Гаррі Гаррісон - Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон

поки Мортон не встиг ізнову розтулити рота. — Гаразд. А тепер, коли ви мені це розповіли та не покарали нас і взагалі...

— Хіба я таке казав? — У теплому усміху раптом з’явилося щось холодне та неприємне. — Вас буде покарано. Якби ви були цивільними, кожен із вас отримав би по року важкої праці. Та ви зараз в армії, тож покарання має бути суворішим. Приємно було з вами поспілкуватися, новобранці. А тепер вертайтеся всередину до кінця інструктажу. Так у вас буде вдосталь часу подумати про свої злочини та неминуче покарання за них. У майбутньому, якщо у вас буде майбутнє, не перечте ні мені, ні будь-якому іншому офіцерові.

Він махнув рукою, пропускаючи нас досередини; ми пішли, наче вівці на заріз. Я шепнув Мортонові:

— Те, що він сказав про радіопередачі, правда?

— Звісно. Ти що, ніколи їх не слухав? Загалом вони досить нудні. Багато пропаганди, мало змісту. Та байдуже, що ти зізнався, що їх слухав. Хай що він там торочив, йому кортіло нам нашкодити. Військове правосуддя!

— Нам просто залишатися тут і чекати?!

— А куди бігти? — безпросвітно похмуро запитав він. А й справді, куди? Тікати було нікуди.

Сержант Бельбас зиркнув на нас якомога сердитіше, і ми позатикались. Я, зітхнувши, опустився на підлогу. Замислився, яке покарання, страшніше за підготовку новобранців, могло вигадати військо. У мене було недобре передчуття, що я досить скоро це з’ясую.

РОЗДІЛ 10

Удалині пролунав схожий на придушену відрижку сигнал сирени, сержант Бельбас ізнову сфокусував погляд, і тупий, бездумний вираз його обличчя змінився звичною для нього сердитою посмішкою.

— Підводьтеся, каґальці! Ви цілу годину страждали каґальнею, а тепер за це заплатите. Вдвічі! На наступному занятті буде навчання поводження зі стрілецькою зброєю та огляд ваших стволів. Ворушіться!

— Цих двох я залишу собі, — сказав Ґоу, відокремлюючи нас від інших. — Заявлю на них за поширення закликів до бунту.

Бельбас радісно кивнув і перекреслив наші імена у списку особового складу.

— Я не проти, Ґоу. Як на мене, можеш ними хоч поснідати, аби тільки в мене правильно проходила перекличка.

Двері зачинились, і ми з Ґоу завмерли на місці, стоячи очі в очі. Мортон повалився набік, знемагаючи від бездіяльності. Я починав сердитися. Капрал Ґоу дістав блокнот та олівець і тицьнув у мене.

— Як тебе звати, солдате?

— СкруЮ2.

— Цетвоє військове ім’я, Скру, до того ж неповне. Мені потрібне твоє повне ім’я.

— Я з Пенсильдельфії, капрале, і нас учили ніколи не називати своїх імен незнайомцям.

Він ненависно примружив очі.

— Норовиш із мене посміятися, солдате?

— Це неможливо, сер. Ви й так ходячий анекдот. Впарюєте бздури селюкам. Ви незгірш за мене знаєте, що єдиною загрозою нашій країні є військо, що її контролює. Це військова держава, яку тримають на ходу лише на користь війську.

Мортон охнув і замахав руками, намагаючись мене зацитьнути. Та я тепер був занадто сердитий для цього. Цей каґальний капрал засів у мене в печінках. Він холодно всміхнувся та потягнувся до телефона.

— Якщо ти не скажеш мені свого імені, його досить швидко з’ясує військова поліція. А щодо того, що від військової держави має користь тільки військо, ти помиляєшся. Забуваєш про промислові корпорації, що мають прибуток із військових контрактів. Одне не може існувати без іншого. Вони взаємозалежні.

Він промовив це спокійно, з усмішкою, і я вражено замовк.

— Але ж... — нарешті пробелькотів я, коли він почав набирати номер. — Якщо ви це знаєте, то чому впарюєте цю каґальню бійцям?

— Причина проста: я — спадкоємець однієї із цих родин промисловців і цілком задоволений поточною ситуацією. Я виконую свої військові обов’язки, впарюючи, як ти дивовижно висловився, цю каґальню, а за кілька місяців повернуся до розкішного життя, яким неабияк насолоджуюся. Зайнято. Нашою розмовою я теж насолодився і за задоволення, отримане від новизни нашого діалогу, бажаю дещо тобі подарувати.

Він поклав слухавку, повернувся, відсунув шухляду столу позад себе, а я так отетерів, що дозволив йому це зробити. Коли ж до мене таки дійшло, було вже пізно: я шарпнувся вперед, а він рвучко розвернувся до мене, цілячись із великої зброї.

— На твоєму місці я б утримався. Знаєш, я мисливець і першокласний стрілець. А ще я б не відчув ані найменших докорів сумління, застреливши тебе. Якщо треба, то в спину, — додав він, коли я відвернувся. Я знову розвернувся й усміхнувся.

— Молодець, капрале. Розвідка була стурбована якістю ваших інструктажів, і мене відрядили сюди, ну, спробувати вас роздратувати. І я обіцяю не повторювати ваших слів про промислово-військовий комплекс. Я з бідної родини, тож не маю жодного з ваших привілеїв.

— Це правда? — охнув Мортон.

— Так, і вас заарештовано. Ось, Ґоу, одного зрадника спіймано, наша розмова виявилася хоч трохи корисною.

Він примружив очі, та пістолетом не ворухнув.

— Ви гадаєте, я в це повірю?

— Ні. Та я можу показати вам своє посвідчення.

Я всміхнувся та сягнув рукою до порожньої задньої кишені своєї нової форми.

Може, він і був добрим стрільцем, коли йшлося про розстріл безпорадних тваринок або паперових мішеней, та бойового досвіду не мав. На мить він перевів очі на мою руку. Мені цього цілком вистачило, бо друга моя рука вже рубала його зсередини по зап’ястку, відхиляючи пістолет. Він зашипів, і в стіну позад мене щось врізалося. Мортон налякано заверещав і відскочив убік. Перш ніж Ґоу спромігся вистрілити ще раз, я врізав йому коліном у живіт.

Пістолет упав на підлогу, і Ґоу впав поряд із ним. Я глибоко, судомно вдихнув і протяжно видихнув.

— Молодець, Джиме, — сказав я, потягнувся собі за плече та погладив себе по спині. — Всі рефлекси працюють чудово.

Мортон вирячив на мене очі, а тоді опустив їх на безмовне тіло капрала.

— Що відбувається?.. — спантеличено пробулькав він.

— Саме те, що бачиш. Я вирубав капрала, поки він не завдав нам тілесних ушкоджень. А тебе не заарештовано: це була просто хитрість. Тож тепер швидко, поки ніхто не нагодився, підсунь отой стіл до входу: двері, як бачиш, не мають замка.

Я нахилився та забрав зброю на той випадок, якщо спадкоємець мільйонів отямиться раніше, ніж заплановано. А що мені робити з бідолашним багатим хлопчиком? Я опустив погляд на його розпластане тіло та відчув приплив натхнення.

—