Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

прохання приятелів або нетерплячі бажання любителів прекрасного, що тішаться пустими, скороминущими звуками? Невже мені говорити, що мене притисли обставини, і, прагнучи добути необхідні для мого прожиття гроші, я повинен був поквапитися дочасним випуском моєї книги? Ні, хто відважився здійснити своє діло чесно, того не можуть похитнути ніякі обставини, той простягне руку і попросить милостиню, якщо вже до того дійде діло, той не зважатиме ні на які тимчасові нарікання, власне пусті звичаї світу. Хто через пусті звичаї світу псує діло, потрібне своїй землі, той її не любить. Я відчув нікчемну слабкість мого характеру, мою підлу малодушність, безсилля любові моєї, а тому й почув болісний докір собі в усьому, що є в Росії. Але вища сила мене підняла: проступків немає невиправних, і ті ж пустинні простори, що нанесли тугу мені на душу, мене захопили великим простором свого просторища, широким поприщем для діл. Від душі було промовлене це звернення до Росії: «Чи в тобі не бути богатиреві, коли є місце, де розвернутися йому?» Воно було сказане не для картини чи похвальби: я це відчував; я це відчуваю і тепер. У Росії тепер на кожному кроці можна зробитися богатирем. Всяке звання й місце потребує богатирства. Кожний з нас поганьбив так святиню свого звання й місця (всі місця святі), що потрібні богатирські сили для того, щоб піднести їх на законну висоту. Я відчув те велике поприще, яке нікому з інших народів тепер недосяжне і тільки одному російському досяжне, бо перед ним тільки такий простір і тільки його душі знайоме богатирство, — ось чому у мене вихопився той викрик, який прийняли за мої хвастощі й мою самовпевненість!

1843

3

Охота ж тобі, будучи таким знавцем і відателем людини, ставити мені ті самі пусті запитання, котрі вміють поставити й інші. Половина їх належить до того, що ще попереду. Ну й яка користь з подібної цікавості? Одне тільки запитання розумне і гідне тебе, і я б бажав, щоб мені його поставили й інші, хоча не знаю, чи зумів би на нього відповісти розумно, — саме запитання: чому герої моїх останніх творів, і особливо «Мертвих душ», будучи далекі від того, щоби бути портретами дійсних людей, будучи самі по собі якостей зовсім непривабливих, невідомо чому близькі душі, так нібито в створенні їхньому брала участь якась обставина душевна? Ще рік тому мені було б ніяково відповідати на це навіть і тобі. Тепер же прямо скажу все: герої мої тому близькі душі, що вони із душі; всі мої останні твори — історія моєї власної душі. А щоб краще все це пояснити, означу тобі себе самого як письменника. Про мене багато розводилися, розбираючи деякі мої сторони, але головної сутності моєї не визначили. Її відчув один тільки Пушкін. Він мені говорив завжди, що ще в жодного письменника не було цього дару виставляти так яскраво пошлість життя, вміти окреслити в такій силі пошлість пошлої людину, щоб увесь той дріб’язок, якого не бачать очі, блиснув би крупно в очі всім. Ось моя головна якість, що одному мені належить і якої, дійсно, немає в інших письменників. Вона згодом поглибилася в мені ще сильніше від поєднання з нею певних душевних обставин. Та цього я не в змозі був відкрити тоді навіть і Пушкіну.

Ця якість виступила з більшою силою в «Мертвих душах». «Мертві душі» не тому так налякали Росію і зняли такий шум всередині неї, щоб вони розкрили які-небудь її рани або внутрішні хвороби, і не тому також, щоб представили приголомшливі картини торжествуючого зла і страждаючої невинності. Аж ніяк. Герої мої зовсім не лиходії; додав би я тільки одну добру рису будь-кому з них, читач примирився б з ними всіма. Та пошлість усього разом налякала читачів. Налякало їх те, що один за одним проходять у мене герої один пошліший за другого, що немає жодного утішливого явища, що ніде навіть і припочити або перевести дух бідному читачеві і що по прочитанню всієї книги здається, ніби справді вийшов з якогось задушного погреба на Божий світ. Мені б скоріш вибачили, якби я виставив картинних нелюдів; але пошлості не вибачили мені. Росіянина налякала його нікчемність більше за всі його пороки й вади. Явище дивовижне! Переляк прекрасний! В кому сильна така відраза до нікчемного, в тому, ймовірно, закладене все те, що протилежне нікчемному. Отже, ось у чому моє головне достоїнство; але достоїнство це, кажу знову, не розвинулось би в мені у такій силі, якби з ним не поєдналася моя власна душевна обставина і моя власна душевна історія. Ніхто з читачів моїх не знав того, що, сміючись з моїх героїв, він сміявся з мене.

В мені не було якого-небудь одного надто сильного пороку, який би висунувся видніше за всі мої інші пороки, все рівно, як не було також ніякої картинної доброчесності, що могла б надати мені якого-небудь картинного вигляду; але зате, натомість, у мені вмістилося зібрання всіх можливих гидот, кожної потроху, й до того у такій великій кількості, якої я ще не зустрічав досі в жодній людині. Бог дав мені багатобічну природу. Він поселив мені також у душу, вже від народження мого, кілька добрих якостей; але кращою з них, за яку не вмію, як дякувати Йому, було бажання бути кращим. Я не любив ніколи моїх поганих якостей, і якби небесна любов Божа не розпорядилася так, щоб вони відкривалися переді мною поступово й потроху, замість того, щоб відкритися зненацька й разом перед моїми очима, тоді як я не мав ще жодного поняття про всю незмірність Його безмежного милосердя, — я б повісився. В міру того як вони почали відкриватися, чудесним вищим напученням посилювалося в мені бажання звільнятися від них; незвичайною душевною подією я був наведений на те, щоб передавати їх моїм героям. Якого роду була ця подія, знати тобі не слід: якби я бачив у цьому користь для кого-небудь, я б це вже об’явив. З тих пір я почав наділяти своїх героїв на додачу до їхніх власних гидот моїм власним паскудством. Ось як це робилося: взявши погану якість мою, я переслідував її в іншому званні й на іншому поприщі, намагався собі уявити її у вигляді смертельного ворога, що завдав мені дошкульної образи, переслідував його злобою, насмішкою й всім чим попало. Якби хто побачив тих чудовиськ, котрі виходили з-під пера мого спочатку для