Анна Стоун - Амулет стихій , Анна Стоун

— Ти ж сама розумієш, що їй місце серед чарівників!

— Я поклялася її захищати! Він не знайшов її завдяки мені! І не знайде, якщо ти не будеш лізти в наші сімейні справи. Вона буде звичайною! І ходити буде у звичайну школу! Хочеш познайомитися з нею, давай! Але тільки без магії! — категорично заявила бабуся.

— Ти забуваєшся, Мері! Це завдяки тобі я її майже не бачив! Я погодився що так буде краще для її ж безпеки. Але якщо ти будеш далі чинити спротив я заберу її!

Жінка підтиснула губи, на кухні на деякий час повисла тиша. Лера покрилась потом від напруги. Питань у голові з кожною хвилиною ставало все більше і більше.

— Мері, ти ж знаєш закони! Діти чарівників повинні навчатися у відповідній школі! Я буду з нею поруч! Він не зможе її там дістати! — продовжував чоловік, який назвався дядьком Лери.

— Вона моя єдина онука. Своїх дітей в мене ніколи не було.

— Я тобі клянусь! Школа добре охороняється! Відпусти її! Ти ж бачиш, тут їй погано. А там у неї будуть нові друзі, нове життя. Тим паче звідси ще двоє їде. — чоловік трохи понизив голос через що Лера не розчула ім'я.

— Знаю. — хмикнула жінка. — Але…

Ховатися за дверима ставало все важче.

— Що ти будеш робити коли у неї відкриється дар? Знову скажеш, що то приснилось? Адже залишилося не так багато часу. 

— Цей дар… Добра в ньому немає! Рада вже упевнилася. Я…

Лера, стоячи під дверима, так заслухалася розмовою, що не помітила як зачепила залізну кружку, і та впала на підлогу. Дівчинку охопила паніка, діяти треба було швидко, поки бабуся не помітила її. Перш ніж відкрились двері кухні, Лера сховалась за шторкою, притиснувшись до ванної. 

Нікого не помітивши, Марія Федотівна оглянула швидким поглядом кімнату. Поставивши на місце лежачу на підлозі кружку, вона повернулася на кухню. 

— Добре, нехай їде! — несподівано вимовила вона. — Але ти мені пообіцяй! Ніяких пригод! — категорично заявила Марія Федотівна. — Я вас знаю!

— Обіцяю! — якось зовсім неемоційно відповів чоловік. — Ну, вирішено? Тридцять першого серпня я заїду за вами! Віддай Лері її запрошення! — відповів він і почав збиратися. — Все, не буду тебе більше затримувати.  

Все що треба вона дізналася. Лера поспішила назад. Так швидко, що ненароком сильно штовхнула двері та ті з гуркотом зачинилися. Пощастило, що бабуся з гостем вийшли через двері на кухні, а дідусь міцно спав, і не почув цього.

У цю ніч Лері не судилося більше заснути. Вона вертілася з боку на бік і постійно пригадувала розмову на кухні. 

* * *

На наступний день Марія Федотівна прокинулась дуже рано, щоб приготувати окрошку. Готувала вона її не часто — на свята, або коли приходили гості. Але в цей день її чекала дуже неприємна розмова.

Лера приблизно здогадувалася за що хоче поговорити бабуся.

На кухні довгий час стояла тиша, її порушував лише дзвін посуду.

— Ну як?

— Що? А… окрошка? Дуже смачно! — намагалась весело сказати Лера.

— Я хотіла з тобою серйозно поговорити! Це стосується школи магії! — почала Марія Федотівна. 

«Ну це вже ближче до справи!» — у передчутті перемоги подумала Лера.

— Я була занадто груба з тобою, але й ти повинна мене зрозуміти. Я тобі ніколи не бажала зла, а тільки намагаюсь захистити. Коли батьки тебе принесли, їм загрожувала смертельна небезпека. На наступний день від твого дядька я дізналась, що їх вбили. А разом з ними твого не народженого брата чи сестру.

Дівчинка слухала і не вірила своїм вухам. Радісний настрій пропав, всередині все перевернулося. 

— Час тобі розказати усю правду. — Марія Федотівна дістала з фартуха лист. — Ось, це твоє запрошення у школу. Вчора приїжджав твій дядько. Ти ж знаєш легенди про короля Артура і рицарів круглого столу? Загалом, твій дядько… 

— Мрлін якийсь… — майже нечутно буркнула Лера, але бабуся її все-таки почула. Лера не розібрала ім'я нічного гостя, подумавши що він іноземець.

— Ти підслуховувала? — хмикнула бабуся. 

— Ні! Ні!

— Ну досить! Я тебе бачила і чула! — несподівано сказала Марія Федотівна. Лера почервоніла. «Так ось чому бабуся затрималася у ванній». — Він приїде за тобою в кінці літа!

— Гаразд, якщо мене розкрили, скажи, а ти не знаєш за кого говорив Мрлін? Хто ще їде? — відкинувшись на спинку стільця, поцікавилася Лера.

— Мрлін? — бабуся якось дивно подивилася на онуку. — Твій дядько Мерлін!

Очі у Лери округлилися, дівчинка ледь не вдавилася їжею. Декілька секунд вона сиділа мовчки, втупившись у відкриті двері, але здавалося дивиться набагато далі.

— Це неможливо! Він персонаж кельтської міфології, і я щось не пам'ятаю що в нього був брат! І це зовсім не пов'язано з Україною! — заявила Лера, а в очах читалося легке божевілля. 

— Твої предки ніколи не жили у цій країні, вони поселилися тут зовсім нещодавно, і то випадково! Хочу тебе попередити: у школі, куди ти поїдеш, обов'язково треба вільно розмовляти англійською мовою! Тепер ти розумієш навіщо я тебе з чотирьох років заставляла її вчити? — бабуся подивилася на повну Лерину тарілку. — А тепер їж! Ще потрібно встигнути зробити багато справ! Твій дядько обіцяв через тиждень приїхати та побалакати з тобою! Якщо ти, звичайно, не проти.