Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

ім'я. Чому Забіла обрала це дивне прізвисько? Здається, у Соломіїному талмуді так звали якусь шкідливу потойбічну почвару...

— Проведи кров'ю по стовбуру і назвися, аби дуб почув тебе.

Северин торкнувся порізаним пальцем теплої кори. По тілу прокотилася хвиля дивної сили, заструменіла по жилах від маківки до п'ят. Северин повторив:

— Щезник.

Хвиля прокотилася знову, у долоні залоскотало, він відчув, як всотується прізвисько у кров та кору, як вбирається глибоко у тіло, як невидима сила запечатує новим ім'ям та викарбовує літери на невидимих скрижалях.

— Ти можеш йти, брате Щезнику, — прошелестіла Віра.

Захар підморгнув йому та повернувся до вчителів, а осавула стала назад до Ради Сімох.

Наче уві сні, Северин повернувся до юнаків і отримав кілька радісних ударів по плечах від сусідів.

— Тебе обрала Забіла! — прошепотів захоплено Савка. — Єдиний, кому двохвоста видала клямру! Навіть буковинців оминула, уявляєш?

— Дивовижно, — спромігся пробелькотіти Северин.

Він уже встиг забути, що стискав у руці заповітне золото.

— Чого став, як засватаний? Додавай на черес клямру!

Курінь потойбічників — не так уже й погано, думав Северин. Просто він нічого про них не знав... Утім, мало хто знав щось про цей нечисленний таємничий курінь.

Чому Віра обрала його? Невже через пригоди з мавкою та лісовиком? Бозна. Вона дивачка, це всім відомо...

Останній джура, Святослав Кожушко, отримав клямру від Ярового та повернувся до строю, задоволено поправляючи на собі новенького кунтуша.

Рада зробила крок уперед — настав час напутньої промови осавул.

— Ви обрали непросту дорогу. Пройдіть нею гідно, — почав Данилишин. Навіть у темряві він не знімав свого каптура. — Ви робитиме помилки... Всі роблять помилки. Головне — не продавайтесь! Проклятим золото ні до чого.

— А я в цьому переконаюся. Спостерігатиму за вами всіма, — додав Басюга. У його тоні не було і натяку на жарт.

— Ви — щит країни, — пророкотав Яровий та скинув угору кулак із пірначем, гримнувши так, що аж луна покотилася: — Та найстрашніша її зброя!

— Серед братів і сестер Ордену ви ніколи не будете самотніми на вовчій стежці, — голос Забіли було ледь чутно після рику Ярового.

— Будьте сильнішими за вашого Звіра, — докинув Чорнововк.

— Коли я був джурою, то почув мудрі слова, що назавжди залишилися в моїй пам'яті, тепер я завжди повторюю їх молодим характерникам, — заговорив Орест Панько. — Щоразу, як чистимете клямри на чересі, згадуйте ці слова! Бронза та тризуб — то обране нами непросте життя заради батьківщини. Срібло та Звір — дві смертні загрози, що ми їх ніколи не забуваємо. Золото та Мамай — славетна непідкупність і самовідданість Мамаєвих онуків. Шануймося, браття!

Корній — єдиний, хто не промовив слова — виступив із прапором уперед. Повний лицарський стрій його змінив: Северин розгледів у Колодії лицаря, змученого нелегким боргом. Колишні джури водночас припали на коліно, приклавши правиці до сердець — там, де на кунтушах грав на кобзі Мамай.

— Я, добровільно обернений, отримавши черес із трьома клямрами та воїнський кунтуш, стаю на захист! — прокричав Корній, і молоді характерники голосно вторили за ним слово у слово. — Урочисто клянусь своєю честю перед дубом Мамая і перед Радою Сімох осавул!

Присяга характерників.

— Боротись за волю та спокій українського народу й українських земель!

Луна від їхньої клятви котилася до самої Буди.

— У цій боротьбі не пожалію життя і битимусь до останнього подиху!

Мамо, тату... я отримав золоту клямру, — думав Северин. Ви не бачите, але я складаю присягу, яку склали колись ви.

— Буду хоробрим у бою та нещадним до ворогів!

Він спробував очима розшукати Захара, але у сутінках обличчя зливалися у бліді плями. Їхня шестирічна подорож разом закінчилася.

— Буду мудрим у рішеннях та щедрим до друзів!

Відзавтра Северин сам по собі.

— Буду чесним лицарем та вірним побратимом!

Батько не приїхав. Северин знав, що так і станеться.

— Коли я відступлю від цієї присяги, то покарає мене закон Сірого Ордену і спаде на мене зневага моїх братів та всього українського народу!

Яким тепер стане його життя?

— Не займай! — крикнув гасло характерників Корній.

— Не займай! — прогриміли молоді горлянки хором, а вчителі пальнули в небо з піштолів.

Позаду них голосно забили литаври і запалало багаття.

— Аркан! Аркан!

Юнаки підхопилися та розсипалися по лузі. Взялися за плечі, стали в коло. Барабани відбивали незмінний войовничий ритм: бам-бам, бам-бам, бам-бам.

— Гей, заграйте в бубни! Гей, цимбали — грайте!

Нові постріли бахкали навколо. Велетенська ватра розквітла полум'яною квіткою і молоді характерники закрутилися навколо неї у древньому танку посвяти.

— Вийшли ми на доли! Вийшли ми на гори!

Северин танцював з усіма, дико і весело. У ці секунди він відчував лише плечі сусідів, пружну землю під ногами, поли кунтушу, що розліталися орлиними крилами, та ритм, що не давав тілу спинитися, а думкам — повернутися.

— Ворогам Вкраїни, а собі на славу!

Кров вирувала, обличчя розпашіле від багаття, на вустах сяяла щаслива усмішка, і захват відносив далі, по колу, разом із новим життям.

Дитячу мрію здійснено.

— Не займай! Не займай! Не займай!

Северин став характерником, братом серед братів, поріднених прокляттям, клятвою та справою.

Розділ З

Наступного дня глевку літню задуху прогнав свіжий осінній вітер.

На чересі блищала золота клямра. Северин повсякчас кидав на неї зирки — колись він так само не міг звикнути до срібної, а вчитель із того мовчки посміювався.

Руда бігла без жодної тороки, а Шаркань був нав'ючений в дорогу.

— Залишився останній урок,