Жозе Сарамаго - Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго

насамкінець цифра постала як прийнятний середній показник, і якщо ми кажемо прийнятний, то це означає, що ми так само могли б прийняти сусідні величини, тобто шістдесят дві тисячі п’ятсот сімдесят дев’ять осіб або шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят одна особа, якби смерть президента асоціації похронних контор, ставшися раптово й в останню хвилину, не внесла збурливого чинника в наші обчислення. Та все ж ми певні, що реєстрація смертних випадків, розпочата від перших же годин наступної доби, підтвердить точність здійснених підрахунків. Якийсь інший допитливий розум, із тих, що раз у раз перебаранчають оповідачеві, можливо, поцікавиться, яким чином лікарі могли б довідатися, на яку адресу їм треба прибути, щоб виконати той обов’язок, без якого померлий не стане мертвим із погляду закону, дарма що справді мертвий-мертвісінький. У деяких випадках, зайве про те й казати, самі родини померлих виклика`ли свого сімейного або закріпленого лікаря, але цей спосіб з об’єктивних причин не міг мати широкого застосування, адже йшлося про офіційне засвідчення в рекордні терміни за виняткової ситуації, аби, боронь боже, не підтвердилося зайвий раз прислів’я, біда не ходить сама, що означало б у виниклій ситуації, по раптовій смерті, гнилля в домі. Саме тоді показалося, що прем’єр-міністри опиняються на своєму високому щаблі невипадково, а також, згідно з безустанку повторюваною мудрістю всіх націй, що кожен народ має той уряд, на який заслуговує, хоча з цього конкретного приводу обов’язково слід зазначити, що насправді не тільки не всі прем’єр-міністри, на добре чи на зле, не є однакові, а так само й народи не є чимось незмінним. З одним і з другим воно буває, одне слово, різно. Чи то пак, висловлюючи те саме двома словами, коли як. Як ми побачимо, будь-який спостерігач, навіть не надто схильний до неупереджености в присудах, без щонайменшого сумніву ви´знає, що зі складною ситуацією уряд упорався впевнено.

Ми всі ще пам’ятаємо, як під час евфорії перших солодких днів безсмертя, зрештою зовсім недовгої, яка охопила тоді ввесь простосердий народ, одній пані, незадовго перед тим овдовілій, спало на думку відзначити новознайдене щастя, вивісивши національний прапор з уквітчаного балкончика власної їдальні, що виходить на вулицю. Не забули ми й того, що прапоризація менш ніж за дві доби, немов огню вхопивши, немов якась нова пошесть, поширилася на всю країну. По семи місяцях безустанних і болісних розчаровань тих прапорів лишилося обмаль, та й ті вже дійшли до маловтішного стану пошматованости, вибляклости й вилинялости барв під дією сонця та дощу, не кажучи вже про прикре порушення малюнка герба. Виявивши подивугідну передбачливість, уряд серед низки невідкладних заходів, покликаних пом’якшити непряму шкоду від несподіваного повернення смерти, знайшов нове використання для прапора батьківщини, який цього разу став знаком, що отут, на цьому четвертому поверсі з непарної сторони, чекає на оформлення померлий. Відповідно проінструктовані, родини, що їх навідала смертоносна парка, висилали когось із-поміж себе до крамниці купити прапор, вивішували його з вікна та, відганяючи мух з обличчя померлого, чекали, коли прийде лікар і засвідчить смерть. Належить визнати, що ця ідея імпонує не лише своєю ефективністю, а й неабиякою вишуканістю. У кожному місті, містечку, селі чи присілку місцевим лікарям залишалося тільки об’їжджати вулиці автівкою чи велосипедом, або ж обходити їх пішки, видивляючись за прапорами, стукати у двері відповідного помешкання та, пересвідчившись у смерті неозброєним оком, без використання інструментів, оскільки надзвичайна ситуація внеможлювала ретельніший огляд тіл, виписувати документ, потрібний для похоронних контор, завдяки якому ті могли мати певність щодо характеристик надаваного їм матеріалу, тобто, що не винесуть із цього оповитого жалобою дому личкований крам. Як можна було здогадатися, вчасно запроваджене нове використання національного прапора набуло подвійного призначення та принесло подвійну користь. Слугувавши від початку як орієнтир для лікарів, прапор стане маяком і для пакувальників померлих тіл. У більших містах, а особливо в столиці, непропорційно розрослій у порівнянні з невеликими розмірами країни, розподіл міського простору на дільниці, з метою встановлення справедливих квот у справі доступу до пирога, як дотепно висловився був сердешний президент асоціації похоронних контор, неабияк полегшить пошуки людських останків, що їх належало провадити в змаганні з часом. Вивішування прапорів мало й іще один побічний наслідок, непередбачений і несподіваний, але водночас промовистий щодо того, наскільки ми можемо помилятися, пускаючись у систематичне плекання скептицизму, то була достогідна поведінка деяких громадян, завзятих шанувальників споконвічних традицій і бездоганних манер у громадському співжитті, а крім того вірних колишній заведенції не ходити на людях простоволосими, які, проминаючи оздоблені вікна, скидали з голови капелюха, хоча це породжувало тяжкорозвійний сумнів, чи вони те роблять із пошани до померлого, чи до вічноживого вітчизняного святого символу.

