Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

Северин розпрощався з Володимиром та пообіцяв зупинитися у нього під час наступного візиту до Буди.

— Сподіваюся, ти принесеш цікаву оповідку, юний характернику, — сказав пан Буханевич.

Відпочилий Шаркань мав грайливий настрій та постійно норовив перейти на клус.

— Бачиш оті два дуби? — вказав люлькою Захар. — Їх кличуть «близнюками». От туди і лежить наша дорога.

Скоро вони роз'їдуться: Захар — назад до корчми, а Северин — куди накаже осавула Колодій. Учитель повернеться на службу до скарбничих, а колишній джура відбуватиме два роки серед куреню вартових.

Закінчувалася чергова віха життя. Колись він так само залишав дім Соломії... Учитель тримався показово весело: жартував, згадував бувальщини, розповідав курйози з власного життя, яких раніше Северин не чув, — мабуть, аби поміж ними не бриніло тиші.

Біля двох дубів, що справді нагадували близнюків (у них навіть гілки росли схоже), Захар зіскочив на землю, дістав ножа та підійшов до одного зі стовбурів.

— Отже, слухай, — характерник підкинув ножа так, щоб він зробив у повітрі оберт, і вправно зловив. — Ти сотні разів був свідком, як це робиться. Тепер, коли ти маєш таємне ім'я, то і сам можеш спілкуватися між дубами. Нічого складного в тім немає. Стовбур — наш папір, кров — чорнило, а голос — перо. Запам'ятовуй.

Северин ловив кожне слово.

— Розріж пальця та притули до кори, ось так, — Захар показав. — Тримай, не відриваючи, якщо відірвеш, то послання зникне. Тримай палець порізом...

— Виключно пальцем можна?

— Та хоч носом, аби свіжий поріз був. Тримай кров'ю до кори та промовляй ім'я брата, якому ти пишеш листа. Побачиш, що воно з'явиться на стовбурі. Затим промов повідомлення, яке хочеш передати — воно також з'явиться на корі. Коли закінчиш, треба промовити слова, які надішлють повідомлення.

— Нехай Мамай допомагає?

— Саме так, — кивнув учитель. — І все! Розносяться листи миттєво. Називатися не потрібно, бо твоя кров розпишеться за тебе. Тепер спробуй написати мені якусь невеличку листівку.

— Але ж, учителю, я не знаю вашого таємного імені!

Захар розсміявся.

— Тобі воно сподобається. Моє потаємне прізвисько — Бриль.

Северин теж розсміявся, а Захар поважно поправив незмінного бриля.

— Мене тодішній осавула скарбничих, Стефан Кропивенко, мир його праху, так прозвав. І доволі влучно, мушу зазначити!

Чорнововк звичним рухом розрізав пальця срібним ножем та приставив порізом до кори. Від доторку шкіри до кори долонею пробігли теплі м'які голочки.

Він кілька секунд мовчав, збираючись з думками, а затим тихо промовив: «Бриль». Краплинка крові засяяла і на очах Северина миттєво написала ім'я на стовбурі його власним почерком. Юнак здивовано подивився на вчителя, а той підбадьорливо кивнув — мовляв, усе правильно, продовжуй. Тоді Северин, почуваючись ніяково (адже він розмовляв із деревом), пробубонів повідомлення і воно спалахнуло сяючими червоними літерами.

Захар чекав. Северин зібрався з думками, ледь не відсмикнув пальця, вчасно згадав про фразу-ключ та додав:

— Нехай Мамай допомагає.

Повідомлення зникло. Стовбур стояв, як і до того. Северин перевів погляд на Захара.

— Спрацювало? — спитав учитель. — Я от вперше забув слова прощання, відняв пальця та довелося начитувати все знову.

— Чудасія! — Северин тицьнув на дерево. — А ви бачили? Бачили, що я пишу?

— Ні, повідомлення видно лише тобі, — відповів Захар.

— А можна крапнути чужою кров'ю?

— Не подіє.

— А якщо змусити когось написати потрібне послання?

— Ось це можливо. Під час Рокошу, — Захар нахмурив лоба. — Вільні вовки прибивали руки деяких бранців цвяхами — аби і кров була, і висмикнутися було неможливо — та змушували їх зачитувати листи іншим лицарям Ордену. Так заманювали інших в пастку.

Северин скреготнув зубами. Якими ж ницими покидьками були ті вільні вовки!

— Але можна додати якісь слова від себе і швидко надіслати?

— Хіба що в уяві, — Захар похитав головою. — Неможливо швидко промовити «це пастка, нехай Мамай допомагає», коли поруч стоїть хтось готовий щомиті заткнути тобі пельку.

— Зрозуміло.

— Продовжимо, — Захар відволік його від думок про Рокош. — 3 отриманням листа все просто, треба лише торкнутися долонею дуба. За першої ж нагоди намагайся перевіряти повідомлення. Роби це принаймні раз на день, особливо на важливому завданні. У багатьох куренях є тривожна система — якщо ти не звітуєш певну кількість днів, то вважаєшся зниклим.

— Але мій батько...

— З усіх правил трапляються винятки, — перебив Захар. — Тоді повідомлення просто накопичуватимуться один за одним, і коли ти нарешті дійдеш до дуба, то доведеться слухати їх від першого до останнього. Щоби зробити перерву, достатньо відірвати руку від дерева. Всі листи, що ти не прочитав, чекатимуть.

Молодий характерник почухав потилицю. Раніше він ніколи не задумувався над цією чудернацькою системою. Все здавалося простим на перший погляд, але, якщо задуматися, спливали купи питань.

Северин уважно подивився на дерево. Як вони між собою передають ці криваві послання? Без Потойбіччя не обійшлося.

— Послухаю, що ти надіслав.

Захар повернувся до дерева, приклав долоню до стовбура, мовчав кілька секунд і затим посміхнувся.

— Дякую, Северине. Для мене було честю навчати тебе, — він розрізав пальця. — Тепер моя черга. Зауваж побудову мого повідомлення: саме так потрібно спілкуватися у справах Ордену. Воно відрізняється від особистого листа.

Захар швидко надиктував послання і відняв пальця від кори.

— Приймай.

Северин обережно торкнувся дуба.

Від теплої кори долоню залоскотало, наче по ній проводили м'яким пензлем. У вухах прошелестів подих, на стовбурні виросли червоні цятки, набубнявіли, розпустилися на літери, і тихий голос раптом зашепотів на вухо: «Щезнику від Бриля. Перше вересня, одинадцята ранку, «Близнюки». Не забувай писати! Нехай Мамай допомагає».

— Треба додавати день та годину?