Сумка Шері - Хтось знайомий, Сумка Шері

— Я не збираюся питати її про це!　

— Гаразд, — каже Карміна, відвертаючись.　

— Стривайте! — гукає Зої. — Що ви збираєтеся робити?　

— Поки що не знаю. — Карміна прямує назад додому.　

Вебб і Мун стоять на ґанку Бекі Гарріс і дзвонять у двері. Обоє відчувають: вона щось замовчує, знає більше, ніж каже.　

Її машина стоїть на під’їзді. Небо затягнуте хмарами й погрожує дощем. Вебб знову тисне на дзвінок, нетерпляче поглядаючи на Мун.　

Нарешті двері відчиняються. На вигляд здається, що Бекі майже не спала. Її волосся стягнуте у хвіст, як ніби вона не хотіла з ним возитися. На ній спортивні штани й безформний светр.　

— Чого вам треба? — питає вона.　

— Можна увійти? — чемно цікавиться Вебб.　

— Навіщо?　

— Ми маємо ще кілька запитань.　

Вона зітхає й неохоче пускає детективів.　

Вебб дивується зміні її настрою. Напередодні вона була заплакана й страшенно боялася викриття, а сьогодні здається стриманою.　

Бекі мала довгу, імовірно, безсонну ніч, щоб усе обміркувати. Можливо, усвідомлює, що її нечесність неодмінно вийде назовні. Вона веде їх до вітальні. Не запрошує сісти й нічого не пропонує — очевидно, що не хоче їх тут бачити. Вебб не може їй дорікати. Вона спала з сусідом, тепер — головним підозрюваним у справі про вбивство.　

Двоє детективів сідають на диван; Бекі нарешті падає в крісло, під кутом розвернене до них.　

— Ми усвідомлюємо, що для вас це нелегко, — починає Вебб.　

Бекі неспокійно дивиться на нього, поглядає на Мун, ніби в пошуку підтримки, а тоді знову на нього.　

— Але, гадаємо, є ще дещо, що ви можете нам розповісти.　

— Я вже все вам розповіла, — каже Бекі. — Я нічого не знаю про вбивство Аманди. — Вона совається в кріслі. — Я говорила вам, я не вірю, що це зробив він. Це мав скоїти хтось інший.　

— Просто ми відчуваємо, що ви щось від нас приховуєте, Бекі, — промовляє Вебб. — Є щось, чого ви нам не кажете.　

Вона сидить з кам’яним, майже сердитим обличчям, але її руки сіпаються на колінах. Він помічає, що шкіра навколо нігтів у неї зідрана.　

— Я говорила з ним учора через паркан, — нарешті зізнається вона.　

Вебб терпляче чекає. Бекі дивиться на свої коліна.　

— Роберт був на вулиці, на задньому подвір'ї. Я побачила його й відчинила двері. Він мене покликав.　

На мить здається, що вона замислилась, ніби вирішуючи, що сказати. Вебб уже не розраховує почути з вуст Бекі правду, лише якусь скориговану її версію.　

— Спитав, чи вважаю я, що він убив Аманду. Я відповіла, що, звісно, ні. Він сказав мені, що не вбивав її, а я запевнила, що вірю йому. Сказала, що вам відомо про нас. Що я непокоюся через мої відбитки в його спальні й що коли мій чоловік дізнається, це може зруйнувати наш шлюб, знищити нашу родину.　

Її очі починають наповнюватися сльозами. Бекі руками затуляє собі рота. Вебб ловить себе на тому, що витріщається на її обдерті кутикули.　

— Він казав ще щось? — допитується детектив, коли вона якийсь час мовчить.　

Бекі хитає головою.　

— Нічого, що я пам’ятала б. — Вона шмигає носом. — Сьогодні мій чоловік повертається додому. Це все стане відомо, так?　

— Правді властиво виходити назовні, — каже Вебб.　

