Жозе Сарамаго - Смерть бере відпустку, Жозе Сарамаго

зрештою, для них криза скінчилася, вони мають стрибати від щастя й рахувати майбутні зиски, тож хай вони ховають мертвих, як уміють, а от нам доведеться подбати про живих, наприклад, зорганізувати групи психологів для надання допомоги людям, які муситимуть пережити травму, пов’язану з поверненням перспективи померти, тоді як вони вже повірили були, що житимуть вічно, Це справді буде тяжкий удар, я й сам про це вже думав, Не гайте часу, нехай міністри візьмуть із собою своїх державних секретарів, я хочу бачити їх усіх тут рівно о десятій, якщо будуть запитання, кажіть кожному, що його викликають першим, вони-бо як діти малі, ласі на солоденьке. Задзвонив телефон, почувся голос міністра внутрішніх справ, Пане прем’єр-міністре, до мене звертаються з усіх газет і вимагають надати їм копії листа, щойно оце зачитаного на телебаченні від імені смерти, про який я, на жаль, нічого не знав, Нема чого жалкувати, якщо я постановив узяти на себе відповідальність за збереження таємниці, то тільки для того, щоб не наразити нас усіх на дванадцять годин паніки та безладу, То що мені тепер робити, Викиньте цю справу з голови, моя адміністрація негайно розішле листа до всіх органів масової інформації, Добре, пане прем’єр-міністре, Уряд збирається на засідання рівно о десятій, візьміть із собою своїх державних секретарів, Їхніх заступників теж, Ні, ці хай сидять удома, мені завжди говорено, що багато народу, багато суєти, Добре, пане прем’єр-міністре, Будьте пунктуальні, засідання розпочнеться хвилина в хвилину о десятій, Будьте певні, ми з’явимося перші, пане прем’єр-міністре, За це вам буде медаля, Яка ще медаля, Це просто такий вислів, не звертайте уваги.

