MiraLissa - Там, де закінчуються маски , MiraLissa

Крістал підвела очі:

— Я… не знаю, чи витримаю, якщо все так і далі…

Влад кивнув.

— Ти витримаєш. Тому що вже стоїш. А страх… він буде завжди. Але з досвідом ти навчишся не тікати, а використовувати його. Тепер відпочинь. Завтра буде новий день. І нова реальність.

Макс підморгнув:

— А ще вранці я знову змушу тебе бігати залом.

— Це, мабуть, і є справжній жах, — пробурмотіла Крістал, дозволивши собі ледь усміхнутись.

Вони залишили її саму. Але цього разу — в кімнаті вже не було страху, який паралізує. Був страх — той, що змушує діяти. І усвідомлення: вона змінилася.

Назад шляху вже точно немає.

Ранок після ініціації

Проміння ранкового сонця лише починало пробиватися крізь важкі штори, коли Крістал розплющила очі. Її тіло ще пам’ятало вчорашнє напруження, але в голові — несподіваний спокій.

Все змінилося. Але я все ще тут.

Вона повільно піднялася з ліжка. Одяг, у якому вона пройшла ініціацію, охайно висів на спинці стільця — чорна форма, яка тепер належала їй не як учениці, а як помічниці наставників. На зап’ясті — темна пов’язка з символом, який не світився, але ніби пульсував в унісон з її власною силою.

Крістал вдяглась, зачесалась і перевірила час. Без кількох хвилин восьма. Вона встигала. Цього разу — встигну, подумала з твердістю.

Вийшовши з кімнати, вона майже відразу натрапила на Макса, який вже чекав на неї в коридорі, притулившись до стіни, з чашкою кави в руках.

— Ну що, вчасно. Вже прогрес, — прокоментував він, окинувши її поглядом. — Чорне тобі пасує.

— Тепер, здається, доведеться звикати до цього стилю.

— Звикнеш. А тепер — до Влада. Сьогодні твій перший офіційний день. Паперова каторга, підписи, перевірки, інструктаж. Повний набір дорослого життя.

— Як захопливо, — буркнула вона. — Може, краще повернемось до випробувань і темної магії?

— Це ти ще не бачила архів. Ото справжнє випробування, — він підморгнув і махнув головою, запрошуючи йти.

Вони рушили знайомим коридором до кабінету Влада. Повз них проходили учні — хтось кидав погляди із захопленням, хтось із настороженістю. Вчорашній вечір уже розлетівся замком шепотом.

Перед дверима Крістал зупинилась, вдихнула глибше.

— Готова? — запитав Макс.

— А хіба хтось коли-небудь буває повністю готовий?

— Добра відповідь. Заходь.

Влад чекав за столом, як завжди зібраний і спокійний. Поруч лежала тонка папка.

— Сідай, Крістал. Сьогодні ти починаєш свій шлях по-справжньому.

Інструктаж у кабінеті

Влад не одразу підвів погляд, переглядаючи якісь записи. Макс мовчки оперся на шафу неподалік, даючи зрозуміти, що це — серйозний момент.

— Отже, — почав Влад, не підвищуючи голосу. — Вчорашній вечір ти пройшла гідно. Це не був іспит. Це було сито. І ти — пройшла крізь нього. Але тепер… твоя відповідальність більша, ніж ти думаєш.

Крістал кивнула, тримаючись спокійно, хоч всередині щось стискалось. Слова Влада мали вагу — кожне.

— З цього моменту ти не просто учениця, — продовжив він. — Ти частина структури. Тебе бачитимуть, тебе питатимуть, тебе наслідуватимуть. Твої дії впливатимуть на інших. І так, — додав він, глянувши на неї поверх аркушів, — я знаю, ти не просила цього. Але саме тому — ти потрібна.

— Я зрозуміла, — тихо відповіла Крістал.

— Добре. Тепер до практики. — Він поклав перед нею папку з тонкими маркуваннями. — Ось перший блок твоїх обов’язків: супровід молодших учнів, участь у тактичних тренуваннях, ведення щоденника виконання завдань, присутність на засіданнях радників — якщо тебе викличуть. І, звісно, підтримка бойової форми. Макс і Розі за це відповідають.

— І ще, — втрутився Макс, — якщо скажеш хоч раз «я не знала», я особисто примушу тебе виписувати архіви вручну пір’їнкою. Тиждень.

— Я вже відчуваю, що моє життя наповнилось сенсом, — пробурмотіла Крістал.

Влад усміхнувся куточками губ, але серйозність зникла лише на мить.

— І останнє. Деякі речі ми не пишемо на папері. І деякі завдання приходять не через папку, а через… обставини. Сьогодні після обіду буде таке одне. Справжнє.

Крістал напружилась.

— Сама?

— Ні. Ти підеш з Максом. І ти дізнаєшся, чому ініціація — це лише перший крок.

Перше завдання

Після обіду Макс чекав її біля входу до північної галереї. Виглядав звично спокійним — трохи занадто. У руці тримав невеликий амулет, що ледве світився блакитним вогнем.

— Готова до свого першого дорослого дня в якості… скажімо так, повноцінної учасниці процесів? — запитав з тією самою усмішкою, що завжди передбачала щось підозріле.

— Якщо сказати «ні» ще можна відмовитись?

— Можна. Але тоді я скажу Владу, що твоя ініціація була просто мініатюрне фаєр-шоу, — підморгнув Макс і простягнув їй другу частину амулета. — Тримай. Нас чекає «об’єкт під спостереженням». Його енергія нестабільна. І, як думає Влад, ця нестабільність… схожа на твою.

— О, прекрасно. Це завжди хотілося почути про свою першу місію.

Вони вийшли за межі внутрішнього подвір’я, проминули залиту м’яким світлом арку, і занурилися в напівтемні коридори підземного рівня. Чим далі, тим прохолодніше й тихіше ставало. Навіть кроки Макса звучали глухіше.

— Ми спускаємось у підвальні зали, — пояснив він. — Колись це були лабораторії старих алхіміків. Зараз — простір для тимчасового зберігання небезпечних артефактів. А ще… тут щось прокинулось.

— Прокинулось?

— Ну… або хтось. Влад каже — енергія стара, майже ритуальна. І ми маємо перевірити, чи не зреагує на тебе.

— Клас. І як саме мені реагувати на те, що на мене щось зреагує?

— Усе просто, — сказав Макс і зупинився біля гравійованих дверей із захисним символом. — Якщо почуєш шепіт — не відповідай. Якщо побачиш світло — не йди за ним. Якщо з’явиться дзеркало — не дивися на себе.

— А якщо в мене клаустрофобія?