Артур Крупницький - Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький

 

— Думаєш, хто це був? Ти це хотів запитати?

 

— Саме так. Ви, як завжди, читаєте думки.

 

— Ні, це просто логічно. Я думаю, що це був один з десятки. Але хто саме, ми вже не взнаємо завдяки нашому офіцеру Кат-Буту. Але це й не важливо. Загроза ліквідована, і нам немає про що турбуватися.

 

— Чи не так, Буте? — запитав Інквізитор.

 

— Ні, немає, — коротко відповів Бут і надпив з келиха.

І тут Крон зрозумів, що щось не так.

 

— А що це я, смачного вам, поповнюйте сили, в мене до вас є ще декілька завдань. Але це потім, а зараз я вас мушу покинути, мені потрібно дещо обдумати.

 

Він встав з-за столу, і встали всі.

 

— Сідайте, — сказав він і покинув зал.

 

Всі почали їсти, пити і обговорювати свої місії. Кат-Бут допив свій келих, підвівся і пішов до казарм. Підійшовши до чергового, він знову запитав, чи не з'явився Некл. Йому відповіли, що ні, його не було.

 

В голові було дуже багато думок, але головна була, що з цим потрібно щось робити.

 

— Слухай, — сказав Бут черговому, — знайди мені найшвидший і вільний загін, хай зайдуть до моїх покоїв, в мене є завдання для них.

 

— Слухаюся. Дозвольте виконувати?

 

— Так, давай, але скоріше.

 

І Кат-Бут пішов до своїх покоїв. Чекаючи на загін, він запалив люльку і почав обдумувати. Пройшло декілька днів з того моменту, як він останній раз бачив Некла. Скоріш за все, той мертвий. Але це не найголовніше. Головне, що сталося з дитям? Він його вбив? Чи вони померли обидва? Чи, що найгірше...

 

Стук у двері обірвав його думки.

 

— Так, заходьте, — сказав він, думаючи, що це прибув загін, який він наказав зібрати черговому.

 

Але ні, в дверях з'явилася величезна фігура.

 

— А, це ти, Крон. А ти чекав на когось іншого?

 

— Взагалі-то так. Я звелів зібрати загін виконати одну місію для мене.

 

— Ясно. Крон підійшов до столу і сів навпроти Бута. Подивився йому у вічі і запитав:

 

— Брате, що з тобою? Від самого нашого приїзду ти не ти. Що ти приховуєш?

 

— Я...

 

— Тільки не бреши мені! — грубо перебив Крон. — Я знаю тебе з дитинства і всі твої недомовки. Розповідай.

 

І Бут йому розповів усе про ситуацію з Неклом і про дитя, і те, що він не впевнений, що воно мертве. Крон взяв люльку і запалив.

 

— Ех, Буте, з тобою з самого дитинства якісь проблеми, — сказав він. — Але як ти посмів збрехати Батьку Інквізитору? — надмірно тоном сказав він і вдарив лівою рукою по столу, який одразу розколовся навпіл. — Ти розумієш, що він з тобою зробить за таке?

 

— Брате...

 

— Що, брате? Чому ти одразу не розповів мені? Чому приховував?

 

— Я чекав, що от-от з'явиться Некл.

 

— Брате, ти маєш бути далекоглядним. Тобі потрібно було залишитися самому там або розповісти одразу все як є батьку.

 

— Що тепер робити, брате?

 

— Я даю тобі три дні, щоб виправити те, що ти зробив. Батькові я скажу, що відправив тебе особисто на одну швидку місію. Ти береш свій загін і шукаєш це дитя, і робиш так, щоб усе було ніби нічого і не сталося.

 

— Дякую, брате...

 

— Ти ще тут?

 

Кат-Бут протягнув руку Крону, вони обмінялися рукостисканням, і він вийшов зі своїх покоїв. Назустріч йому вже йшов його старий загін, який зібрав черговий.

 

— Прибули за вашим наказом.

 

— За мною, сини Інквізиції, в нас є незакінчена справа.

 

Тим часом десь на півдорозі до Редрова. Деякий час вони просто йшли і мовчали. Але Арк перший перервав тишу:

— Ярл був дуже сильно збентежений, і я навіть би сказав, наляканий, що той, за кого себе видавав друїд, вже давно мертвий. Але добре, що з цим покінчено: декілька дзвінких монет і повний мішок їжі — ось це я розумію.

— Просто добре діло і менше на одного монстра, — відповіла Сильвія.

— Скільки ти разів пробуджував силу?

Арк завагався, але потім відповів:

— Двічі.

— В момент пробудження і потім, коли вби...

І він затих.

— І в момент великого емоційного збудження, — продовжила вона, бачачи, що на обличчі Арка пропала усмішка і заскреготали зуби.

— Бачу, ти втратив близьких тобі людей.

— Так, але я про це не хочу говорити.

— Добре. Давай про щось інше! Запитуй, що тебе цікавить?

Тут голос Сагала заговорив у голові Арка.

— Запитай у неї, чи є щось відомо про потомків десятки.

— Кого?

— Десяти головних і найсильніших звіробогів.

— А клан Сильвії, він з цього пантеону?

— Лис. Він з царства лісів, це був менший брат Ведмедя, але ні в десять він не входив.

— Сильвія, а тобі і твоєму клану відомо щось про нащадків десятки?

— Звідки ти знаєш про десятку?

Арк одразу звернувся до Сагала:

— Може, мені розповісти про тебе?

— Їй не потрібно знати цього поки що. Запам'ятай, дитя: друг не завжди друг, а ворог не завжди ворог.

— Розповідали колись, ось я і згадав.

— По нашій інформації, нащадок Саван Лев і його брат Тигр прокинулися, але їхня територія дуже далеко. Вони живуть як самітники, і інквізиція туди не сується, дуже тяжко перейти пустелю. Час від часу хтось прокидається, але інквізиція їх знаходить раніше, або вони настільки далеко і настільки слабкі, що не несуть їй загрози.

— Нащадок Льва та Тигра пробуджені. Ці люди мають дуже велику силу, Арк, можливо, тобі доведеться знайти їх і заручитися їхньою підтримкою, аби помститися за своїх батьків.

— Далеко ще добиратися до твого клану?

— День під вечір наступного дня ми прибудемо.

— Ну тоді що, робимо привал?