Представники від похоронних контор, гробокопів, крематоріїв та цілодобових перевізників о тій самій годині зберуться в осідку корпорації. Перед лицем велетенського та безпрецедентного професійного виклику, що його принесе з собою одномоментна смерть і слідом за нею поховання тисяч людей по всій країні, єдине реалістичне розв’язання проблеми, яке їм спаде на думку, зрештою, напрочуд вигідне під економічним кутом зору завдяки можливості раціонального зменшення собівартости, полягатиме в спільному та скоординованому використанні наявних людських ресурсів і технічних засобів, коротко кажучи, логістики, при рівночасному пропорційному розподілі квот на доступ до пирога, як дотепно висловиться президент галузевої асоціації, під делікатні, але супроводжувані усміхами, оплески від присутніх. Доведеться зважати, для прикладу, на те, що виробництво домовин, трун, дубовин і деревищ, розрахованих на людей, завмерло було ще від того самого дня, коли припинилося вмирання, й навіть якщо, хоч повірити в це важко, в тій чи тій деревообробні, керованій консервативно, ще є якісь залишкові запаси, з ними повториться те, що сталося з малербовою малою розеттою, яка, перетворившись на троянду, проіснувала, скільки могла, тобто одним-одненький ранок. Літературна алюзія з вуст президента[6], нехай не надто доречна, ви´кликала оплески в авдиторії, після чого той повів далі, Хай там як, а для нас скінчилася доба ганьби, коли ми ховали псів, котів і домашніх канарків, І папуг, почувся голос із задніх рядів, І папуг, погодився президент, І тропічних рибок, нагадав інший голос, Це сталося лише після полеміки, започаткованої духом, що ширяє над водою акваріуму, уточнив секретар зборів, відтепер їх віддаватимуть котам, недарма ж казав отой лявуаз’є, що в природі нічого не створються й не зникає, а тільки перетворюється. Якщо залишилося невідомим, яких іще висот календарної ерудиції міг би сягнути цей форум похоронних контор, завинив у цьому один із присутніх, що нетерпляче стежив за часом, і позаяк його годинник показував уже за чверть одинадцяту ночі, він підніс руку й запропонував зателефонувати до асоціації дерево­обробників і запитати, що там у них із трунами та домовинами, Нам треба знати, на що ми від завтра можемо розраховувати, закінчив він свій виступ. Цілком сподівано ця пропозиція була зустрінута гарячими оплесками, але президент, насилу приховуючи власне невдоволення тим, що йому самому це не спало на думку, відказав, У них там, певно, о цій порі нікого не буде, Дозволю собі взяти ваші слова під сумнів, пане президенте, ті самі причини, що покликали нас сюди, мали б і в їхньому випадку спрацювати. Автор пропозиції влучив у десятку. З асоціації деревообробників відповіли, що одразу ж по оголошенні листа від смерти до членів, задіяних у відповідному напрямку роботи, вже спрямовано звернення з тим, щоб вони якнайшвидше поновили виробництво домовинного асортименту, і що за наявними відомостями, постійно уточнюваними, багато підприємств не лише терміново ви´кликали своїх працівників на робочі місця, а здебільша й уже встигли запустити повноцінний виробничий процес. Це суперечить трудовому законодавству, уточнив речник асоціації, але з огляду на надзвичайність ситуації в національному масштабі, наші адвокати мають певність, що урядові не залишиться нічого іншого, як примружити на це очі, а в підсумку ще й подякувати нам, чого нам не вдасться забезпечити, принаймні попервах, то це звичної раніше для клієнтів якости зовнішнього оздоблення трун і домовин, з поліруванням, лакуванням і вирізьбленням розп’яттів на віках доведеться зачекати до кращих часів, коли почне зменшуватися хвиля похоронів, та в кожному разі ми усвідомлюємо власну відповідальність як ключового учасника в цьому процесі. На зборах представників від похоронних контор знову залунали оплески, ще гарячіші, бо тепер уже з’явилися всі підстави для взаємних поздоровлень, жодне тіло не залишиться непохованим, жоден рахунок не залишиться невиставленим. А що з гробокопами, знову озвався автор пропозиції. Гробокопи робитимуть, що їм буде сказано, роздратовано відповів президент. І неабияк помилився. Наступний телефонний дзвінок приніс звістку, що гробокопи вимагають істотного підвищення своєї платні та її потроєння в понаднормові години. Це питання належить до компетенції місцевого самоврядування, сказав президент, хай воно й домовляється. Але якщо ми приїдемо на цвинтар, а ями копати нікому, підкинув питання секретар. Дискусія ніяк не вгавала. О двадцять третій годині п’ятдесят хвилин із президентом стався інфаркт міокарду. З останнім опівнічним ударом дзиґарів він помер.

Не масова загибель, а щось далеко гірше. За сім місяців, поки тривало одностороннє перемир’я, запроваджене було смертю, до ніким не баченого списку черговиків потрапило понад шістдесят тисяч готових спочити навіки, точніше шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят осіб, які відійшли в засвіти за одну-єдину мить, що її вбивчий потенціал можна порівняти хіба з деякими людськими каральними акціями. Ми, до речі, не втримаємося від нагадування, що смерть сама по собі, без зовнішньої допомоги, завжди вбивала набагато менше, ніж люди. Можливо, якийсь допитливий розум тепер цікавиться, як нам пощастило з’ясувати названу вище точну кількість, тобто шістдесят дві тисячі п’ятсот вісімдесят осіб, яким рівночасно склепилися навіки очі. Зробити це було зовсім нескладно. Знаючи, що в країні, де все це відбувалося, проживало приблизно десять мільйонів людей, а показник смертности становив десять промілле, дві прості аритметичні дії, справді елементарні, а саме множення та ділення, вкупі з належним урахуванням проміжних місячних і річних пропорцій, дозволили нам отримати, плюс-мінус, вузький числовий діапазон, у якому названа