S Batura - Гнилоби, S Batura

Власник мертвецької фізіономії вже думав, як покарати афериста, і дуже хотілося це зробити без поспіху. 

— Ти, пане Басику, незвичайний екземпляр, — сказав гнилоб. — Тебе навіть спалювати швидко не хочеться. Перш ніж підпишеш документи, настраждаєшся вдосталь. Але спочатку це станеться з усіма, хто для тебе важливий. 

— Нічого я не підпишу, спортсмени не здаються. Ваш мільйон мені до лампочки. Ось купив собі герметичний телефон, будиночок, квартирку — і гроші розійшлися. А ви тут потім хмарочос збудуєте, капусти настрижете ого-го. 

— Зрозуміло, долари витратив, — знову примружився гнилоб. — Що ж, посадимо тебе зручніше, адже дивитися, як топиться сім'я, — суцільне задоволення. 

— Ну все, — хотів підхопитися на ноги та добряче врізати нахабам пан Басик, але його худорлява дупа застрягла в унітазі. — Спортсмени не здаються! 

Директор даремно засмикався, а на одній зі стінок кабінки з'явилася жива картинка того, що відбувалося за межами вбиральні. Поруч із басейном з'явилася невластиво одягнена для такого місця група приголомшених дивним переміщенням людей: жінка передпенсійного віку, двоє чоловіків із дружинами років сорока, кілька різностатевих дітей та дві собачки. 

— Що тут роблять мої рідні? — вкрай здивувався пан Басик. 

— Вони прийшли поплавати, — саркастично посміхнувся один з живодерів і додав: — Точніше, викупатися останній раз у своєму житті. 

— Це все маячня! — знову задерся на унітазі директор. 

— Маячня, кажеш, — ледь стримувався, щоб не спопелити базіку довгорук. — Тоді дивися! 

Він змахнув пальцем на картинку і люди біля басейну опинилися у воді. 

— Моя дружина не вміє плавати! А онуки? Онуки тут до чого?! — відчайдушно закрутився на унітазі чоловік.

Між тим басейн вибухнув криком: 

— Рятуйте, допоможіть! — заволала пані Басик, раз по раз зникаючи під водою. 

— Я пливу, мамо, пливу! — відреагував один із синів. 

Другий же взявся рятувати дітей. 

Від позаштатної ситуації тренерський склад заціпенів, але коли собаки загавкали, наче прийшов до тями, і всі разом стрибнули в басейн. 

— Це ще не все, — передчував подальший розворот подій безжальний гнилоб і знову змахнув на картинку пальцем. 

Декілька величезних дірок одночасно утворилося під водою і круговороти охопили басейн. Одного за іншим згубні прорви стали заковтувати дітей, тренерів та родину пана Басика. 

Якби Маринка з Микитою вчасно не вхопилися за розділову доріжку, їх спіткала б та сама доля. 

— Тримайтеся, тримайтеся! — закричав своїм чадам Роман. — Я щось придумаю… 

Він кинувся за рятувальними кругами та почав в'язати до них мотузки. Інші батьки маленьких спортсменів чинили по-різному і, звісно, пощастило не всім. 

— Ти ще не передумав упиратися? — поглянув гнилоб в охоплені жахом очі директора. — Далі буде тільки гірше. 

Він дістав із валізки документи. 

— Підписуй і ти дуже швидко помреш. 

— Швидко помру? — тільки зараз став усвідомлювати чоловік серйозність власного стану. — Ні, ви знищили мою родину. До того ж не факт, що це все правда, туалетні кабінки не можуть показувати таке.

— Закінчуй з ним, — не витримав другий гнилоб. — Цей засранець уже набрид. 

— Стривай, — заперечив перший, — я хочу почути, як ломляться його кістки. 

Учергове він змахнув пальцем і тіло колишнього спортсмена почало засмоктувати в унітаз. 

«Хрусь-хрусь» — захрумтів скелет афериста, а з рота вирвався беззвучний крик. Пан Басик зникав на очах, доставляючи задоволення живодерам. 

— Ну що, підписуєш чи ні? — зупинив нищівний процес гнилоб. — Це все одно доведеться зробити.

— Не вірю. Не вірю в те, що відбувається, — захрипів директор. — Я, напевно, сплю. 

Чоловік заплющив очі й пожирання тіла унітазом під виразний хрускіт продовжилося. Так відбувалося доти, поки зовні не залишилася стирчати голова, зап'ястя рук і черевики. 

— Дивися, ворушить пальцями, ніби підписує наші документи. 

Один з гнилобів зрадів і знову зупинив катування. 

— Ну що, Басику, припинимо твої страждання? — запитав живодер. — Поставиш автограф? Не бійся, з твоїм басейном нічого поганого не трапиться. Ми його сьогодні ж знищимо, а завтра тут зростатиме хмарочос. Не впирайся, інакше пустимо тебе по другому колу. Повір, цей унітаз може ковтати неодноразово. Біль, нестримний біль… 

Цього разу директор нічого не відповів. Він лише знову заворушив пальцями й миттю отримав ручку. Коли документи були підписані, зламане тіло бідолахи зникло за межами унітаза.