MiraLissa - Там, де закінчуються маски , MiraLissa

— В такому випадку — вітаю, зараз саме час її позбутись.

Він доторкнувся амулетом до печаті — двері заскреготіли і повільно відчинились.

— Після тебе, ініційована.

Крістал глибоко вдихнула… і ступила всередину.

Зал пробудження

Усередині було тихо, як у забутому світі. Повітря здавалося важчим, насиченим старими чарами. Крістал ступала обережно, вловлюючи слабкі відлуння свого дихання. Десь над головою миготіли ледь помітні вогники — наче залишки заклинань, що не до кінця згасли.

— Це він, — сказав Макс, зупинившись біля старого постаменту. — Артефакт. Камінь свідомості. Його використовували для ініціацій ще до нас із тобою.

На п’єдесталі лежав невеликий, майже прозорий кристал. Здавалось, він пульсував у такт її серцю.

— Тобі потрібно лише наблизитися. Він відреагує або ні. Якщо так — ми знатимемо, що “воно” тебе помітило. Якщо ні — просто повернемось. Без втрат. Ну, майже без.

Крістал кинула на нього скептичний погляд, але зробила крок уперед.

Щойно її долоня опинилася в кількох сантиметрах від кристалу, він спалахнув. Не яскраво, але достатньо, щоб Макс насторожився.

— Відступи, — тихо сказав він, але вона вже не могла. Щось тягнуло її вперед, всередину.

«Я бачу тебе…» — пролунав голос у її голові. Не ззовні. Просто в думках.

Очі Крістал розширились. Простір навколо змінився. Стеля зникла, стіни розчинились, вона стояла ніби в нічному лісі — і перед нею був… ВОНО.

Силует. Високий, з розмитими рисами обличчя. Очі — дві глибини, що втягують. Це не було щось зле. Але й не добре. Це було… первинне. Дике. Як сама магія.

— Хто ти?.. — прошепотіла вона.

— Ти сама. Та, що могла б бути. Та, якою ще можеш стати. Або… та, яка знищить усе.

— Ні.

— Тоді доведи. Вибір — твій.

Усе поглинуло світло. Коли вона відкрила очі — Макс тримав її за плечі.

— Крістал! Ти була в трансі. Цілу хвилину.

— Це не був просто артефакт. Це була… перевірка.

— І?

— Я думаю, я пройшла.

Макс уважно подивився на неї. А потім уперше за весь час сказав без іронії:

— Молодець. Пішли. Тепер ми маємо що доповісти Владу.

 

Повернення

Макс і Крістал вийшли із підвальних залів майже мовчки. Повітря знову здавалося звичним, але в кожному кроці Крістал було щось нове. Щось змінилось.

Макс лише раз кинув на неї погляд і коротко мовив:

— Тримайся. Влад не любить недомовленостей.

Двері до кабінету відчинилися майже самі. Влад сидів за своїм столом, але як тільки побачив їх, підвівся.

— Ви довго.

— Ми знайшли артефакт, — відповів Макс. — І активували його.

Крістал підійшла ближче, напружено тримаючи спину рівно. Її очі все ще світилися ледь вловимим відблиском. Влад помітив.

— Ти торкалась?

— Не тільки. Він… поговорив зі мною. Це було випробування. Але не зовсім як те на колі. Це було… глибше.

Влад нахилив голову, уважно її вивчаючи.

— Ти щось побачила?

— Себе. Але не таку, як є. Сильнішу. Темнішу. І… вільну. Він сказав, що це вибір. А потім — все зникло.

Влад обійшов стіл і зупинився перед нею.

— Тоді привітай себе. Ти пройшла ще одну межу. І тепер — офіційно готова до вищого рівня допуску.

Крістал зітхнула — не з полегшенням, а радше з усвідомленням ваги цього кроку.

— Це ще не кінець, правда?

— Ні, — м’яко сказав Влад. — Це тільки початок.

Він подав їй невеликий темний амулет із золотим знаком у центрі.

— Це символ допуску. Тепер він твій. І тепер ти сама відповідаєш за вибір, який зробиш.

Макс, що стояв збоку, тихо хмикнув:

— Ну що, вітаю. Тепер ти — офіційна проблема на вищому рівні.

Крістал посміхнулась. Вперше — щиро.

Реакція

 

Коли двері кабінету зачинилися за нею, Крістал залишилася стояти в коридорі. Кілька хвилин. Просто стояти. Ніби її тіло ще не усвідомило, що відбулося.

 

Офіційний допуск… вибір… символ…

 

Амулет у її долоні відчувався важчим, ніж здавався. Не через матеріал — через сенс.

 

Ще одна межа. Ще одне “я” — ближче до правди. Але до якої правди?

 

Вона не повернулась одразу до кімнати. Просто пройшлась довгими коридорами замку, вбираючи знайомі звуки, тіні, аромати. Але все здавалося трохи інакшим. Наче світ уже не був звичним — а вона сама стала іншою.

 

Я пройшла. Але що я лишила по той бік?..

 

 

 

Delete

 

Нове завдання

 

Наступного ранку Крістал вже чекала у залі, коли з’явився Влад. Він окинув її коротким поглядом, кивнув — і звернувся до всієї групи:

 

— Ви пройшли випробування. Але це не привід розслаблятися. Сьогодні ви отримаєте своє перше спільне завдання на вищому рівні.

 

Він жестом запросив до столу. На ньому — сувій з печаткою.

 

— Це місія спостереження. Артефакт, за яким ми стежили останні місяці, знову дав сигнал. Ви підете на місце, де його востаннє зафіксували. Там… відбувається щось дивне. Пропадають люди. Сліди магії нестабільні.

 

Макс, що стояв осторонь, додав:

 

— Ви будете не самі. Але головна задача — не бій. Ваша мета — розвідка, аналіз, і повернення з точними даними.

 

— І, — додав Влад, поглядом зупинившись на Крістал, — якщо артефакт виявиться активним, ви ні в якому разі не повинні намагатись його активувати знову.

 

— Чому? — обережно запитала вона.

 

— Бо цього разу він може відповісти не тобі.

 

Крістал відчула, як всередині знову затремтіла щось глибоке. Але вона лише кивнула. Вона вже знала: попереду — більше, ніж просто завдання.

Підготовка

У кімнаті, де їх зібрали, панувала напружена тиша. Лише шурхотіли сумки, клацали застібки та зрідка зітхали — надто вже багато всього потрібно було врахувати. Бойові комплекти, зілля, захисні амулети… і нерви.