я не опинилася винною в чиїйсь загибелі, доведеться здатися. Але мені здається, що навіть тут можна знайти якусь лазівку, - я піднялася і попрямувала до дверей.

- Лазівку? Яку лазівку? - тут же підскочила до мене Ріна.

- Якщо я можу торкатися всіх карт і навіть використовувати їх, значить і вибір факультету має залишатися за мною. Потрібно, щоб ви пошукали щось про це в книгах. А я поки що спробую припинити це все на корені, інакше може бути пізно. Цей ненормальний просто оголосить причини своїх вчинків, і в мене можуть з'явитися серйозні проблеми. Тож треба діяти одразу, - але щойно вийшла в коридор, як побачила, що постраждалу студентку намагаються підняти.

  Сідрік теж уже був тут, і якось дивно подивився на мене. А потім узяв дівчину на руки й кудись поніс. Я ж пішла слідом за ними, от тільки звернула перед головним виходом і спустилася кам'яними сходами на поверх темних.

  Серце шалено тріпотіло в грудях, у голову лізли найрізноманітніші думки, але я розуміла, що якщо не зроблю цього, тоді багато хто постраждає. І ось, коли вже стояла перед темною аркою, зробила крок уперед, відчуваючи як магія поколює мою шкіру. Але ж пропустила, не вдарила і не поранила, а значить, визнала свого студента.

   І коли опинилася у вітальні, де зараз перебувало багато студентів, тут же привернула до себе всю увагу. Ось тільки замість привітань, на мене направили понад два десятки атакувальних карт.

  Серед цих студентів була Кіра, і вона ж знала про те, що трапилося, але продовжувала мовчати. Весело, однак виходить, адже я навіть втекти не встигну, та й Ларіона ніде немає. І що ж тепер робити?