На газети, зайве вточнювати, був шалений попит, ще більший, ніж під ту пору, коли здавалося, що вмирання відійшло в минуле. Ясна річ, багато людей уже знали з телебачення про те лихо, що впало їм на голову, й багато хто з них уже мав удома померлих родичів, які чекали на прихід лікаря, й вивішений із балкона прапор сумної звістки, та водночас дуже легко можна зрозуміти, що є різниця між учорашнім зображенням на маленькому екрані зденервованого генерального директора в ролі диктора та оцими серцезворушними, бентежними сторінками, з яких били в очі розпачливі й апокаліптичні заголовки, адже їх можна згорнути вдвоє чи вчетверо, засунути до кишені й принести додому, щоб перечитати неквапно, з того всього ми наведемо тільки добірочку прикладів, нехай невеличку, але репрезентативну, Після раю в пекло, Бал веде смерть, Безсмертя ненадовго, Знову роковані на смерть, Шах і мат, Відтепер попереджені, Оскарженню не підлягає, та ще й з обтяжливими обставинами, Фіолетовий аркушик, Шістдесят дві тисячі померлих за одну мить, Смерть атакує опівночі, Від долі не втекти, З солодкого сну в жахливе страхіття, Повернення до норми, Чим ми це заслужили і т. д., і т. п. Усі без винятку газети відтворювали на першій сторінці рукописний лист від смерти, але одна з них, щоб полегшити читання, вмістила його текст у рамочці чотирнадцятим кеґлем, розставивши розділові знаки, виправивши будову речень, упорядкувавши словоформи, повернувши на їхнє законне місце великі літери, включно з підписом наприкінці, що був смерть, а став Смерть, і ця зміна, невхопна на слух, викличе того ж самого дня гнівний протест від авторки послання, знову письмовий і знову на такому самому фіолетовому папері. За оцінкою авторитетного мовника, з яким газета проконсультувалася, смерть узагалі не була навчена мистецтва писати бодай на елементарному рівні. Особливо почерк, відзначив він, якийсь навдивовижу розхристаний, таке враження, наче в ньому сполучилися всі знані способи, прийнятні та хибні, виводити літери латинської абетки, наче кожну з них писала інша особа, але на це ще можна було б примружити очі, вважаючи за дрібницю, на відміну від геть безладної побудови речень, браку прикінцевих крапок, невживання дужок там, де вони конче потрібні, впертого нероблення уступів, розставляння ком навмання та, непрощенний гріх, умисного та майже диявольського відкинення великої літери, зокрема, хто б міг повірити, навіть у самому підписі, де на її місці з’являється відповідна мала літера.