Arachne - ХІллер 2, Arachne

Вони пройшли провулки, де старі будинки дивилися на них своїми брудними вікнами, як німі свідки майбутніх подій. Кожен їхній крок, кожен поворот вів їх все ближче до фінальної точки. Ліліан намагалася зберігати спокій, але напруга наростала. Скільки разів вона питала себе, чи вистачить їм сил і знань, щоб зупинити Маестро? Чи зможуть вони вижити після того, що вони мають? Її думки миготіли, як спалахи неонових вогнів навколо, розриваючись між страхом за команду та вірою в їхні сили.

Вона подивилася на своїх супутників, і це дало їй певність. Ці люди були не просто союзниками, вони були її сім'єю у цьому жорстокому світі. Спарк, Райдер, Рен - вони йшли з нею в цій небезпечній справі, і вона знала, що може покластися на кожного з них.

— Чи всі готові? - прошепотів Хіллер по рації.

— Готові, — відповіли майже одночасно.

— Тоді приступаємо, — скомандував він.

Атака почалася блискавично, як удар блискавки, що розірвав морок ночі. Спарк сидів, зосереджено дивлячись на екран свого пристрою, пальці його рук із протезами рухалися з неймовірною швидкістю. Декілька миттєвостей — і на екрані з'явився рядок коду, який запустив руйнівний вірус. Системи Маестро, його ретельно вибудовані цифрові мережі та шари захисту почали руйнуватися одна за одною. Задихаючись від напруги, Спарк кидав короткі погляди на Ліліан та решту команди, але здебільшого був зосереджений на своєму мистецтві — кібервійні.

На моніторі запалилися попереджувальні сигнали — червоні, як кров, лінії коду розвалювалися, системи безпеки почали відключатися одна за одною. Маестро, майстер контролю та прихованих маніпуляцій, не очікував такого проникнення. Це було його слабке місце, і Спарк невблаганно скористався цим. "Помчало", - прошепотів він, коли кілька центральних серверів пішли в перевантаження, а комунікації охоронних систем почали збиватися.

Тим часом Райдер і його люди вже були на місцях. Вибухи гранат, що глушать, оглушили охорону, придушивши їх протягом декількох миттєвостей. Професійні бійці Райдера проникали на об'єкти з точністю. Вони діяли швидко і безпомилково, точно дотримуючись його вказівок. Райдер ішов поперед своєї групи, тримаючи в руках зброю, і, як справжній ветеран, він вів їх через небезпечні коридори. Вони знешкоджували охорону, розбиваючи їхніх силуетів за кожним кутом, рухаючись беззвучно і швидко, як примари, діючи, наче одне ціле.

Кожна дія була відточена роками підготовки та битв. Одним рухом руки Райдер вказував, куди спрямувати удар, його люди без питань підкорялися. Один за одним охоронці падали, збиті з ніг чи паралізовані, до того як встигли зрозуміти, що сталося. Це була не просто атака — це була точна операція, кожну дію якої було прораховано.

Рен Крос стояв у центрі їх імпровізованого штабу, координуючи дії команди. Його обличчя залишалося холодним, майже беземоційним, але очі рухалися швидко, стежачи за кожним кроком команди на цифрових картах, що висіли перед ним. Йому вдалося продумати усі можливі сценарії. Його аналітичний розум працював на межі, вибудовуючи шляхи, де можливо було зіткнення з силами Маестро, що ще залишилися. Він був їхньою дороговказом у цій операції, кожен його наказ був розрахований з хірургічною точністю.

- Група Б, вхід у сектор Зет відкритий, - сказав Рен в мікрофон, даючи команду Райдер на наступний крок. — Спарк, рівень два готовий до атаки, переходь до третього сектору.

- Зрозумів, - відповів Спарк, налаштовуючи чергову хвилю атак.

Рен бачив, як кожен крок команди починає давати результат. Вони розоряли лігво Маестро, розбиваючи його захист, позбавляючи його контролю над ситуацією. Але кожен знав, що це був лише початок. Основна загроза була попереду.

Ліліан рухалася поряд з Хіллером, намагаючись триматися на одному рівні з ним, хоча його впевнені кроки видавали досвід, якого вона не мала. Їхня місія була найнебезпечнішою — пробратися в серці операції Маестро, де був сам лідер. Ліліан відчувала, як тривога хвилями накочувала на її свідомість, але це не лякало її. Вона знала, що зустрічі з Маестро не уникнути, і розуміла, що цей момент може стати для них обох останнім.

Її серце стукало швидше, ніж зазвичай, ніби передчувало бурю, що насувається. Але страх більше не володів нею — він був лише тлом, чим вона навчилася ігнорувати за роки служби. Зараз її рухала не лише жага до справедливості, а й щось більше. Глибока внутрішня рішучість завершити те, що вона почала, поєднувалася з ще більш особистим почуттям, з яким їй доводилося боротися — це був страх за Хіллера. Незважаючи на все, що він пережив, він був її союзником і тепер став кимось більшим.

Вони пробиралися через затемнені коридори, де кожен рух міг видати їхню присутність. Хіллер йшов упевнено, ніби ці тунелі були частиною його самого. Він знав кожен поворот, кожну затишну крапку, і, здавалося, міг передбачити, що на них чекає за наступним кутом. У такі моменти Ліліан розуміла, наскільки він був занурений у цей світ, і як мало вона знала про його минуле. Але зараз це було неважливо. Їм треба було працювати як єдине ціле, довіряти одне одному, інакше вони просто не виживуть.

- Ти готова? — тихо спитав Хіллер, повертаючись до неї. Його голос був хрипким, але сповненим спокою, незважаючи на напружену ситуацію.

Ліліан кивнула, стискаючи в руках свою зброю. Всередині неї вирувала суміш емоцій - гнів, страх, рішучість. Вона знала, що далі буде лише складніше. Але вона була готова.

— Ми майже там, — прошепотів він. — Маестро не ховається. Він чекає на нас.

Ці слова лише посилили її тривогу. Маестро був не просто метою - він був втіленням всього, з чим вона боролася. Його присутність у цьому світі руйнувала життя, знищувала надії, і тепер вони стояли на порозі того, щоби покласти цьому кінець. Але Ліліан знала, що ця людина не здасться без бою. Він підготовлений, його ресурси величезні, і він, напевно, вже здогадувався, що вони йдуть за ним.

- Ми впораємося, - нарешті сказала Ліліан, більше для себе, ніж для нього.