Вона з гіркотою дивиться на нього.　

— Тоді, якщо це станеться, сподіваюся, назовні вийде все. Сподіваюся, ви знайдете справжнього вбивцю й дасте Роберту спокій. Бо я не вірю, що це зробив він.　

Бекі робить паузу, ніби опановуючи себе. Щось у її обличчі змінюється, наче вона приймає якесь рішення.

— Я маю розповісти вам ще дещо.　

Вебб нахиляється вперед, впершись ліктями в коліна, і пильно глядить на неї.　

— Що саме?　

— Я знаю, що Аманда де з ким зустрічалася.　

— Звідки ви це знаєте? — питає Вебб, відчуваючи приплив хвилювання.　

— Я бачила їх разом і зрозуміла. Не хотіла розповідати вам, бо я його знаю й переконана, що він теж не міг убити Аманду. І знаю, що ви просто вчепитесь у нього, як у Роберта, коли її, напевно, убив десь якийсь ненормальний, а не її чоловік і не той, з ким вона зустрічалася, хто, може, і невірний, але мухи не скривдить.　

— Бекі, з ким ви бачили Аманду?　

Вона глибоко, з жалем зітхає.　

— Це був Пол Шарп. Його дружина Олівія — моя подруга. Вони мешкають далі вулицею, — нарешті видає вона, — у будинку номер вісімнадцять.　

— Розкажіть нам, що ви бачили, Бекі, — наполягає детектив Вебб.　

Бекі зле від того, що вона зараз зробить, та вона відчуває, що не має вибору. Як кажуть детективи, правда зрештою вийде назовні. Вона скаже правду зараз, не більше й не менше.　

— Я бачила Пола з Амандою незадовго до її зникнення. Ішов дощ, і вони сиділи в машині Аманди. Була дев’ята вечора, я виходила з кінотеатру в центрі міста. Вони були на стоянці. Там напроти є бар. Я подумала, може, вони ходили до того бару разом.　

— І…　

Бекі замислюється, намагаючись пригадати кожну деталь.　

— Вони були на передніх сидіннях, Аманда за кермом. На стоянці горіли ліхтарі, тож я бачила їх дуже чітко. Я була така приголомшена, що застигла на місці. Хвилину дивилась, але вони були такі зайняті одне одним, що не помітили мене.　

— Ви абсолютно впевнені, що це були вони?　

— Упевнена. Спочатку їхні обличчя були дуже близько одне до одного. Я подумала, що вони цілувалися. Але потім, за хвилину, здалося, що вони сваряться.　

— Продовжуйте.　

— Пол щось говорив, наче сердився, але Аманда розсміялася й відсторонилася, і тоді він схопив її за руку.　

— То ви гадаєте, що вони зустрічалися? — питає Вебб.　

Бекі киває.　

— Принаймні, було схоже на те. Вони здавалися… близькими. Чого б ще їм сидіти там разом? — Вона дивиться на свої коліна. — Мені стало старшенно шкода Олівію. Вона моя добра подруга. Аманда завжди здавалася мені вертихвісткою, та я ніколи не гадала, що Пол зрадить Олівію.　

— Ви могли б точніше назвати дату?　

На мить Бекі заплющує очі, намагаючись пригадати. Нарешті розплющує їх і каже:　

— Це було в середу — певно, двадцятого вересня. — Вона дивиться, як Мун записує.　

— Ви ще колись бачили їх разом?　

Бекі хитає головою.　

— Ні.　

— Чому не розповіли нам раніше? — цікавиться детектив Вебб.　

— Пробачте, — ніяковіє вона. — Але не думаю, що Пол здатен завдати комусь шкоди. АОлівія — моя подруга. Прикро чинити так із нею.　

— Ви колись розповідали про це Роберту Пірсу?　

— Ні, точно ні.　

— Упевнені? — не відстає Вебб.　

— Так, упевнена.　

— Ви часом не знаєте, де