Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

угоду. Автосалон не висуватиме звинувачень, але тобі доведеться погодитися ходити в школу-інтернат у Неваді. Вони спеціалізуються на проблемах... на підлітках з проблемами.

— От чим я є, — протремтів її голос. — Проблемою.

— Пайпер... ти обіцяла старатися. Ти розчарувала мене. Я не знаю, що ще можу зробити.

— Та що завгодно! Тільки зроби це сам! Без Джейн. Ти не можеш просто взяти й відіслати мене.

Тато опустив очі на кошик для пікніка. Його сандвіч лежав непочатий на клаптику золотистої фольги. Вони планували займатися серфінгом аж до заходу сонця. Тепер усе було зіпсовано.

Пайпер не могла повірити, що він поступиться Джейн. Тільки не цього разу. Не в чомусь настільки серйозному, як школа-інтернат.

— Поговори з нею, — сказав тато. — Дізнаєшся подробиці.

— Тату...

Він відвернувся, втупив очі в океан, наче бачив аж до самої Країни привидів. Пайпер пообіцяла собі, що не заплаче. Вона попрямувала через пляж до Джейн, яка холодно посміхнулась і показала квиток на літак. Як завжди, вона вже про все подбала. Пайпер була лише черговою проблемою дня, яку Джейн тепер могла викреслити зі списку.

Сон Пайпер змінився.

Вона вночі стояла на вершині гори. Знизу мерехтіли міські вогні. Перед нею палало багаття. Пурпурове полум’я, здавалось, давало більше тіні, ніж світла, але жар був таким сильним, що її одяг парував.

— Це друге попередження, — прогримів голос, настільки потужний, що струснув землю. Пайпер уже чула його в снах. Вона намагалася запевнити себе, що він був не таким лячним, як вона пригадувала, але він виявився ще страшнішим.

За вогнищем у темряві окреслилося величезне обличчя. Здавалось, що воно літає над вогнем, але Пайпер була впевнена, що воно є частиною гігантського тіла. Грубі риси, наче висічені з каменю. Ледве можна було прийняти це обличчя за живе, коли б не пронизливі безбарвні очі, схожі на необроблені алмази, і жахливі дреди, у які вплетені людські кістки. Обличчя посміхнулось, і Пайпер здригнулася.

— Зробиш, що тобі скажуть, — сказав велетень. — Вирушиш на завдання. Виконаєш наш наказ — і зможеш піти живою. Інакше...

Він вказав на вогонь. Там висів непритомний батько Пайпер, прив’язаний до стовпа.

Вона спробувала крикнути. Хотіла покликати тата і змусити велетня його відпустити, але голос не слухався.

— Я буду спостерігати, — сказав велетень. — Служи мені, і ви обидва вцілієте. Даю слово Енкелада. Підведеш... що ж, я спав протягом тисячоліття, юна напівбогине. Я вельми зголоднів. Підведеш, і я добре пообідаю.

Велетень зареготав. Земля затремтіла. Під ногами Пайпер утворилася тріщина, і дівчина впала в темряву.

Вона прокинулась із таким відчуттям, наче на ній станцювала ірландська трупа з чечітки. Груди боліли, і ледве вдавалося дихати. Вона потягнулася до піхов кинджала, який дала Аннабет, і стиснула їх у долоні. Катоптріс, зброя Єлени Троянської.

Отже, Табір напівкровок не був сном.

— Як почуваєшся? — запитав хтось.

Пайпер спробувала зосередитися. Вона лежала в ліжку з білою завісою з одного боку, такому самому як у шкільному медпункті. Поряд сиділа рудоволоса дівчина, Рейчел Дер. На стіні був плакат із мальованим са- тиром (він підозріло нагадував тренера Хеджа), у котрого з рота стирчав термометр. Підпис мовив: «Не дай хворобі зламати тобі роги!»

— Де... — Пайпер не договорила, побачивши у дверях цього хлопця.

Він був схожий на звичайного каліфорнійського чолов’ягу-серфінгіста — м’язистий і засмаглий, з білявим волоссям, одягнений у шорти й футболку. Але по всьому тілу він мав сотні синіх очей — на руках, ногах і на обличчі. Очі були навіть на ступнях. Вони витріщалися на неї з-під ремінців його сандалій.

— Це Аргус, — сказала Рейчел, — голова служби безпеки. Він тут стежить за всім... так би мовити.

Аргус кивнув. Око на його підборідді підморгнуло.

— Де... — знову спробувала Пайпер, але рот був наче набитий бавовною.

— Ти у Великому Будинку, — відповіла Рейчел. — В управлінні табором. Ми принесли тебе сюди, коли ти ослабла.

— Ти схопила мене, — пригадала Пайпер. — Голос Гери...

— Мені так прикро через це, — сказала Рейчел. — Чесне слово, те захоплення свідомості — не моя ідея. Хірон зцілив тебе нектаром...

— Нектаром?

— Напій богів. У незначній кількості він зцілює напівбогів, якщо не... е-е... обертає на попіл.

— О! Цікаво.

Рейчел нахилилась уперед.

— Ти пам’ятаєш видіння?

На мить Пайпер жахнулася, вирішивши, що Рейчел має на увазі сон з велетнем. Але потім вона збагнула, що дівчина говорить про те, що сталося в будиночку Гери.

— З богинею щось трапилося, — відповіла Пайпер. — Вона наказала мені звільнити її, наче вона потрапила в пастку. І згадувала землю, що поглине нас, і когось вогняного, а ще щось про сонцестояння.

Аргус, який стояв у куті, видав лункий грудний звук.

Усі його повіки одночасно затріпотіли.

— Гера створила Аргуса, — пояснила Рейчел. — Він стає дуже вразливим, коли справа стосується її безпеки. Ми намагаємось утримувати його від плачу, тому що в останній раз, коли це трапилося... ну, це спричинило ту ще повінь.

Аргус шмигнув носом. Схопив жменю серветок «Клінекс» зі столу й почав прикладати їх до очей по всьому тілу.

— Отже... — Пайпер намагалася не витріщатися на Аргуса, який витирав сльози зі своїх ліктів. — Що сталося з Герою?

— Точно не знаємо, — відповіла Рейчел. — Аннабет і Джейсон приходили до тебе, до речі. Джейсон не хотів тебе залишати, але Аннабет спало на думку дещо, здатне відновити його спогади.

— Це... це чудово.

Джейсон приходив до неї? Шкода, що вона тоді була непритомною. Але що буде, коли він поверне свої спогади? Пайпер досі не полишала надії, що вони дійсно знали одне одного. Їй не хотілося, щоб їхні стосунки виявилися лише витівкою Туману.

«Опустись нарешті з небес, — сказала вона собі. — Якщо ти збираєшся рятувати тата, то не має жодного значення, подобаєшся ти Джейсону чи ні. Зрештою він тебе зненавидить. Як і всі в цьому місці».

Пайпер опустила очі на парадний кинджал, що висів на боку. Аннабет говорила, що він був символом влади й високого