Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Ріель, заспокойся, все буде гаразд. - Гладила її по чорному від сажі волоссю Маль, сама намагаючись привести голову в порядок.

 - Та, як я можу бути спокійною? Ми тут, вона там! - Ще більше запанікувала Ріель, закричавши на ельфійку. Від такого ставлення лучниця оторопіла.

- Аліка, ти ж алхімік, ти можеш відчути енергію королеви? – Піддавшись емоціям, крикнула Маль на алхіміка.

- В принципі... можу. – Тремтячим голосом промовила алхімік, стиснувшись. Побачивши її хвилювання, ельфійка рукою перекинула срібне волосся через голову і глибоко видихнувши, додала:

- Пробач, я не хотіла…

- Ні-ні, нічого! – Замахала фукуроу руками. - Я постараюся зробити все, що зможу, адже життя королеви для мене таке ж важливе. - З цими словами Аліка заплющила очі і пустила по землі магічний імпульс, який хитнув трохи всіх. Кілька секунд дівчина мовчала, а потім промовила:

 - Фух, знайшла! Вона жива і їй зараз нічого не загрожує.

- Де, де вона? - Прокричала Ріель, склавши руки на грудях. Дівчина різко схопилася на ноги, але втома, яка накопичилася за пару днів, не дала їй такої можливості. Названа мати королеви повільно опустилася на коліна, продовжуючи відкашлюватися від пилу, який потратив їй у легені.

 - Не можу відповісти. Її енергія ніби плаває у просторі. Точно встановити її місцезнаходження не виходить, але вона явно у безпеці. Відчуваю її десь недалеко. Нам залишилося лише знайти її. Ось тільки йти непідготовленими - все одно, що позбавити Лію шансу здобути волю, якщо її буде взято в полон. – Сказала Аліка.

- Так, так, я думаю, вона потрібна Скаїру живою. Думаю, що він хоче вбити її особисто. – Відповів Ронал схиливши голову. - О-о-о, хотів би я мати таку магію! Я б тоді... - Вигукнув Ронал, але Маль похитала головою, просячи перевертня мовчати. Лікан заплющив очі і склавши руки на грудях, замовк.

 - Все можливо, Ронале. П'ять тисяч книг, три роки без сну, і ти можеш спробувати! - Втомлено відповіла Аліка і подивилася у бік затихлого хлопця.

Перевертень закашлявся.

 - Ні-і-і, мабуть, краще залишитися таким, який я є. - Протяг перевертень, почухавши потилицю.

- Точно! Ходімо до села. Я збудувала ще один будинок, щоб на деякий час, при нагоді, можна було сховатися від переслідування Скаїра. Ось дочекалася нагоди. - На одному подиху промовила алхімік і відразу схилила голову. - Скоро почне світати. Нам потрібно підготуватись до пошуків королеви. Чим довше ми зволікаємо, тим менше часу у нас залишається на її порятунок. - Нервово ходячи туди-сюди, казала алхімік.

- Правильно. Нам треба заспокоїтися і, Аліка має рацію, нам треба підготуватися до пошуків. - Маль підійшла до Ріель у обгорілій сукні, злегка посміхнувшись. -Руками ми такі величезні, хоч і обгорілі дошки, розібрати не зможемо. Та ще й кам'яні брили…

- Добре… Постараюся тримати себе в руках. - Важко видихнула дівчина.

Село було в парі миль від таємного проходу, загублене в глибині лісу, яке особливо нічим не виділялося. Це було найкраще місце, щоб сховатися та відпочити. На краю села стояв нічим не примітний будинок на два поверхи. З його даху сповзали гілки винограду, огортаючи всі його стіни зеленим мереживом. З димаря тоненько тягнувся напівпрозорий димок. Ще було дуже рано і друзям не довелося приховувати свої особистості від очей мешканців, які тут жили. Алхімік відчинила двері і цієї ж миті прямо на неї з будинку вистрибнув Фан де Міскіс. З його очей стікали потоки сліз, і він з радісним криком притиснувся до Аліки:

 - Хазяйко! Я так хвилювався за вас! - Обіймаючи дівчину за талію, пропищав гоблін.

 - Та невже? Ти сам першим втік. - Забурчав Ронал і зігнув спину запитальним знаком, намагаючись протиснутись через низький дверний отвір. На щоках перевертня виднілися чорні мішки від недосипання.

- Будь ти мого розміру, то теж втік. Демони перетворили б мене на корж своїми лапами, а їхні величезні коні і зовсім з мене б дух видавили! -  Мало не плакав від образи гоблін.

 - Так, так… - Помахав невдоволено рукою лікан.

 - Хлопчики, заспокойтеся, давайте ще більше не розжарювати обстановку. - Слабким голосом промовила Маль. Ронал насупився і пішов оглядати будинок, принюхуючись до всіх нових запахів. Ріель увійшла до хати похмура, як хмара. Від дівчини прямо віяло негативом та тривогою.

- Ріель, може приляжеш, ти так втомлено виглядаєш? – Запропонувала крилата господиня.

- А Лія? - Здригнулася дівчина.

- Можеш не перейматися, я знайду її. - Суворо промовила Маль. - Аліка, а тут у тебе кінь є? – Кинула ельфійка.

- Думаю так. У хліві за будинком подивися. - Косо подивилася Аліка на Фан де Міскіса. Вона відразу зрозуміла, яким чином цей дрібний підлабузник зміг опинитися тут раніше за них, та ще й встигнути вогнище розпалити.

 Ельфійка вклонилася, подякувала та пішла. Ріель довго дивилася їй у слід, а потім помітила диван наприкінці зали. Прилягла на край, не сподіваючись відпочити. Проте втома і нервове потрясіння зіграли свою роль. Скрутившись клубком, дівчина забулася тривожним сном.