Яра Крихта - Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта

І раптом коник почав рухатися. Лола стискала його ручками, і здавалося, що іграшка ожила – коник стрибав, прискакуючи назад у пісочницю, наче підкоряючись тихим спантеличеним командам Лоли. І ось він почав скакати колами, здіймаючи навколо себе маленькі хмарки піску.

– Що?.. О, ні, – Аларіон вражено завмер, розширеними очима дивлячись на те, що відбувається.

Озирнувся – наче, ніхто не помітив. Всі заклопотані своїми справами та дозвіллям.

Віолетта схопилася, її обличчя злегка зблідло. Не гаючи ані секунди, вона кинулася до Лоли, обережно, але швидко схопила дерев'яного коника, перш ніж хтось із інших дітей чи батьків встиг би помітити незвичайну картину.

– Лоло, все, вистачить, – прошепотіла Віолетта, ховаючи коника за спиною і беручи Лолу на руки. 

Її руки трохи тремтіли, коли вона оглядалася навколо, перевіряючи, чи хтось із дорослих не помітив чогось дивного.

– Віолетто, – чоловік тихо покликав, але вона не відреагувала, налякана все озиралася і озиралася.

Він підійшов ближче, і, щоб зупинити її паніку, обійняв зі спини, накривши своїми руками її схвильовані плечі. Відчувши його дотик, Віолетта на мить затихла, але і далі була напруженою, її дихання залишалося переривчастим.

Людський світ для неї геть не знайомий.

– Чекай, Віолетто, – прошепотів Аларіон біля її вуха, притискаючи до себе ще сильніше, – все добре, ніхто не бачив.

– Певен?

– Так. 

Віолетта повільно видихнула, наче скинула важкий тягар, і трохи нахилилася назад, притулившись до нього, намагаючись зібратися з думками. 

– Людський світ жорстокий, це зрозуміло… Але не варто так лякатися, люди зайняті своїми справами, їм байдуже на живих дерев’яних коників, вони навіть не слідкують за своїми дітьми, дивись, – кивнув в бік, і Віолетта озирнулася, побачивши, як діти падають з гойдалок, а їхнім няням і батькам байдуже, не дивляться. – Бачиш, не варто хвилюватися, – запевнив він її спокійним трохи жартівливим тоном, який нарешті змусив трохи послабити хватку на Лолі. 

– Ох, твоя правда.

– Давай не хвилюватися. Якщо ми будемо такими, то точно привернемо зайву увагу.

– Дякую. Вибач, я була необачна, і це була моя ідея, Лоріане, – тихо промовила Віолетта, не наважуючись підвести очей, поки дитина сміялася на її руках.

Аларіон ніжно притиснув її до себе, засміявшись:

– Все добре, Віолетто, гаразд? Їй потрібно гуляти, все гаразд. Поглянь, яка вона щаслива.

Віолетта нарешті обернулася в його обіймах, відступила назад, киваючи.

Збирався дощ, і вони покрокували назад, забравши коника з собою, Лола щасливо трясла ним перед обличчями дорослих, хвалилася. 

Але не встигли швидко дійти, і, захищаючи дитину від зливи, промокли самі. 

Вони дісталися дому, обтрушуючи краплі дощу, які прилипли до одягу. Лола і далі тримала коника в обіймах, притискаючи його до грудей, наче найцінніший скарб, і, щойно опинилася всередині, побігла знайомити нового друга з рештою іграшок.

– Я заварю чай, щоб ти не застудилася, – гукнув Аларіон дівчині, витрушуючи з рукавів чорного пальта залишки вологи.

– Так, дякую.

– Можеш переодягнутися в мої речі, поки твої висохнуть. У шафі подивись, щось знайдеш, – додав він, помітивши, як її плечі здригнулися від холоду. 

Тут навіть магія не допоможе все швидко висушити.

Вона кивнула, вдячно окинувши його поглядом, і зникла в сусідній кімнаті.

Минуло чимало часу, і чай майже охолонув, а Віолетта і далі не поверталася. Аларіон здивовано глянув на годинник, а потім у бік дверей, злегка відчуваючи напруження. На мить він подумав, що, можливо, вона не захотіла залишитися, що вирішила піти, адже Лола сьогодні гарно почувалася і не потребувала допомоги.

Нарешті, піддавшись хвилюванню, він несміливо відчинив двері і побачив Віолетту, яка стояла перед дзеркалом. Вона була заглиблена у своє відображення, а її обличчя відображало розгубленість і несподівану вразливість. На ній була його сорочка – чорна, м’яка, що спадала їй до середини стегон.

Вона повільно підняла поділ сорочки, дивлячись на свій живіт, і чоловік побачив шрам. Аларіон вдивлявся, не наважуючись дихати. 

Вона мала дитину.

Але жодного разу про це не згадувала. Аларіон навіть не запитував.

Припустив, що, мабуть, втратила…