Шарль Пепен - Переваги поразок, Шарль Пепен

для спроб». Її метода така: роби багато спроб, провалюй їх, щоб досягти успіху. Якби керівники Google хотіли щоразу запропонувати ідеальний продукт, він був би менш інноваційним та вигідним. Ми починаємо двобій зі страхом невдачі, що видає себе за перфекціонізм, який виправдовує всі відступи.

 

Щоб звільнити свою сміливість, треба, зрештою, завжди пам’ятати ось що: невдачі, яких ми зазнали, навіть не насмілившись, пережити ще важче. Хто з нас увесь вечір не наважувався підійти до людини, яка сподобалась? Уже згодом, підтверджуючи поразку, ми констатуємо, що, попри можливу відмову, нам хотілось би бодай спробувати.

В одній зі своїх найзворушливіших пісень Les Passantes Жорж Брассенс розповідає про брак сміливості та подекуди його болючі наслідки:

 

Жінкам тим присвячую пісню,

Чий образ зорею нам зблисне,

І мить таємничою стане умить.

 

«Таємнича мить» — це та, коли ми вагаємось і не можемо набратися відваги почати розмову. Брассенс далі описує різних жінок, до яких чоловік не наважується наблизитись:

 

Попутниця в мандрах очима

На вас зачаровано скине,

І час, мов стріла, пролетить.

І всі таємниці б розкрили…

Зупинка. Її відпустили,

Руки не схопивши й на мить.

 

Потім він говорить про сум, який нас охоплює вже на схилі життя, нагадуючи про всі втрачені можливості:

 

А раптом життя не складеться —

Заходиться й крається серце:

Усе промайнуло, усе!

 

Обійми, в які не упали,

Уста, які не цілували,

І очі, в які закохатися б понад усе.

І місячна ніч нам зоріє,

Самотність обляже й зігріє,

І сльози наш спогад заллють:

Надії й усі сподівання

І до незнайомок кохання,

З якими не вийти вже в путь…

 

Спортсмени також знають, що програш лишає гіркий присмак тоді, коли навіть не намагаєшся виграти. Наше найбільше розчарування — програти, не поставивши на кін усе, не використавши на повну силу свій хист.

 

Отже, чотири стовпи допоможуть навчитися насмілюватись: віра у свою компетентність, захоплення сміливістю інших, нехтування перфекціонізму й нагадування про те, що поразка особливо болить без відваги.

 

12. Невдала освіта?

 

Навчати — це не наповнювати вазу, а запалювати вогонь.

Мішель де Монтень

 

Наші навчальні заклади повні-повнісінькі талановитих викладачів та викладачок, що дбають про наших дітей, захоплюються їхніми результатами, спроможні закохати у свій предмет і вважають за свій обов’язок дати всім учням однакові шанси на успіх. Я сам хотів стати письменником, коли відвідував заняття з літератури, доки не зустрів харизматичного викладача філософії Бернара Клерте, про якого сьогодні можу сказати, що він змінив моє життя. І моя професія викладача щодня дає мені величезну втіху. Моя мета — у будь-якому разі не зіпсувати нашу й так неідеальну навчальну систему.

Проте мені здається, що наші школи самі себе прирікають на невиконання своєї ролі, не розповідаючи про переваги поразок. Та, перш ніж критикувати, я хотів би уточнити, про що саме йдеться. Я викладав у різнних місцях: у звичайному закладі в маленькому містечку в регіоні О-де-Франс, у паризькому ліцеї, у спеціалізованих закладах у департаменті Сена-Сен-Дені, у державному ліцеї ордена Почесного легіону, в Інституті політичних досліджень у Парижі. Я навчав як жителів нещасливого району Боске в місті Монфермей, так і дітей із багатих паризьких кварталів, як людей із півночі, котрі перетинали поля на всюдиходах, щоб прийти на заняття, так і юних мешканців передмістя, що ніколи не бачили моря. Однак усюди я помітив схожі незмінні проблеми.

 

Школа, яка не навчає індивідуальності

 

Перша з цих проблем здавалася сміховинною, але насправді такою не була: учнів рідко хвалять за те, як вони помиляються. Дістати низьку оцінку за невиконану роботу й за натхненний перехід на іншу тему —