Філіп Кіндред Дік - Убік

непов’язаних між собою думок, які пливли крізь нього, наче сріблясті рибини. Страхи, незначні роздратування, погані передчуття. Всі ці сріблясті рибини кружляли колами, повертаючись до нього під виглядом страху.

— Якби Ранситер був живий, — сказав він, — і сидів у цій залі, то все було б гаразд. Я це знаю, хоч і не знаю чому. — Він подумав про те, що зараз відбувалося між техніками мораторіуму й останками Ґлена Ранситера. — Ти пам’ятаєш стоматологів? — запитав він у Ела.

— Не пам’ятаю, проте знаю, що то була за професія.

— Колись у людей псувалися зуби.

— Розумію, — сказав Ел.

— Батько розповідав мені, що відчуваєш, коли чекаєш біля кабінету стоматолога. Щоразу, як медсестра відчиняла двері, ти думав: «Ну от! Це відбувається насправді. Річ, якої я боявся усе своє життя».

— Саме так ти почуваєшся зараз? — запитав Ел.

— Я думаю, Господи, чого ж той недоумок, який тут усім заправляє, не прийде й не скаже, що він живий, що Ранситер — живий. Або ж, що він мертвий. Одне або інше. Так чи ні.

— Це майже завжди «так». Згідно зі статистикою, як казав Фоґельзанґ...

— У нашому випадку буде «ні».

— Звідки ти можеш знати...

— Цікаво, чи у Рея Голліса є філіал у Цюриху, — сказав Джо.

— Звісно, що є. Але перш ніж сюди встигне прибути ясновидець, ми вже й так знатимемо.

— Я зателефоную ясновидцю, — відповів Джо. — Зв’яжуся з ним негайно. — Він зірвався на ноги, розмірковуючи, де можна знайти відеофон.— Дай мені четвертак.

Ел похитав головою.

— У певному сенсі, — сказав Джо, — ти мій підлеглий. Ти мусиш виконувати мої вказівки, інакше я тебе звільню. Як тільки Ранситер загинув, я взяв на себе керівництво фірмою. Відколи вибухнула бомба, за все відповідаю я. Привезти його сюди було моїм рішенням, а тепер моє рішення — найняти на кілька хвилин ясновидця. Дай четвертак.

Він простягнув руку.

— Чоловік, що керує фірмою «Ранситер і компаньйони», не має у кишені п’ятдесяти центів. Ось тобі четвертак, — він дістав монету й кинув її Джо. — Коли будеш нараховувати мені зарплату, не забудь додати його до загальної суми.

Джо вийшов із зали й поплентався коридором, спантеличено потираючи чоло. «Це неприродне місце, — думав він. — На півдорозі між життям і смертю. Тепер я очолюю „Ранситер і компаньйони“,— усвідомив Чип.— Хіба що є ще Елла, але вона не жива й зможе говорити, тільки якщо я приходитиму сюди й пробуджуватиму її до життя. Я знаю, що зазначено у заповіті Ґлена Ранситера, і тепер він автоматично набрав чинності. Я маю взяти керівництво на себе, аж поки Елла, або ж Елла разом із Ґленом, якщо його зможуть повернути, знайдуть кращого кандидата. Вони мають дійти щодо цього згоди — це зазначено в обох заповітах. Можливо, — подумав Джо, — вони вирішать, що я займатиму цю посаду на постійній основі.

Але цього ніколи не трапиться, — усвідомив він. — Хто довірить таке людині, яка не здатна дати раду власним фінансовим справам. Ясновидець Голліса може знати і це, — вирішив Джо. — Я зможу довідатися у них, чи підвищать мене до директора фірми. Про це також варто було б дізнатись разом із усім іншим. У будь-якому разі мені так чи інакше потрібно найняти ясновидця».

— Де у вас тут відеофон для відвідувачів? — запитав Чип в одягненого у форму співробітника мораторіуму. Той вказав напрямок. — Дякую.

Джо рушив далі й, дійшовши врешті до платного відеофона, підняв слухавку, дочекався гудка, а потім вкинув четвертак, який дав йому Ел.

— Вибачте, сер, я не можу прийняти застарілі гроші, — відповів апарат. Четвертак викотився з нижньої частини відеофона і приземлився біля його ніг. Відкинутий з огидою.

— У чому проблема? — здивувався Джо, незграбно нагинаючись, щоб підібрати монету. — Відколи це четвертак Північноамериканської Конфедерації вийшов з ужитку?

— Пробачте, сер, — відповів відеофон, — ваша монета була випущена не Північноамериканською Конфедерацією. Вона відкарбована на Філадельфійському монетному дворі Сполучених Штатів Америки і вже давно вийшла з обігу. Зараз така монета може зацікавити хіба нумізматів.

//кек

Джо поглянув на четвертак і розгледів на його потьмянілій поверхні тиснення з профілем ДжЬрджа Вашингтона. А також дату. Монеті було сорок років. І, як і сказав відеофон, її вже давно вилучили з обігу.

— Вам допомогти, сер? — люб’язно запитав службовець мораторіуму, підходячи до нього. — Я бачив, що відеофон відхилив вашу монету. Дозвольте на неї поглянути? — він простягнув руку, і Джо передав йому четвертак Сполучених Штатів. — Я обміняю вам її на швейцарську десятифранкову монету. Таку автомат прийме.

— Гаразд, — сказав Джо. Вони здійснили обмін, і Чип, вкинувши десять франків в автомат, набрав міжнародний безкоштовний номер компанії Голліса.

— Таланти Голліса, — защебетав йому у вухо добре поставлений жіночий голос, й на екрані з’явилося обличчя дівчини, модифіковане передовими штучними засобами краси. — О, містере Чип, — сказала дівчина, впізнавши його. — Містер Голліс попередив нас, що ви телефонуватимете. Ми очікували на ваш дзвінок від самого обіду.

«Ясновидці», — подумав Джо.

— Містер Голліс, — вела далі дівчина, — доручив з’єднати вас із ним. Він хоче особисто подбати про вашу справу. Зачекаєте хвилинку, я вас з’єднаю? Всього мить, містере Чип. Наступний голос, який ви почуєте, належатиме містеру Голлісу, з Божої волі. — Її обличчя зникло, тепер перед ним був порожній сірий екран.

Незабаром на ньому матеріалізувалося суворе синюшне обличчя з глибоко посадженими очима, таємнича з’ява, що вільно плавала в повітрі без шиї або тіла. Очі нагадали Джо браковані коштовності: вони сяяли, але з огранюванням явно схибили — очі розсіювали світло несиметрично.

— Вітаю, містере Чип.

«То он який він на вигляд», — подумав Джо. Фотознімки не могли відобразити всіх цих недосконалих площин і поверхонь, так немов уся ця крихка споруда колись упала й розбилася, а потім її склеїли заново — проте не зовсім так, як було раніше.

— Незабаром ми подамо до Асоціації детальний звіт про те, як ви вбили Ґлена Ранситера, — сказав Джо. — У них багато талановитих юристів. Ви проведете в судах решту життя. — Він чекав, що обличчя якось відреагує на сказане, однак воно лишалося незворушним.— Ми знаємо, що це зробили ви,— мовив Чип, відчуваючи марність своїх слів, цілковиту